519. Двоїста задача до транспортної задачі. Метод потенціалів.

Один із способів розв’язування транспортної задачі ґрунтується на розгляді двоїстої задачі.

Позначимо змінні двоїстої задачі, які відповідають рівнянням, через , а для рівнянь (5.3) — через . Оскільки всі обмеження транспортної задачі є рівняннями, то пара спряжених задач є несиметричною і ніякі обмеження на знаки змінних двоїстої задачі та не накладаються.

Для побудови двоїстої задачі поставимо у відповідність обмеженням початкової задачі змінні двоїстої:

.

Згідно з загальними правилами побудови двоїстих задач маємо:

за умов:

, .

Змінні u_i та v_j задачі, двоїстої до транспортної мають назву потенціалів.

Алгоритм методу потенціалів складається з таких етапів:

1. Визначення типу транспортної задачі (відкрита чи закрита). За необхідності слід звести задачу до закритого типу.

2. Побудова першого опорного плану транспортної задачі одним з відомих методів.

3. Перевірка опорного плану задачі на виродженість. За необхідності вводять нульові постачання.

4. Перевірка плану транспортної задачі на оптимальність.

4.1. Визначення потенціалів для кожного рядка і стовпчика таблиці транспортної задачі. Потенціали опорного плану визначають із системи рівнянь u_i + v_j = c_ij, які записують для всіх запов­нених клітинок транспортної таблиці, кількість яких дорівнює , а кількість невідомих — . Кількість рівнянь на одне менша, ніж невідомих, тому система є невизначеною, і одному з потенціалів надають нульове значення. Після цього всі інші потенціали розраховують однозначно.

4.2. Перевірка виконання умови оптимальності для пустих клітин. За допомогою розрахованих потенціалів перевіряють умову оптимальності u_i + v_j  c_ij для незаповнених клітинок таблиці. Якщо хоча б для однієї клітини ця умова не виконується, тобто u_i + v_j > c_ij, то поточний план є неоптимальним, і від нього необхідно перейти до нового опорного плану.

4.3. Вибір змінної для введення в базис на наступному кроці. Загальне правило переходу від одного опорного плану до іншого полягає в тому, що з попереднього базису виводять певну змінну (вектор), а на її місце вводять іншу змінну (вектор), яка має покращити значення цільової функції. Аналогічна операція здійснюється і в алгоритмі методу потенціалів.

4.4. Побудова циклу і перехід до наступного опорного плану. Вибрана порожня клітина разом з іншими заповненими становить

5. Перевірка умови оптимальності наступного опорного плану. Якщо умова оптимальності виконується — маємо оптимальний план транспортної задачі, інакше необхідно перейти до наступного опорного плану (тобто повернутися до пункту 3 даного алгоритму).

520. Розв'язування транспортної задачі методом потенціалів.

У методі потенціалів кожному рядку i і кожному стовпцю j транспортної таблиці ставляться у відповідність числа (потенціали) ui і vj. Для кожної базисної змінної xij, потенціали ui і vj задовольняють рівнянню:

Щоб знайти значення потенціалів з цієї системи рівнянь, потрібно присвоїти одному з них довільне значення (зазвичай вважають u1 = 0) і потім послідовно обчислювати значення інших потенціалів.

Далі, використовуючи знайдені значення потенціалів, для кожної небазисной змінної обчислюються величини ui + vj = cij.

Якщо всі ці числа є недодатними то опорний план є оптимальним і розв'язування на цьому завершується. В іншому випадку знаходиться нйбільше додатне значення і відповідна йому змінна вводиться в базис. Для визначення змінної, що виводиться з базису будується послідовність:

де xij — змінна, що вводиться в базис, а всі інші змінні є базисними. Окрім цього в цій послідовності при переході на кожному етапі одна координата залишається незмінною і якщо при певному переході незмінною була перша координата, то на наступному незмінною буде друга. Якщо зображувати перехід між змінними на транспортній таблиці стрілками між відповідними клітинами це оначає, що переходи можуть бути лише вертикальними ци горизонтальними, але не діагональними, і також після гризонтального переходу має йти вертикальний і навпаки.

Після побудови послідовності можна записати значення відповідних змінних і знайти мінімальне значення серед чисел, що стоять на непарних позиціях. Наступним кроком це число слід додати до всіх змінних, що стоять на парних позиціях і віднти від всіх змінних, що стоять на непарних. Змінна якій відповідало найменше число виводиться з базиса.

В такий спосіб одержується новий опорний план і до нього можна знову застосувати ті ж дії.