1Трипільська культура .Трипільська культура— археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис.осіб. Країну трипільців у псевдо-науковій літературі іноді також називають Українська Аратта. ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА(3-4ст до н.е)територія-190 тис км.Це основа життя та побуту Українців:-хатки мазанки,-осіле скотарства,-землеробство,-гончарсво,-ткатцтво.Територія:правобережна Укр.,Молдавія,Румунія,частково Польща.Міста поселення існували до 100 років.Релігія-в кожному поселення будинок «Матері»(релігійна споруда).Трипільці-азійського типу.Головна причина загибелі:через постійні напади кочовиків.

2Ліквідація Запорізької Січі. Останній період (1734—1775 рр.) в історії Запорозької Січі позначився з одного боку, помітним економічним піднесенням Запорожжя, з другого — поступовим занепадом автономії Запорозької Січі і тих порядків, які були властиві їй у ранній період. Посилення феодально-кріпосницького і національного гніту в центральних районах України і відносний спокій на російсько-кримських кордонах сприяли народній колонізації Запоріжжя. В 70-х роках 18 ст. населення Запоріжжя становило, ймовірно, 100 тис. чоловік. У зв'язку з цим ускладнилося й управління краєм. Саме тоді склався адміністративно-територіальний поділ Запоріжжя на 8 паланок (округів). Відбулися зміни і в економіці Запорозької Січі, що полягали, насамперед, у розширенні землеробства, якого раніше майже не було, в дальшому розвитку скотарства і промислів. У сільському господарстві значне місце зайняли зимівники, де успішно розвивалося скотарство, конярство, вівчарство та землеробство. Робочу силу великих зимівників становили наймити. Основна маса населення зосереджувалася, однак, не в зимівниках, а в слободах. Земля вважалася власністю всього війська і Кіш відводив її власникам зимівників і слобідським громадам. Населення слобід виконувало різні повинності. Головною повинністю козака була військова служба на власний кошт. Посполитих звільняли від військової служби, але натомість вони відбували багато інших повинностей на користь війська і сплачували грошові податки. Найману працю широко застосовували і на промислах — рибних, соляних, у чумацтві тощо. Заможне козацтво всіляко обмежувало компетенцію військової ради, прагнуло замінити її Радою старшини і «значного товариства». За Нової Січі козацтво почало відокремлюватися від посполитих, перетворюватися на верству, головним обов'язком якої було відбування військової служби, а привілеєм (для більшості в основному тільки формальним) — участь у самоврядуванні, передусім у військовій раді.Для нагляду за діями кошової старшини біля Січі 1735 р. було збудовано Новосіченський ретраншемент і поставлено військову залогу. Вживалися заходи для перевірки козацьких компутів (списків) і впровадження паспортів. На кордонах Запоріжжя за наказом царського уряду збудовано систему укріплених ліній і засновано військові поселення Нову Сербію (1752 р.) і Слов'яно-Сербію (1753 р.). Після ліквідації гетьманства (1764 р.) Запорозька Січ лишалася єдиним українським краєм, де ще зберігалася автономія. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 р. кордони Росії відсунулися до гирла Південного Бугу, і Запорозька Січ втрачала значення форпосту в боротьбі проти турецько-татарської агресії. Крім того, царський уряд пригадуючи участь січовиків у кривавому повстанні на Правобережжі в 1768 році, більш відомому як Коліївщина, побоювався нових заворушень. Тим більше, Омелян Пугачов у 1774 р. під час бунту збирався йти на возз'єднання з запоріжцями, відчуваючи моральну підтримку з їхнього боку. Після подавлення бунту, для багатьох учасників цього повстання Запоріжжя стало надійним прихистком.У квітні 1775 року Г. Потьомкін виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі. На початку червня 1775 р. царські війська на чолі з генералом П. Текелієм, що поверталися з турецького фронту, оточили Запорозьку Січ 4-5(15-16).VI.1775 р. Не маючи сил боронитися, кошовий отаман Петро Іванович Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом із старшиною його було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна заслано довічно до Соловецького монастиря, де він помер на 113 році життя у 1803 р. Запорозьке військо було оголошено розпущеним. Землі Запорозької Січі царський уряд почав роздавати поміщикам, а козаків покріпачувати. Це спричинилося до втечі 5 тисяч запорожців на підвладну Туреччині територію в гирлі Дунаю, де вони заснували Задунайську Січ.

3.Визволення України від Німецько-фашистських загарбників. Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 — лютий 1943 р.), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР. Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р. Остаточне ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня—23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони («Східний вал»). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав за будь-яку ціну звільнити Київ до річниці Жовтневої революції 1917 р. Ціною величезних людських втрат радянські війська 6 листопада 1943 р. звільнили місто. За визволення столиці України понад 1000 солдатів і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн осіб, здійснило серію блискучих наступальних операцій, остаточно визволивши територію України.Радянським військам протистояла гітлерівська група армій «Південь» (командувач — генерал-фельдмаршал Е. Манштейн, із березня — генерал В. Модель), яка налічувала 1,8 млн осіб.Отже, битва за визволення України тривала 22 місяці (табл. 17). Після вигнання ворога з української землі бойові дії перемістилися на територію Центральної та Південно-Східної Європи. Війська 1-го Українського фронту визволяли від гітлерівських загарбників польські землі, а у квітні-травні 1945 р. разом з Білоруськими фронтами провели Празьку операцію, у ході якої був завершений розгром нацистської Німеччини, штурмували Берлін. 2, 3, 4-й Українські фронти взяли участь у звільненні від нацистської окупації Румунії, Угорщини, Болгарії, Югославії, Австрії, Чехословаччини. Війська 2-го Українського фронту брали участь і в розгромі Квантунської армії Японії на Далекому Сході. Воїни-українці зробили вагомий внесок у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками. Радянськими бойовими нагородами було відзначено 2,5 млн осіб.Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини з 15 фронтів, які діяли в період боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. На відзнаку мужності й героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання «Місто-герой» було присвоєно містам Києв, Одеса, Керч і Севастополь. 

4.Основні етапи розвитку державності Київської Русі.Історики часто ділять політичну історію Київської Русі на три періоди.Перший період , коли відбувалося виникнення й формування давньоруської держави ІХ-Х ст. В цей час з”являються перші згадки у візантійських східних джерелах про нашу державу. В середині ІХ ст. Київська Русь виходить на арену світовох історії, стверджуючи себе. Піднеснення Русі пов”язане з ім”ям Аскольда. Аскольдпроводив активну зовнішню політику. Київська Русь міцно утверджувалась на узбережжі Чорного моря (Руського моря). Політика була спрямована на захід, де знаходилися розвинуті країни. Аскольду належить перший літопис, який мав визначити місце Русі, як невід”ємну частину слов”ян. З іменем Олега зв”язано відкиття Русі на цілий етап назад. Часи Олега, Ольги, Ігоря, Святослава були часами експансії, коли кордони Русі значно розширилися. Тож цей період охоплює майже 100 років — з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава 972 р. У цей період було створене величезне господарське й політичне об'єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії. Другий період охоплює князювання Володимира (Святославовича)Великого (980—1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1036—1054 рр.). За Володимира відбулося завершення об”єднання слав”янських земель. Володимир запровадив християнство як державну релігію(1088-1089 рр.).Це була доба зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розквіту. Останній період ( друга половина ХІ – ХІV ст.)характеризують постійні руйнівні чвари між князями, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Вже з другої половини ХІ століття відбувалися суперечки між князями , які завдавали спустошливості Київській Русі. У 1097 році відбувся Люберецький з”їзд, що мав на меті покласти край міжусобній боротьбі. Але рішення з”їзду були порушені та не виконані. З середини ХІІ ст. – роздроблення феодальної Русі. А це обумовило прискорення завоювання держави татаро-монголами. При них Князівства були роздроблені і підкорялися Золотому Ярму. Винятком було Галицько-Волинське князівство.

5.Діяльність Малоросійської колегії. Заснована в травні 1722 р. для нагляду за діяльністю гетьмана та його адміністрації на Лівобережній Україні. Діяльність Малоросійської колегії викликала велике невдоволення на Україні. До того ж наближалася війна з Туреччиною. Щоб заручитися підтримкою старшини та козацтва, російський уряд 1727 р. скасував колегію і відновив колишній устрій, звелівши обрати на гетьмана покірного йому 73-річного Д. Апостола. З його смертю 1734 р. гетьманство знову ліквідували. До влади прийшла видозмінена Малоросійська колегія під назвою «Правління гетьманського уряду». Так тривало до 1747 p., коли уряд імператриці Єлизавети, зваживши на бажання української старшини, видав указ «Про буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями». 1750 р. під тиском уряду гетьманом обрали Кирила Розумовського, молодшого брата фаворита імператриці Олексія. Але 1764 р. Катерина II, яка щойно прийшла до влади, остаточно скасувала інститут гетьманства і знову підпорядкувала Лівобережну Україну Малоросійській колегії, що дістала назву «другої». Очолював її президент П. Румянцев. Колегія складалася з 4-х російських офіцерів і 4-х представників козацької старшини. Вона послідовно викорінювала залишки автономії та самоврядування в Україні. 1775 р. скасувала поділ Малоросії на полки, а 1783-го самі козацькі полки перетворила на регулярні частини російської армії. На основі лівобережних та південних українських земель було утворено Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, підпорядковані безпосередньо урядові в Петербурзі. Згодом до них приєдналися Харківське й Катеринославське намісництва. Так було покінчено з автономією Лівобережної України. У серпні 1786 р. царським указом Малоросійська колегія ліквідовувалась у зв'язку з поширенням на Україну системи губернського правління Російської держави.

