2.Поняття прав і свобод людини. Покоління прав людини.

Поняття « прав людини « розглядається в кількох аспектах:

• Загальний – можливість реалізувати себе.

• Моральний - визнання наявності прав і свобод та поваги до честі й гідності.

• Юридичний – визнання наявності правового статусу ( прав та обов’язків).

Т.Ч. , права людини – це певні можливості особистості, які необхідні для її існування і розвитку в певних історичних умовах , та повинні бути загальними і рівними для всіх.

Оскільки права людини охоплюють різні сфери нашого життя , доцільно розподілити їх на групи за галузевим принципом:

• Особисті права дають людині можливість захистити себе від утручання держави й інших людей.

• Політичні права дають можливість брати участь у політичному житті держави.

• Соціально-економічні права дають можливість вимагати від держави гідного рівня життя , який включає житло, одяг, харчування, освіту й медичне обслуговування.

• Культурні права дають можливість вільно користуватися здобутками культури.

Щодо громадянських та особистих прав також можна використати термін « свобода».

Розрізняють три покоління прав людини.

Перше покоління прав людини – невідчужувані особисті та політичні права. Це право громадянина на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ , на рівність перед законом, право на життя , свободу й безпеку свободи, право на захист від свавільного арешту, затримання або вигнання, право на гласний розгляд справи незалежним і неупередженим судом. Особисті та політичні права набули юридичної форми спочатку в актах конституційного національного права,а незабаром і в актах міжнародного права.

Перші акти англійського конституціоналізму , що закріплюють права людини – « Петиція про права « (1628 р.), « Закон про недоторканість особи» (1679р.). До першого покоління прав людини також належать американські декларації, а саме: « Декларація прав Вірджінії» (1776 р.), « Декларація прав незалежності США» (1776 р.), « Конституція США» (1787 р.), « Білль про права» (1791 р.), « Декларація прав людини й громадянина» ( 1789 р.).

Відлік першого покоління можна вести від часу встановлення юридичної рівності , коли зруйнувалися межі середньовічного суспільства. На цей період припадають розвиток буржуазних відносин та утвердження буржуазного суспільства з його законодавчими актами. Лише тоді рівноправність з ідеальної категорії почала втілюватися в реальну дійсність, набувши конституційного або іншого законодавчого оформлення. Принцип юридичної рівності , який став основою універсальності прав людини, надав їм справді демократичного характеру.

Після Другої світової війни необхідність забезпечення основних прав людини була визнана в більшості розвинених країнах.

Друге покоління прав людини – поглиблення особистих і розвиток соціально-економічних та культурних прав – на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу . Ці вимоги виникли після першої світової війни, а вплинули на демократизацію й соціалізацію конституційного права країн світу та міжнародне право після Другої світової війни, коли завдяки бурхливому розвитку виробництва склалися реальні передумови для задоволення соціальних потреб громадян. Друге покоління прав людини ще називають системою позитивних прав. Вони не можуть реалізовуватися без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення.

Каталог природних та громадянських прав і свобод людини поповнився соціально-економічними й соціально- культурними правами та свободами в низці конституцій XX ст.. , у внесених доповненнях і поправках до старих конституцій. Соціальні, економічні та культурні права знайшли нормативне вираження в « Загальній декларації прав людини» 1948 р. й особливо в Міжнародному пакті про економічні , соціальні та культурні права 1966 р.

Третє покоління прав людини можна назвати солідарними (колективними), тобто правами всього людства, правами людини та народів.

Це право на мир, безпеку, незалежність, здорове навколишнє середовище, соціальний та економічний розвиток як людини, так і людства в цілому. Ідеться про ті права особи, що не пов’язані з її особистим статусом , а продиктовані належність до певної спільноти, тобто є колективними , у яких правам особи відводиться головне місце ( право на солідарність, право на міжнародне спілкування).

Становлення третього покоління прав людини пов’язане з національно-визвольним рухом країн, що розвиваються , а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни.

Між першим, другим та третім поколіннями прав людини існує взаємозалежність , здійснювана через принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права й свободи людини.