6.Лютнева революція. Лютне́ва револю́ція 1917 ро́ку в Росії — революційні події лютого-березня 1917 року, що завершились падінням монархії у Російській імперії. Передумови:Участь Росії у Першій світовій війні 1914—1918 років поглибила соціально-економічні і політичні суперечності в країні. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі в Петрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів.Початок революції: Голова Тимчасового комітету Державної Думи М. Родзянко.27 лютого (10 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — М. Родзянко), створений вранці.Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Н. Чхеїдзе.

7.Основні етапи формування Українського народу. в Україні, можна виділити кілька етапів: І. Трипільська доба (V — ІІІ тисячоліття до н.е.)ІІ. Післятрипільська доба (ІІ тисячоліття до н.е.)ІІІ. Скіфо-сарматська доба (VІІ ст. до н.е. — ІІІ ст. н.е.)ІV. Слов’янська доба (І тисячоліття н.е.)V. Доба Русі — України (від VІІ ст. н.е.). Трипільська доба:Однією із складових частин індоєвропейскої спільності, що почалася близько V тисячоліття до н.е., є трипільська археологічна культура. До неї відносять пам’ятки з символами Тільця, адже це був час панування його в зодіаці (почався у 4400 р. до н.е.) Початок трипільської доби в Україні сучасна історична наука датує першими сторіччями V, або навіть кінцем VI тисячоліття до н.е. Тривала ця доба понад два тисячоліття.Періодизація трипільської культури не має одностайності серед істориків. Це пояснюється тим, що наприкінці ІІІ тисячоліття до н.е., трипільці, мабуть, були підкорені іншими племенами, тому їхні матеріальні пам’ятки зазнали змін, що утруднює ідентифікацію їх з трипільськими.Післятрипільська добаНа межі ІІІ — ІІ тисячоліття до н.е. трипільська культура занепадає, припиняється життя на багатьох трипільських поселеннях. Віктор Петров припускає, що трипільці були раптово винищені іншими племенами. Про це свідчать археологічні знахідки: залишена глина зі слідами жіночих пальців, яка приготована для ліплення посуду, житло попалене, сплюндроване.Скіфо-сарматська доба: Вже з кіммерійських часів (початок І тисячоліття до н.е.) хліборобство знову починає набувати того значення, яке воно мало за трипільської доби. Роль хліборобської громади стає значно вищою, ніж роль скотарів і вершників. Майже весь античний світ годується українським хлібом. Знову, як і за трипілля, зростає кількість населення, відбувається збагачення людності як за рахунок експорту хліба, так і розвитку ремесел, промислів тощо. Міста втрачають свою провідну роль, а село завойовує пріоритети у господарстві.Початок скіфської епохи представлений в археології чорноліською культурою. Скіфи згадуються в ассірійських джерелах першої половини VІІ ст. до н.е. як войовничий народ, котрий з Причорномор’я проникав у Малу Азію, завойовуючи на своєму шляху місцеві племена, а в кінці цього ж століття знову повернувся в Причорномор’я. Держава скіфів у різний час простягалася від степів України до Волги й Уралу, а їхні кургани є навіть на Алтаї.Слов'янська доба:Близько середини ІІІ ст. н.е. в межиріччі Бугу й Дністра виникає черняхівська культура, генетично споріднена із зарубинецькою. Дослідники стверджують, що у формуванні цієї культури брало участь населення Північного Причорномор’я, Подністров’я і Прикарпаття, яке пов’язують зі слов’янами — антами.Таким чином, в етногенезі українців брали участь ті народи, які протягом тривалого часу проживали на спадкоємних українських землях. Кінцевим результатом процесів етногенезу прийнято вважати виникнення народностей. В Європі цей процес закінчився у середні віки (Михайло Брайчевський), хоча нині існують нові концепції безперервного розвитку і постійної зміни самого етносу (Микола Чмихов).

8.Конституція Пилипа Орлика договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу .Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання. Повна назва документа — «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою»

9.Масові репресії.Утвердження тоталітарного режиму на новоприєднаних землях супроводжувалося масовими репресіями, які спрямовувалися проти всіх, «хто міг би» чинити опір новим порядкам. Згідно з інструкцією Державного політичного управління, до категорії «ворогів народу» відносилися всі члени колишніх політичних партій, організацій та товариств, землевласники, чиновники, учасники визвольних змагань, служителі релігійних культів тощо. Згодом до них приєдналися ті селяни, які виступали проти насильницької колективізації.Найпоширенішим різновидом репресій були депортації, коли тисячі ні в чому не повинних людей, затаврованих як «вороги народу», без усякого слідства, суду та навіть без формального звинувачення арештовували і в товарних вагонах вивозили вглиб СРСР — на широкі простори Крайньої Півночі, Сибіру, Казахстану, Далекого Сходу. Чимало їх, насамперед дітей та стариків, гинули по дорозі від голоду, холоду, пошестей, знущань конвоїрів. Ті ж, хто виживав, у нелюдських умовах змушені були працювати на благо «социалистической родины». Згідно з даними митрополита А.Шептицького, з однієї тільки Галичини радянська влада депортувала близько 400 тис. українців.Водночас із поширенням репресій на новоприєднаних територіях було створено широку тюремну мережу, яка нараховувала 25 в'язниць і дві внутрішні тюремні камери. На поч. 1941 р. тут перебувало близько 25 тис. ув'язнених, головним чином студентів, учителів, лікарів, адвокатів, представників заможнішого населенняЩоб не було чути криків і зойків мордованих, день і ніч на території тюрми ревіли мотори тракторів. Кривава робота йшла цілодобово. У яму, куди скидали вбитих, сипали вапно, перекладали дошками, трохи накривали землею і знову скидали шар трупів. Розкопана яма була глибиною понад два метри.Для нелюдів у формі НКВС не було нічого святого. Не гребували нічим: затискали між дверима пальці, пхали голки під нігті, били по босих п'ятах палицями. Судмедексперт В.Ільницький, який був присутнім під час розкопок у Дрогобицькій тюрмі, з болем відзначав: «Розглядаючи потрощені черепи, в яких застряли металеві кілки, важко повірити, що так могли знущатися із живих людей».Такі ж звірства творилися в Луцьку, Дубні, Стані-славі, Тернополі, Чорткові, інших західноукраїнських містах. Загалом же за 1939—1941 pp. жертвами репресій — депортацій, ув'язнень, розстрілів — став чи не кожен десятий мешканець Західної України. В одній лише Галичині — Дрогобицькій, Львівській, Стані-славській та Тернопільській областях — за підрахунками дослідника І.Андрухіва, за той період населення зменшилося майже на 700 000 чол. Тільки за один рік до 90 000 осіб було репресовано за політичними ознаками на Буковині та в Бессарабії. Ці дані свідчать, що репресії комуністичного режиму як в цілому по Україні, так і на новоприєднаних західноукраїнських землях, носили масовий характер і були спрямовані на знищення та асиміляцію української нації.

10.Київська Русь за князювання Ігоря.ІГорь(912—945)Внутрішньополітичні заходи:• Прагнув посилити централізаціюдержави, збільшуючи особисту владу в союзі з дружинною верхівкою.• Організував військовий похід проти деревлян, які хотіли відділитися від влади Києва після смерті Олега.• Намагався збільшити данину з підлеглих племен (за ці спроби був убитий деревлянами на чолі з князем Малом)Зовнішньополітичні заходи:• Протягом трьох років боровся з уличами, зруйнувавши їхню столицю — Пересічен, але остаточно підкорити їх не зміг.• Поширив владу Києва на східний Крим і Тамань, де було Тмутараканське князівство .• Здійснив два військові походи проти Візантії (похід 941 р. завершився поразкою, а похід 945 р. — укладенням нового, менш вигідного за попередній, договору, згідно з яким держави обмінювалися посольствами, Русь зобов'язувалася не претендувати на кримські володіння Візантії, не мати застави в гирлі Дніпра)• Заволодів містами Закавказзя — Дербентом і Бердаа (943 р.)• Воював проти кочовиків-печенігів, із якими 915 р. уклав мирну угоду (920 р. печеніги порушили її)

11.Причини Національно-вивольної війни Богдана Хмельницького.На підставі передумов Національно-визвольної війни сформувалися її причини:-незадоволення різних верств населення України швидким зростанням у країні земельних володінь польських магнатів та шляхти;- посилення національно-релігійних утисків православних українців;- невідповідність між фактичним набуттям козацтвом політичного лідерства в українському суспільстві й обмеженнями, що накладалися на нього владою за «Ординацією» 1638 p.;- слабкість вищої державної влади Речі Посполитої (короля й сейму), яка навіть за наявності бажання не мала достатніх повноважень і авторитету, щоб контролювати дії польських магнатів і шляхти в Україні. Причини і хар війни:1)Люблінська унія2)Усунення від посади православних за городельськими привілеями3)Провадження насил метод уніатства 4)Формування мануфактур і розпад цехів на укр.,наймана праця в козаків.5)1647-1648-голод на Урк

12.Встановлення радянської влади на Україні.Встановлення більшовицької радянської влади в Україні відбулося при зовнішньому збройному втручанні з боку комуністичної Росії. Після ультиматуму 4 грудня 1917 р. Центральній Раді більшовицькі війська наступного дня розпочали наступ на територію УНР і 8 грудня зайняли Харків. Там, під захистом московських багнетів, зібрався I Всеукраїнський з'їзд Рад, повністю контрольований Москвою, і 12 грудня 1917 р. резолюцією "Про організацію влади в Україні" проголосив в Українській Народній Республіці радянську владу. Одночасно обрано вищий розпорядчий і законодавчий орган влади на період між з'їздами Рад - Центральний виконавчий комітет (ЦВК) на чолі з Ю. Медведєвим. ЦВК 17 грудня сформував уряд - Народний Секретаріат у складі 11 секретарств, який очолив М. Скрипник. Місцевими органами радянської влади проголошувалися губернські, повітові, волосні, сільські та міські ради робітничих, селянських і солдатських депутатів та надзвичайні органи влади - ревкоми, реввійськревкоми, надзвичайні комісії.Перша радянська влада протрималася до березня 1918 р., коли більшовицьку армію витіснили з України німецько-австрійські війська, які відновили УНР. Вже в умовах кризи гетьманського режиму, 28 листопада 1918 р. більшовики створили в Курську Тимчасовий робітничо-селянський уряд України а чолі з Ю. П'ятаковим. За допомоги російських радянських військ цей уряд 6 січня 1918 р. захопив Харків, проголосив Україну соціалістичною радянською республікою - УСРР, декларувавши її федерацію з Росією. 29 січня ЦВК, який очолював В. Затонський, призначив новий уряд - Раду Народних Комісарів (Раднарком, РНК) і голову Раднаркому - X. Раковського.Місцевими органами влади залишилися ради, ревкоми та створені комітети бідноти (комбіди). Означену державну структуру закріпила Конституція УСРР, прийнята 14 березня 1919 р.В умовах денікінської окупації України, витіснені звідси більшовики створили в Москві 11 грудня 1919 р. Всеукраїнський революційний комітет, який перебрав на себе найвищу законодавчу та виконавчу владу в УСРР. Очолював Всеукрревком Г. Петровський. У кінці лютого 1920 p., після вигнання денікінців і чергового встановлення радянської влади, відновили діяльність ВУЦВК, Раднарком та місцеві органи більшовицької диктатури. В Україні остаточно встановилася радянська влада.

13Становлення державності в Київській Русі за князювання Олега та Ольги.Князювання ОлегаКнязь Олег (882—912 рр.) за кілька років в результаті численних війн і походів підкорив своїй владі племена полян, древлян, сіверян, радимичів. А в цілому влада Києва тепер поширювалась ще й на словен, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, фіно-угорські племена, чудь, мерю.Значних успіхів вона досягнула і на міжнародній арені. Одним із важливих заходів Олега була діяльність по захисту держави від нападів сусідів, у тому числі й варягів. Цій меті слугувала данина варягам у триста гривень на рік — «заради миру», яка виплачувалася до смерті князя Ярослава I Мудрого. Це був своєрідний договір про «мир і дружбу». В такий же спосіб (данина 10 тис. марок) Олег порозумівся з уграми, які проходили через землю Русі на Захід. Компенсацією за ці матеріальні витрати стала данина, яку Візантія виплачувала Русі «заради миру» за договорами з часів Аскольда.У Повісті времяних літ описаний похід Олега на Царгород 907 року. Значна частина істориків вважає його легендарним, оскільки він відсутній у інших джерелах. Відомості про цей похід можуть базуватися на поході 860 року Аскольда і Діра, або на пізніших походах Ігоря.У 911 році був підписаний новий, значно вигідніший і ширший договір. Були укладені і воєнні угоди. Цікаво, що Олег на знак перемоги прибив щит на воротях Царграда (так слов'яни тоді іменували Константинополь).Княгиня Ольга(945—964). Вона стала правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де вибухали повстання проти центральної влади. Ольга жорстоко розправилася з древлянами, спаливши їх головне місто Іскоростень. Частину жителів було вбито, інших — перетворено на рабів. Та жорстока розправа була законною кривавою помстою, традицією тих часів. Після цього всі останні роки її правління характеризувались миром, спокоєм. Податки за часів Ігоря та Ольги сплачувалися переважно хутром, а грошовою одиницею була «куна» — шкурка куниці. Було встановлено, що данина ділилася на три частини, з яких дві йшли на державні витрати, а третина на потреби княгині, її міста Вишгорода. В цьому визначилась ідея поділу між бюджетом і власністю князів, що засвідчувало високий рівень державного мислення як керівної еліти, так і суспільства в цілому.Ольга виявила глибоке розуміння міжнародного становища свого часу в Європі, здійснила у 940 році важливий державний візит у Візантію, встановила з нею досить дружні стосунки, відновила військовий союз. Вона також зуміла встановити дипломатичні стосунки з Німеччиною.

14 Військові походи українського козацтва.

Збоку укр. Народу війна за характером була справедливою, загальнонародною, нац..-визвол. Рушійні сили її становили переважно козаки і селяни. Політичний провід належав козацтву. Спричинила війну політика королівського уряду та польсько-шляхетської адміністрації, спрямована на подальше посилення нац..-релігійного та соціального гніту, що зачіпляла інтереси всіх верств українського народу.Наприкінці 1647р. було заарештовано БХ за підозрою у підготовці повстання. Його звільнили на поруки, допомогли побратими. 30 січня 1648р. БХ на січі обирають гетьманом. Він проводить широку підготовку до повстання, встановлює зв’язки з Кримським ханством.Навесні 1648р. починаються бойові дії. У травні 1648р. у битвах під Жовтими Водами (5-6 травня) та Корсунем (26 травня) були розгромлені польські регулярні війська в Україні. 13 вересня 1648р. у битві під Пилявцями було розгромлено польське військо.У вересні – листопаді 1648р триваю похід в Зх.Укр., проводиться облога Львова, Замостя. У жовтні 1648р. БХ припиняю бойові дії і повертається назад у Київ. Влітку1649р. бойові дії відновлюються. 5-6 серпня 1649р. у битві під Зборовом зрада кримського хана врятувала поляків. 8 серпня 1649р. було укладено Зборівський договір , за яким під владу гетьмана переходило Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводство, де встановлюється козацька автономія. У лютому – березні 1651р. поляки відновили бойові дії. 18030 червня 1651р. у битві під Берестечком , внаслідок втечі Кримського хана , якого полонив БХ козаки зазнали тяжкої поразки, але основна частина війська буда врятована. У червні-липні 1652р. литовські війська здійснили наступ на Київ, а польські війська почали наступ на Україну. У відповідь спалахнули селянські повстання. БХ зібрав військо і зупинив наступ. 18 вересня 1651р. було укладено Білоцерківський договір, за яким під владу гетьмана передавалося київське воєводство, козакам дозволили жити тільки в королівських володіннях, пани поверталися до своїх маєтків, реєстер встановлювався у 20 тис., заборонялося гетьману зноситися з іншими державами.22-23 травня 1652р. у битві під Батогом було розгромлено 12 тисячне польське військо. Козацькі війська знову займали Брацлавщину та Чернігівщину. У жовтні-листопаді 1653р. у боях під Жванцем повторилася Зборівська ситуація, кримський хан врятував польське військо від поразки. БХ змушений був погодитися на припинення бойових дій ,але новий договір не укладає, бо змінюється зовнішньо політична ситуація. БХ підтримує активні дипломатичні стосунки із іншими державами. 21 березня 1654р. до Москви було направлено укр.. посольство, яке 21 березня 1654р. підписало «Березневі статті» - договір БХ з рос. Урядом. Цей договір підтверджував права, привілеї та вольності козацтва та укр.шляхти, реєстр встановлюється у 60 тисяч. Призначалася плата старшині та кошти на утримання козацького війська. Визнавалося право запорозького війська обирати гетьмана. Гетьману надавалось право зносин з іншими державами. Зберігалась місцева адміністрація, якак сама обирала податки.1654р. Росія починає війну з Річчю Посполитою, якак укладає союз з кримським ханством. Навесні – влітку 1654р. рос.-укр. Війська ведуть успішні дії на Смоленщи ну і в Білорусію. Восени 1654р. – взимку 1655р. рос.-укр.ю війська здійснили успішний похід на Зх.Укр., проводить воєнні дії в білорусії. 24 жовтня 1656р. Росія з річчю Посполитою укладає Віленське перемиря. БХ союз з Росією не розриває., але війну з річчю посполитою продовжує і укладає союз з Швецією.Зовнішьо політичні плани БХ зазнали невдачі, що стало тяжким ударом для гетьмана. 27 липня 1657р. БХ помирає. Війна мала яскраво виражений нац..-визвол. Характер , але її особливістю було переплетіння нац..-визвол. Боротьби з соц.. боротьбою.Війна призвела до досить глибоких змін : утворення укр. Держави, встановлюється нова модель соц..-ек. Відносин, ідея козацького автономізму, визначені територія, кордони , адміністративно територіальний поділ , ліквідовано магнатсько- шляхетське землеволодіння, більшість земель перейшла у власність держави – Війська Запорозького, козацька земельні власність, селяни дістають права власності на землю. , розвиток капіталістичних відносин.

15.причини невдач Червоної армії в перші дні війни.Серед основних причин невдач Червоної армії в перший період війни можна виділити наступні:- зосередження і розгортання військ з урахуванням нових кордонів не було завершено до початку війни;- велику роль відіграв фактор раптовості нанесення першого удару;- кращі командні і командирські кадри Червоної армії були репресовані (до 75% командного складу) в 1937-1941 pp.; загалом по лінії наркомату оборони було репресовано не менше 3,5 млн чоловік;- на стані військ повною мірою позначилася паралізуюча атмосфера культу особи Й. Сталіна;- радянська військова доктрина базувалася на тезі, схваленій Й. Сталіним, у якій мова йшла про те, що майбутня війна буде вестися на ворожій території;- до початку війни не було завершено переозброєння Червоної армії;- значно послабили боєздатність Червоної армії ліквідація перед початком війни механізованих корпусів і створення кавалерійських дивізій;- радянське військо-політичне керівництво прорахувалося у визначенні можливого напрямку головного удару супротивника; як пріоритетний в Генеральному штабі Червоної армії розглядався київський напрямок, а мінсько-смоленсько-московський - як другорядний;- народ країни, керівні кадри, були психологічно дезорієнтовані договорами 1939 р, СРСР з Німеччиною; у багатьох політичних, державних, військових діячів, рядових громадян були занадто великі ілюзії з цього приводу.

16.Теорії походження Київської Русі. 1. Норманська теорія, її започаткували німецькі вчені Г. Баєр та Г.Міллер, які працювали в другій половині XVIII ст. в Російській Академії наук.«Норманісти» наголошують, що східні слов'яни були нездатні беззовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Київської держави. Слово «Русь» походить відфінської назви шведів «Ruotsi».2. За хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів.Модель влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі —цар по крові (хакан каган), та його «заступник» (хакан-бек). Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана.3. Панюркська теорія, за якою слово «Русь» походить від іранського іозначає — світлий та належить іраномовним мешканцям одного з регіонів Середнього Подніпров'я.4. Теорія природно-історичного (автохтонного розвитку). Прибічникамицієї теорії були і видатні українські історики В. Антонович, М. Грушевський та інші. Прихильниками цієї теорії стверджують, що у східних слов'ян існували політичні та соціально-економічні передумови для створення своєї держави: високий рівень розвитку виробничих відносин, існувала майнова диференціація, відбувалося захоплення старійшинами общинних земель, багаточисельні військові походи, результатом яких була велика кількість здобичі. Основними джерелами є літопис «Повістьврем'яних літ», який розповідає про правління князя-слов'янина Кия (кін V — поч.УІ ст.) та хроніка «Бертинські аннали».

17.Скасування кріпосного права в Російській імперії.Поразка Росії у Кримській війні та принизливі для неї умови Паризького мирного договору 1856 р. поставили перед імператором Олександром II складні проблеми. Однією з них було кріпосне право, оскільки Росія залишалась єдиною європейською країною, де використовувалася підневільна праця. Збереження кріпосного права в Російській імперії означало її невідворотне перетворення в майбутньому на другорядну державу. До того ж кріпосне право, володіння «хрещеною власністю», дуже схоже на рабство, викликало осуд своєю аморальністю.19 лютого 1861 р. Олександр II затвердив «Положення», «Маніфест» та інші документи селянської реформи. «Положення» поширювалися на більшість губерній європейської Росії, в яких налічувалося близько 25 млн кріпосних селян. За «Маніфестом» вони отримували особисту свободу і деякі громадянські права, могли найматися на роботу на фабрики й заводи. У «Положеннях» визначалися окремі питання реформи: розміри земельних наділів, повинності, викупні операції та ін. Усі селянські дореформені наділи вважалися власністю поміщика і знаходились у селян на правах землекористування. За це вони виконували на користь поміщика низку повинностей і перебували на становищі «тимчасовозобов'язаних». Лише після викупу наділів селяни ставали їх власниками. До викупу вони виконували на користь поміщика повинності у вигляді оброку. Термін викупу землі селянами чітко не визначався, а його умови передбачали, що 75-80% вартості селянського наділу грошима або цінними паперами поміщикові виплачувала держава, решту — сам селянин. Виплачена поміщикові державою сума стягувалася з селянина протягом 49 років у розмірі 6% річних. Усього селянам довелося заплатити майже 1,5 млрд карбованців (за вартості землі близько 500 млн карбованців).Попри те, що після реформи 1861 р. збереглися великі поміщицькі землеволодіння (30 тис. поміщиків мали 95 млн десятин землі, в той час як 20 млн колишніх поміщицьких селян — 116 млн десятин), деяка залежність селян від поміщиків і дріб'язкова опіка з боку селянської «общини», селянська реформа створила умови для швидкого економічного розвитку країни.

18.Розгром Врангеля більшовиками.На початку 1920 р. кораблі Антанти евакуювали до Криму залишки військ Денікіна. Кримське угруповання білогвардійців очолив командир козацького корпусу барон П. Врангель. Переформувавши війська, а також внісши зміни в ідеологію білого руху, він розпочав наступ. На кінець червня 1920 р., скориставшись тим, що основні сили Червоної армії були зайняті у війні з Польщею, П. Врангель захопив Північну Таврію, південну частину Катеринославщини, створивши загрозу Донбасові. Всі спроби здійснити десанти на Таманському півострові й підняти донське і кубанське козацтва на антибільшовицьке повстання були невдалими. Радянське командування, занепокоєне таким розвитком подій, у серпні прийняло рішення про створення Південного фронту, який очолив М. Фрунзе. Сюди були перекинуті додаткові сили, але їх було недостатньо для розгрому П. Врангеля. З метою залучити додаткові сили у вересні між урядом УСРР і махновцями, була укладена угода про спільні дії проти П. Врангеля. Махно висунув політичні вимоги: надати автономію Гуляйпільському району, дозволити пропаганду анархістських ідей, звільнити з в’язниць анархістів і махновців, надати допомогу зброєю. Радянське керівництво УСРР після узгодження з Москвою погодилося із цими вимогами. У результаті угоди Червона армія одержала добре озброєного мобільного (основну бойову силу махновців складали кілька тисяч кулеметних тачанок) союзника у справі завоювання Криму. 7 серпня Червона армія перейшла в контрнаступ. У районі Каховки вона переправилася через Дніпро і захопила плацдарм, який становив загрозу для тилу і флангу військ Врангеля. Всі спроби ліквідувати цей плацдарм не мали успіху. Невдало завершилися рейд білогвардійців на Правобережжя і прорив у Донбас. У середині жовтня білогвардійці тримали оборону по всьому фронту. 28 жовтня Червона армія розпочала рішучий наступ, який завершився повним розгромом угруповання військ Врангеля у Північній Таврії. Білогвардійці втратили 50 % живої сили і 40 % зброї. Загнані у Крим, вони ще становили серйозну загрозу. Політбюро ЦК РКП(б) прийняло рішення будь-що до зими завершити розгром П. Врангеля. Утворення СРСР Х з’їзд партії (березень 1921 р.) обговорив доповідь Сталіна з національного питання. В ній наголошувалось на невідкладності заходів, спрямованих на подолання соціально-економічної і культурної нерівності народів. А він виступив за адміністративний переділ Росії. Ця настанова призвела до серйозних ускладнень в ряді районів, зокрема на Закавказзі. В березні 1922 р. представники вищих органів влади Азербайджану, Вірменії і Грузії затвердили договір про створення федеративного Союзу Радянських Соціалістичних республік, який у грудні 1922 року перетворився в Закавказьку соціалістичну республіку (ЗСФСР). В радянських республіках у 1922 р. були скликані з'їзди Рад. Вони прийняли рішення про утворення СРСР. 30 грудня 1922 року відбувся І з'їзд Рад СРСР. Він затвердив конст. Документи: Декларацію Договір Російської, Української , білоруської, закавказької республік про утворення СРСР. Було створено першу радянську Конституцію, яка була затверджена на ІІ всесоюзному з'їзді Рад у січні 1924 р. Конституція проголосила, що СРСР є "добровільним об'єднанням рівноправних народів, що за кожною республікою забезпечене право вільного виходу з Союзу. В 1925 р. на ІІІ зїзді Рад було оформлено входження в Союз Середньої Азії.

19.Походження та розселення словян. лов’яни належать до індоєвропейських народів, батьківщиною яких вчені визнають різні райони Європи та Азії. Київський літописець Нестор у своїй знаменитій “Повісті минулих літ” (початок XІІ ст.) відзначав, що найдавнішими слов’янськими землями були нижня течія Дунаю та Панонія. Так було покладено початок теорії дунайської прабатьківщини слов’ян.У середньовіччі серед західноєвропейських учених ХІV-ХVІІІ ст. стала популярною скіфо-сарматська теорія слов’янського етногенезу. Згідно неї предки слов’ян – скіфи й сармати – прийшли із Середньої Азії й отаборились у південній частині Східної Європи. Звідси розселилися на північ, захід і південний захід. У ХІХ-ХХ ст. найповнішого обґрунтування набула Дніпро-одерська теорія, за якою слов’янська прабатьківщина розміщувалася на розлогих просторах між Віслою чи навіть Одером і Дніпром, сягаючи на півночі Балтійського моря, а на півдні Карпатських гір і Дунаю. Вважається, що у ІІІ-ІІ тис. до н.е. індоєвропейська спільність поділилася на декілька етнокультурних і мовних груп, у т.ч. германо-балто-слов’янських. Пізніше з цієї групи, на початку І тис до н.е., відокремилися й розселилися слов’яни між балтами, германцями та іранцями.Венеди. Якщо археологи появу слов’ян на історичній арені простежують із ІІ-І тисячоліття до н. е., то у писемних джерелах слов’яни згадуються значно пізніше - лише у І-ІІ ст. н.е. у працях римських та грецьких вчених ( Пліній Старший, Тацит, Птоломей та інші) під ім’ям венеди (венети, венти і т.п.). Античні автори розміщували венедів поблизу Балтійського моря й р. Вісли по сусідству з германськими народами. Зокрема, Тацит у праці “Германія” писав про венедів, що вони вміють будувати гарні будинки, знають військовий порядок та дисципліну, добре озброєні і хоробро воюють. Птоломей відносив венедів до числа “дуже великих племен”, що посідають землі “вздовж усієї венедської затоки”, як у ті часи називали Балтійське море. Анти і склавини (слов’яни). Готський історик Йордан та візантійські автори другої половини VІ ст. н.е. знали дві групи слов’ян, що мешкали у Південній і Центрально-Східній Європі: склавинів (слов’ян ) та антів. На думку візантійського історика VІ ст. Прокопія, анти посідали простір від Дунаю до гирла Дону й Азовського моря. Археологи припускають, що у IV-V ст. н.е. анти заселяли землі поміж Дніпром і Дністром, а у VІ-VІІ ст. н.е. розселилися на великих просторах між Дунаєм та Сіверським Дінцем. М.Грушевський вважав антів предками українського народу. Сучасні дослідники висловлюють думку, що анти були іранізованими слов’янами, які увібрали в себе залишки скіфського й сарматського етносів Північного Причорномор’я та заклали підвалини не лише східних слов’ян, а й південних, можливо, навіть частини західних слов’ян.Візантійські письменники VІ ст. н.е. багато розповідали про суспільний лад, звичаї та військове мистецтво антів. Вони зображували їх високими, світловолосими, дужими людьми. Анти легко переносили голод і спеку, різні нестачі та злигодні. Їхні племена були об’єднані у союзи; анти не керувалися однією людиною, а жили у народоправстві. “Історія готів” Йордана донесла до нас розповідь від ІV ст. н.е. про союз племен антів на чолі з Божем, що зазнав поразки у війні з готами (князь був страчений разом із синами і 70 старійшинами). У VІ ст. анти постійно загрожували північному рубежеві Візантії по Дунаю, не раз долали його, вдираючись у межі імперії й часом навіть загрожували її столиці – Константинополю.Поділ слов’ян на західну, південну і східну групи. У період т. зв. ”великого переселення народів” (ІІ-VІ ст. н.е.), пов’язаного із навалою готів, гунів, аварів та ін. слов’яни розселилися на європейських просторах від Балтійського до Адріатичного моря. Крім зовнішньополітичних факторів, слов’янська міграція також була зумовлена внутрішньою еволюцією продуктивних сил і виробничих відносин. Активніше розвивалося землеробство й скотарство, помалу набирали силу ремесла й промисли, тіснішими стали торговельні взаємини всередині слов’янського світу, інтенсивнішими стали демографічні процеси.У ІІ-ІV ст. н.е., внаслідок просування на південь германських племен готів, цілісність слов’янської території була порушена, що сприяло їх поділу на східних і західних. На схилі ІV-Vст. під ударами гунів, могутніх кочових народів, слов’яни почали просуватися на південь, до Дунаю, північно-західного Причорномор’я, що призвело до формування їх південної групи. Слов’яни заселили Балканський півострів і низку островів Середземного моря, утримуючи при цьому власні землі в Центральній та Східній Європі. У першій половині І тис. н.е. слов’яни заселили землі на Нижній Ельбі і південно-західне узбережжя Балтійського моря. Через ці фактори етнічна, культурна і мовна спільність слов’ян почала порушуватися, що й призвело до утворення трьох їхніх основних угрупувань: східних, західних і південних слов’янСхіднослов’янські союзи племен. У “Повісті минулих літ” Нестор-літописець називає племена, що заселяли східну Європу у VII-ІХ ст. На самій півночі, коло озера Ільмень, сиділи слов’яни; на південь від них, між Чудським озером і верхів’ям Волги та Дніпра, проживали кривичі; над верхньою Двіною – полочани; в басейні верхньої Оки – в’ятичі; на південний захід від них, над середнім Дніпром і Сожем, радимичі; на захід від них і на північ від Прип’яті в Поліссі – дреговичі. На території України, землі між річками Горинню, Прип’яттю й Дніпром, займали древляни. На південь від них, у Подніпров'ї, жили поляни. На лівому березі Дніпра – в басейні Десни – сіверяни. Між Дніпром і Бугом проживали уличі. Між Дністром і Прутом на південний захід від уличів – тиверці. У Закарпатті – хорвати (білі). У верхів’ях західного Бугу жили дуліби, волиняни, бужани.Скандинави називали східнослов’янські землі Гардарікою, що означає “країна укріплень”. Багаточисельні поселення слов’ян розташувались, як правило, на відстані 30-40 км одне від одного, були укріплені частоколом і служили для захисту племені, тут проводились племінні сходи та культові обряди, вони ставали центрами ремесла й торгівлі.Східні слов’яни були язичниками. Вони мали свої традиції, звичаї, обряди. На території Рівненської області по берегах річок Горинь, Случ, Стир відомо більше 80 могильників, поселень та городищ тієї доби.

20.Кирило-Мифодіївське товариство. Кирило-Мефодіївське товариство — таємна політична антикріпосницька організація, що утворилася в грудні 1845 р. — січні 1846 р. в Києві й існувала до кінця березня 1847. Засновниками товариства були М. І. Гулак (1822—1899; уродженець Полтавської губернії), М. І. Костомаров (1817—1885), В. М. Білозерський (1825—1899; у 1846—1847 вчителював у Полтавському кадетському корпусі). До них приєдналися О. В. Маркович (1822—1867; уродженець с. Кулажинців, тепер Гребінківського р-ну Полтавської області), О. О. Навроцький (1823—1992; уродженець с. Антипівки Золотоніського повіту, тепер Золотоніського р-ну Черкаської області), Г. (Ю.) Л. Андрузький (1827 — після 1864; уродженець с. Вечірок Пирятинського повіту, тепер Пирятинського р-ну), I. Я. Пасяда (1823—1894; уродженець м. Зінькова Полтавської області), М. I. Савич (1808—1892; уродженець м. Зінькова), П. О. Куліш (1819—1897), Т. Г. Шевченко.У Полтаві ідеї кирило-мефодіївців разом з В. М. Білозерським пропагував Д. П. Пильчиков (1821— 1893), який у 1846—1864 рр. вчителював у Полтавському кадетському корпусі.Політичну програму Кирило-Мефодіївського товариства було викладено в "Книзі буття українського народу", "Статуті Слов'янського товариства св. Кирила і Ме-фодія" і Записці, складеній В. М. Білозерським. Програмні положення містили й записки про освіту народу (В. М. Білозерського), про емансипацію жінок (М. І. Савича), про об'єднання слов'янських народів (М. І. Костомарова), а також літературні твори Т. Г. Шевченка, М. І. Костомарова, П. О. Куліша, листування членів товариства.Головним своїм завданням товариство вважало знищення самодержавства, ліквідацію кріпосного права, скасування станів, об'єднання слов'янських народів у федеративну республіку з парламентським ладом і з наданням кожному народові рівних прав і широкої політичної автономії. У березні 1847 р. за доносом провокатора студента Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрите й розгромлене. Слідство тривало до 30 травня. Членів товариства покарали ув'язненням і засланням у віддалені губернії.

21 Велика Вітчизняна війна на Україні.Вели́ка Вітчизня́на війна́ (1941-1945) — одна з декількох назв війни між Німеччиною часів Третього Рейху та СРСР, яка стала складовою частиною Другої Світової війни. Виокремлюється від Другої Світової війни у часових рамках: 22 червня 1941 року — 9 травня 1945 року.Назву «Велика Вітчизняна війна» створила радянська пропаганда за зразком назви війни 1812 року з французами — «Вітчизняна війна». На думку кандидата історичних наук Володимира В'ятровича, приставка «Велика» додана для підкреслення значущості радянсько-німецького конфлікту для СРСР, масштабів та наслідків цього конфлікту для Європи. Конфлікт, представлений як Велика Вітчизняна війна, став наріжним націотворчим міфом СРСР, що служив основою формування радянської ідентичності, а в перспективі й радянського народу.Найменування «Велика Вітчизняна війна» зберігається в офіційному використанні у деяких пострадянських державах, у тому числі — в Україні. У зарубіжних країнах, що не входили до складу СРСР, ця назва практично не використовується. В англомовних країнах її замінює термін — Eastern Front (World War II) (англ.) (Східний фронт (другої світової війни)), в німецькій історіографії — Deutsch-Sowjetischer Krieg, Russlandfeldzug, Ostfeldzug (нім.) (Німецько-радянська війна, Російський похід, Східний похід).Жертвами даної війни стали, за деякими оцінками, біля 27 млн. громадян СРСР. (Офіційна кількість втрат з боку Німеччини — 13 млн. осіб.) За підрахунками інституту історії України НАН України, в лавах Червоної армії загинуло 3,5-4 млн. українців, у партизанських формуваннях — від 40 до 60 тис., у загонах ОУН та УПА — понад 100 тис. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, складають 8-10 млн., демографічні — 10-13 млн. осіб

22.Соціально-економічний розвиток Київської Русі.Політична і військова могутність Київської Русі трималася на міцному фундаменті — процвітаючому господарстві. Землеробство і скотарство не тільки забезпечували населення продуктами харчування і сировиною, а й дозволяли постачати їх за межі країни. Промисли, насамперед мисливство і бортництво (бджолярство), дозволяли руським купцям постійно постачати на зарубіжні ринки хутра, мед і віск.Землеробство було провідною галуззю давньоруської економіки й досягло високого на той час рівня розвитку. Основними зерновими культурами в Київській Русі було жито, просо, ячмінь, пшениця й овес.Для обробітку землі застосовувалися різні системи, залежно від ґрунту і кліматичних умов. У лісовій, зоні застосовували пересічну систему. Ліс вирубувався, пні корчувалися і все спалювалося. Таким чином готувалися посівні площі, знищувалося коріння бур'янів, а попелом удобрювався ґрунт. Для розпушування землі використовували легку соху.У лісостепових і степових районах використовували перелогову систему. Розорювали вільні ділянки землі й засівали. Коли земля виснажувалася, залишали її на кілька років (перелогом) під випас худоби — для відновлення родючості. Основним знаряддям обробітку землі був плуг із залізним наральником. Він не тільки розпушував, а й перевертав пласт грунту, що давало добрі результати при розорюванні цілинних і перелогових ділянок.Для боронування використовували борони-сукуватки — стовбури невеликих дерев з коротко обрубаними гілками. Археологічні розкопки свідчать, що землероби Київської Русі використовували багато ручних знарядь — заступи, мотики, серпи, коси. Для обмолоту зерна використовували ціп. Праця селянина була важкою, виснажливою, але забезпечувала його і державу хлібом.Поряд із землеробством розвивалося скотарство. Загалом розводили коней і волів, яких використовували для якісного обробітку землі, овець і кіз, які забезпечували селян м'ясом, хутром і вовною.Худобу випасали з весни до осені на луках, лісових галявинах, перелогових землях і в степу. На зиму для неї запасали сіно й зерно. Узимку молодих тварин тримали в житлових приміщеннях, щоб не замерзали. Кінь і корова були великою цінністю для селянина. «Руська Правда» вважала крадіжку коней та інших свійських тварин тяжким злочином і немилосердно карала за це.Серед промислів досить розвинутими були мисливство й рибальство. Для полювання в густому лісі лук був мало ефективним, тому використовували ловецькі ями, пастки, силки (петлі) тощо. На ведмедя ходили із сокирою і рогатиною. Для рибальства використовували плетені з лози верші, а також конопляні сіті й неводи.Великих успіхів було досягнуто в металообробці. Руські ковалі із заліза, яке «варили» у невеликих донницях, виготовляли різноманітні сільськогосподарські знаряддя праці, власні ковальські інструменти — молоти, кліщі тощо, почали виробляти власну зброю. Руські мечі вже в XI ст. зустрічаються у Прибалтиці, Фінляндії та Скандинавії, отже їхні вироби з'явилися на світових ринках.

23.Буржуазні реформи 60-80-х рр. та їх значення на Україні. Буржуазні реформи 60—70-х років XIX ст.

У середині XIX ст. Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності існуючих феодальних структур та відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. Принципові риси російської моделі селянської реформи схожі з австрійською: ліквідація особистої залежності селян від поміщиків; створення органів селянського самоуправління; наділення селян землею та визначення за неї повинностей; викуп селянських наділів. Реформа проводилася за рахунок селян, які мусили сплатити поміщикам викуп. Формально цей викуп призначався за землю, а за суттю він був компенсацією за скасування феодальних повинностей.У 1870 р. була проведена реформа міського самоврядування, згідно "з якою у містах строком на 4 роки обиралися органи міського самоуправління — міські думи.Судова реформа (1864) базувалася на впровадженні безстановості судочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласності судового процесу, змагальності сторін при розгляді судової справи.Провівши земську, судову, військову, фінансову, освітню та інші реформи, тим самим заклавши основи громадянського суспільства, російський царизм не зробив останнього кроку — не створив відповідної новим реаліям політичної надбудови, не проголосив конституції і не скликав парламенту.Протягом 60—80 років XIX ст. в Україні завершився промисловий переворот, суть якого полягала в переході від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва — до широкомасштабного, від ручної праці — до застосування парових двигунів та системи машин.Економічний розвиток України під владою Російської імперії визначали насамперед галузі важкої промисловості — вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна.Скасування кріпосного права, аграрне перенаселення, демографічний вибух зумовили появу значної кількості робочої сили. Для розгортання широкомасштабної машинної індустрії знайшлися і капітали. Основними джерелами фінансування стали урядові субсидії, викупні платежі, іноземні інвестиції, кошти акціонерних компаній.

24 Фашистський окупаційний режим на Україні.Під ногою фашистського окупанта українські землі перебували від червня 1941 р. до повного їх вигнання – жовтня 1944 року.Вже перші дні окупації показали: ворог прийшов на нашу землю не для визволення від більшовизму чи дарування незалежності. Фашизм мав одну мету – нищення народу і перетворення його на рабів..Фашистський окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання:1. Забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської воєнної машини.2. Фізичне знищення українського населення, депортація та вивезення на роботу до Німеччини з метою створення "життєвого простору" для арійської раси.3. Сприяти колонізації значної частини окупованих земель, заселенню цілих районів німецькими переселенцями.Для реалізації цієї мети окупанти здійснили наступне: − усі адміністративні одиниці очолювали німецькі комісари, які спиралися на поліцію безпеки і гестапо. Українцям була заборонена будь-яка політична діяльність. Тільки в генералгубернаторстві з дозволу властей існував Український Центральний Комітет (УЦК) в Кракові, очолюваний Володимиром Кубійовичем, його діяльність поширювалась в основному на громадську опіку і просвітницьку роботу;− найбільші підприємства України були поділені між німецькими магнатами. Окупанти нещадно грабували міста і села, перетворювали колгоспи і радгоспи на "общинні господарства", запроваджували в них кріпосний режим;− під страхом суворої кари запроваджувалась обов'язкова трудова повинність. Грабунок, свавілля, терор підняті в ранг державної політики. За час окупації з України було вивезено 9,2 млн. т зерна, 622 тис. т м'яса та мільйони тонн інших продуктів, навіть чорнозем, для перевезення було використано 1418 тис. вагонів;− здійснювався шалений наступ на духовне життя поневоленого народу. Окупанти дозволили відкрити в Україні лише початкові школи. Відбувалось повальне пограбування пам'яток історії та культури, національних реліквій;− вершиною жорстокості окупантів був наказ про "знищення населення більшовицької імперії", в т. ч. України. Планове знищення населення було частиною державної політики третього рейху. Першою жертвою геноциду стало єврейське населення. Тільки у Львові знищено в гетто, розстріляно десятки тисяч євреїв; у Бабиному Яру під Києвом – понад 100 тис. євреїв.

25.Гайдамацький рух.Коліївщина. Гайдамаками (від тюркського «гайде» — чинити свавілля, турбувати) польська шляхта презирливо називала учасників національно-визвольних рухів в Україні, що пожвавилися в Перші десятиріччя XVIII ст. на Волині та Поділлі, а середині століття охопили Київщину. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, що втікали від панщини, робітники із ґуралень, млинів й панських фільварків, запорізькі козаки, міщани, православні священики. Спочатку гайдамацькі зажени були невеликі й вели боротьбу розрізнено, грабуючи панські маєтки й фізично знищуючи своїх гнобителів. Виступи були стихійними й не малі виважених політичних цілей, що зумовлювало формування в свідомості певних кіл стереотипу українця — «різуна».Незабаром гайдамацькі виступи переросли в масовий національно-визвольний та антикріпосницький рух українського народу, завданнями якого було б відновлення козацьких вільностей, Визволення від шляхетсько-магнатської залежності, захист прав православної церкви. перший значний вияв народного гніву на Правобережжі спалахнув 1734 р. Приводом до нього був боротьба шляхетських угруповань за польську корону та вступ на Правобережжя наприкінці 1733 р. царського війська для підтримки Августа III в боротьбі проти Станіслава Лещинського. Це спричинило чуйні, що царське військо прийшло допомогти у визволенні від польсько-шляхетського панування й возз " єднанні із Лівобережжям у складі РОСІЇ, і Повстання дуже швидко охопило територію Київщини, Брацлавщини, Волині, Поділля, окремих районів Галичини. Провідники повстанських загонів Верлан, Скорич, Грива, Моторний, вміло керуючи своїми підрозділами, захопили Паво-лоч, Погребище, Таращу й навіть Броді, що знаходилися в руському воєводстві. Лише наприкінці 1738 р. польсько-шляхетським каральним загонам за допомогою російського корпусу вдалося значно послабити гайдамацький рух. Гайдамаки зазнали великих втрат, більшість ватажків загинула.Гайдамацький рух на Правобережжі, хоч І зазнав поразок, втягував у боротьбу значні маси людей, розхитував феодально-кріпосницьку систему, загрожував польському пануванню в Україні. У 1768 р. спалахнуло повстання, відоме под назвою «коліївщина». Приводом був поява російських військ на Правобережній Україні. У народі вирішили, що солдати прийшли І захищати православних від насильницького насадження католицизму та уніатства. Центром підготовки повстання ставши Мотронинський монастир, де захисником православних був ігумен М. Значко-Яворський. Очолив повстання запорожець Максим Залізняк, сін бідного селянина із села Медведівка на Чигиринщині. Виступивши із урочища Холодний Яр наприкінці травня 1768 р., повстанці здобули великі укріплені міста Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуслав, Лисянку й підійшли до Умані — добро укріпленої фортеці. Очолювані Іваном Гонтого козаки перейшли на бік повстанців, що значно підсилило їхнього лави. 10 червня спільним ударом смердоті оволоділи містом. Взяття Умані мало велике значення..Після придушення повстання виступи селян не припинялися. Так, протягом 1776—1784 рр. на територї України діяли зажени народного месника З. Гаркуші, учасника Коліївщини. Це були невеликі, але й рухливі зажени, котрі здійснювали раптові напади на панські маєтки, а забране майно розподіляли серед селянської бідноти.Страшною і жорстокою була ніч німецької окупації для українців. "Народ мій український, – записав у щоденнику 21 червня 1942 року Олександр Довженко, – чесний, спокійний і працьовитий, який ніколи в житті не прагнув чужого, страждає і гине, пошматований, знедолений в арійських застінках".

26.Декабриський рух в укр..На початку XIX ст. в Російський імперії оживився суспільно-політичний рух, одним з різновидів якого були масонські ложі: у Києві („З’єднані слов’яни”) та в Полтаві („Любов до істини”), а також декабристський рух. Вже незабаром після утворення Союзу спасіння діяльність декабристів перекинулася на південь Російської імперії. Провідний радянський декабристовед академік М. В. Нечкіна зазначає, що в ньому широко була представлена Україна. ^[1]Це родові гнізда Муравйових-Апостолів (Полтавська губернія), Давидових і Поджіо (Київська губернія), з Полтавською губернією пов'язані також декабристи Якубович Олександр Іванович, Шимков Іван Федорович , Андрієвич Яків Максимович,Краснокутський Семен Григорович, Бечаснов Володимир Олександрович і Лісовський Микола Федорович; з Чернігівською — Мозгалевський Микола Йосипович; зі Слобожанщиною — брати Борисови. Подільська губернія представлена Юшневським, Тізенгаузеном, П. Ф. Вигодовським; Юліан Люблінський проживав у Новограді-Волинському, І. І. Іванов — у Житомирі, Я. М. Булгарі — Харкові. Таким чином, на українській землі народилися і служили багато з дворянських революціонерів. Але список М. В. Нєчкіної не є вичерпним, його слід доповнити прізвищами Волконського, Я. А. Драгоманова, Корниловича, Сутгофа, І. І. Сухінова, Усовського, Фурмана, братів Капніст Семен Васильович і Капніст Олексій Васильович та інших, що народилися або мали маєтки на Україні. ^[2]

27.Фашистський окупаційний режим в Україні.Влітку 1942 р. у результаті невдачі радянських військ у районі Харкова, поразок на Керченському півострові та здачі Севастополя була окупована вся територія України. 22 липня 1942 р. був залишений останній населений пункт України - м. Свердловськ.На зайнятій фашистами території було встановлено жорстокий окупаційний режим. Фашистське керівництво наполегливо проводило ідею, що війна проти народів СРСР- це безкомпромісна боротьба за знищення радянського ладу і вона докорінно відрізняється від війни проти Західних країн. Захоплену територію агресори розглядали як воєнну здобич. У планах гітлерівських завойовників значна роль відводилася Україні як аграрно-сировинному придатку Німеччини і Європи. Як найважливіше завдання фашистами розглядалося вивезення до Німеччини хліба та інших продуктів харчування, а також стратегічної сировини і палива. Промислові об'єкти і транспортні засоби цікавили загарбників в основному з погляду позбавлення Червоної Армії воєнно-стратегічного потенціалу та задоволення поточних потреб німецької армії.

28.Розквіт Київської Русі за Ярослава Мудрого.Ставши князем у Києві, Ярослав Мудрий спрямував свої зусилля на відновлення централізованої держави, що послабшала в часи міжкнязівських усобиць та набігів печенігів..Київська Русь у період князювання Ярослава Мудрого (1019-1054) досягла свого найбільшого піднесення.Перемога над печенігами дала можливість відсунути кордони Русі на 100 км. на південь, однак цілковито опанувати степи та забезпечити вільний вихід до Чорного моря не вдалося.Можливо, чорноморську проблему мав вирішити похід руських дружин на чолі з сином Ярослава Володимиром на Візантію у 1043 р., та він закінчився невдачею, незважаючи на чималу компенсацію, надану Русі.Значну увагу приділяв Ярослав Володимирович внутрішній організації держави. Він розбудував і укріпив Київ, оточив його муром, звів Золоті ворота — головний парадний в'їзд до міста, цілу низку інших архітектурних споруд, так що столиця Русі стала, за словами єпископа Адама Бременського, «суперником Константинополя». Було також розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир. Дбав великий князь про розвиток освіти — засновував школи. За любов до книжок і науки його прозвали Мудрим. При соборі святої Софії організовано бібліотеку, де гуртувалася давньоруська інтелектуальна еліта. Неослабною князівською підтримкою користувалося християнство, яке мало величезне ідеологічне значення в житті країни. В усіх великих містах розгорнулося будівництво храмів, засновувалися монастирі. Найбільший з них — славнозвісний Києво-Печерський — став важливим осередком не лише чернечого життя, а й культури, освіти, літописання. Важливою ознакою доби стало домінування руського люду в державному управлінні. Важливим державним заходом Ярослава Мудрого було започаткування першого писаного зводу законів — «Руської правди», який базувався на «Уставі земляному» — зведенні норм усного звичаєвого права, запровадженого ще князем Володимиром. Свідченням могутності Київської Русі часів Ярослава, досягнення нею рівня найрозвинутіших країн середньовічної Європи були численні шлюби членів великокнязівського роду з представниками найвпливовіших правлячих династій Заходу. Сам Ярослав, був одружений з дочкою шведського короля Олафа Інгігердою.

29.Створення і розвиток українського козацтва.XV—XVII ст. в Європі — період розвитку, розквіту і занепаду Священної Римської Імперії і Католицької Церкви. Це було досить складне політичне утворення, до складу якого в ті часи входили землі таких сучасних країн як Італія, Іспанія, Португалія, Греція, Сербія, Чехія, Німеччина, Австрія, Швейцарія, Голландія, Франція. Також її вплив поширювався на землі сучасних Великобританії, Польші, Білорусі, Литви і Латвії. Річ Посполита тих часів була сателітом Священної Римської Імперії (релігійний і культурний вплив католицької церкви і Риму, економічні і династичні зв'язки). Саме землі сучасної України були прикордонною територією для цієї Римської Імперії.В XV—XVII ст. у зв'язку з удосконаленням методів землеробства степові області України стають придатними для ведення землеробства (до цього землеробство було переважно в лісовій зоні).. Людей це не влаштовує і велика кількість їх іде далі в степи, куди з часом також можуть прийти пани. Саме ці люди і поповнюють склад козаків.Гніт змушував українців тікати з освоєних місць на південь, у вільні степи, які у народі називали Диким Полем. Тут не було ні селищ, ні міст, та ніякої влади. Щоб не загинути від голоду чи не стати жертвами хижаків чи татар, втікачі озброювались та гуртувались у самоврядні громади. Їх зброєю були списи, луки, сокири та шаблі.Гуртуючись, вільні люди влаштовували тимчасове житло, вели спільне господарство: збирали мед диких бджіл, вичиняли шкури, в'ялили м'ясо та рибу. На початку зими втікачі крадькома поверталися до своїх домівок.Важливе значення у формуванні українського козацтва має розвиток міжнародної работоргівлі і кріпостного ладу починаючи з XIV ст. Українці, місцеве населення тодішньої України, або, як тоді її називали, Південно-Західної Русі, потрапило в жахливе становище. Причиною цього став розвиток міжнародної рабовласницько-феодальної системи. Вона отримала найбільший розвиток, з одного боку, в Західній Європі (Священна Римська Імперія і залежні від неї держави, такі як Річ Посполита), з іншого - на просторах Азії і Африки (Візантія і пізніше утворена на її землях мусульманська імперія з центром в Стамбулі). Таким чином, жителям України загрожувало рабство з двох сторін — зі сторони польських магнатів, які отримували від королів Речі Посполитої права на володіння українськими землями і населенням, і зі сторони татарських степових загонів, які приходили в Україну з південного сходу — зі степів і Криму. Кількість цих загонів постійно зростала внаслідок занепаду і розпаду Золотої Орди. Вони забезпечували собі життя работоргівлею — продажем бранців у грецькі і італійські колонії на узбережжі Чорного моря, а пізніше — в ці самі міста, але вже як міста Кримського ханства — держави, залежної від імперії Османів. Тому татари під час нападу на українські села зазвичай вбивали старих, немовлят і непридатних до невільницьких робіт людей, забирали чоловіків і жінок, село грабували і спалювали. Після цього бранців ділили між собою та тягли через степи до Криму. Як правило, звідси їх везли на невільницькі ринки Стамбула-Царгорода. А вже звідти бранці потрапляли в усі куточки тогочасної Османської імперії — Єгипет, Сирію, Аравію, Персію, Туркменистан, на Балкани.У степах козакам не раз доводилося вступати в сутички з татарами, які використовували Дике поле як пасовище для своїх табунів. В ці часи багато козаків гинуло і потрапляло у полон, проте й козаки часто били татар, відбираючи у них зброю і худобу, яку ділили між собою порівну. У Никонівському літописі під 1444 роком уперше згадується про козаків (рязанських), які допомагали Московському князівству у війні проти татар. З кожним роком число ватаг «уходників» збільшувалась. Усі ці ватаги, як правило, діяли окремо одна від одної, тому не могли вести широких бойових дій.

30.Україна на завершальному етапі війни(1943-1945рр) Завершальний етап Другої світової війни посідає дуже важливе місце як у світовій історії, так і в історії України. Саме тоді починали формуватися нові погляди на повоєнну розбудову світу, на всю систему міжнародних відносин. І що ближчою ставала перемога над спільним ворогом, ці питання привертали дедалі пильнішу увагу політичних лідерів США, Великої Британії, СРСР.Що стосується ходу Другої світової війни в 1944—1945 рр., то тут ставало дедалі зрозумілішим, що антигітлерівська коаліція впевнено йде до перемоги над нацистською Німеччиною. Зокрема, 1944 р. став роком остаточного визволення українських земель від німецько-фашистських загарбників. У лютому 1944 р. в районі м. Корсунь-Шевченківський було ліквідовано велику групу німецьких військ. 26 березня радянські війська вийшли на державний кордон з Румунією. Після того як у першій половині травня 1944 р. був звільнений Крим, основні зусилля сконцентрувалися на західному напрямку. Під Бродами було розбито вісім німецьких дивізій, у тому числі дивізія СС «Галичина». Були звільнені Львів, Станіславів, Ужгород. На початку жовтня 1944 р. територія України була повністю очищена від окупантів, а наприкінці цього місяця було звільнено й Закарпаття. 29 червня 1945 р. між СРСР та Чехословаччиною укладено угоду про возз'єднання Закарпаття з Українською РСР.

31.Політична система в Київській Русі.Київська Русь — ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX—XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри.У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «колективним сюзеренітетом».Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що випливала з військової організації, — до цивільних форм правління та від посилення централізму — до децентралізації. Основними елементами механізму політичної владив Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентантом країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках було зосереджено всю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну — церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші — частину військової здобичі або плату.Віче — це народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи.

32.Загостреня соціальних суперечностей на поч. ХХ ст.З прискоренням економічного розвитку відбуваються й значні соціальнізміни. Найважливішою з них була поява нового й ще відносно нечисленногокласу- пролетаріату.На відміну від селян пролетарі не мали засобіввиробництва. Вони продавали не свої вироби, а власну робочу силу.Умови праці в промисловості Україи, як і в усій Російській імперії,були просто жахливими. Техничної безпеки чи медичного обслуговуванняпрактично не їснувало. А платня середнього робітника на Україністановила лише малу частку того, що отримував його європейській колега.Не дивно, що дедалі частішими ставали страйки та інші сутички міжробітниками і підприємцями. Інтелігенція.Великі зрушення відбулися і всередовищі інтелігенції –ще однієїновосформованої групи. Змінилося також соціальне походженняінтелігенції. На початку століття, у 1900 році, лише 20-25% походило здворян чи найбагатших верств; решту переважно складали сини міщан, священиків і роночинців. Проте вихідці з селян і робітників усе ще рідко траплялися в університетах, в основному через брак належної підготовки. З відкриттям вищих навчальних закладів для жинок вони також почали вливатися в середовище інтелігенції. Швидко зростало число таких фахівців, як інженери, лікарі, юристи, вчителі.

33.Голодомор 1946-47рр. Третій радянський голод в Україні тоталітарна "партія-держава" СРСР скоїла після страхітливої руйнівної війни, що двічі вогнем і кров'ю пройшла українською землею. Творення голоду відбувалося шляхом пограбування села через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки.Верхня влада суспільства на чолі з диктатором Й. Сталіним, як і раніше, використовувала село як "донора" для відбудови промисловості, відновлення військово-промислового комплексу. Демонструючи міфічні"переваги" соціалізму і прагнучи раніше держав Західної Європи, теж охоплених засухою, відмінити карткову систему, створювали "резерви зерна", а також поставляли хліб майбутнім союзникам - країнам новостворюваного "соціалістичного табору". Для здійснення своїх імперсь-ких цілей в умовах економіки неринкового типу через ме-ханізм адміністративно-командної системи, посилення репресій московська верхівка викачувала хліб із села.Непосильний план хлібозаготівель на 1946 рік - 340 млн. пудів хліба - виконати Україні було неможливо. Але замість зниження цей план в липні 1946 р. 23 областям: Запорізькій, Сталінській, Дніпропетровській, Київській, Вінницькій та ін. було підвищено.Вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, мізерна видача чи невидача зовсім зерна колгоспникам на зароблені тяжкою працею трудодні, вибивання непосильних податків, накладених на присадибні господарства селян, викликали майже по всій Україні голод, що швидко поширювався.Однак у серпні 1946 р. під тиском центру керівництво УРСР знову підвищило хлібозаготівельний

34.Реформи Володимира Великого в Київської Русі Поряд зі зміцненням кордонів Київської Русі Володимир розгортає широку програму реформ, метою яких було посилення великокнязівської влади та внутрішньої консолідації країни. Одною з найважливіших була адміністративна реформа (близько 988 p.), спрямована на ліквідацію племінних княжінь і запровадження нового адміністративного поділу держави на уділи — землі довкола найбільших міст. Туди призначали врядупати синів великого князя або його довірених осіб — посадників, які в свою чергу створювали місцевий апарат управління. Усього таких уділів було вісім: Новгород, Полоцьк, Турів, Володимир-Волинський, Тмутаракань, Ростов, Муром та Деревська земля з центром у Пінську. Київ, Чернігів і Переяслав становили великокнязівський домен. Удільні намісники безпосередньо залежали від великого князя і виконували його волю. Так Володимир усунув від влади племінних князів та представників могутніх боярських кланів, зосередивши її виключно у руках своєї династії. Сепаратизм місцевої верхівки було подолано, Київська Русь стає об'єднаною державою, в якій родоплемінний поділ суспільства поступається місцем територіальному.Значне місце як у посиленні обороноздатності країни, так і в зміцненні особистої влади великого князя посідала військова реформа. Вона спрямовувалася на ліквідацію «племінних» збройних формувань і заміну їх загальнодержавною системою оборони. Також було запроваджено феодальну організацію війська, коли земельні володіння (бенефіції) надавалися за умови несення служби. Це сприяло залученню нових сил із народного середовища, які стали опорою князівської влади, потіснивши і племінну боярську еліту, і норовистих найманців-варягів. Складовою військової реформи, очевидно, було й будівництво згаданої вже системи оборонних укріплень на південних рубежах держави. Довгий час військову прикордонну службу тут виконували осілі племена торків, берендеїв, чорних клобуків, яких раніше було розгромлено й підпорядковано київському князю.

35.Початок національного відродження на початку ХІХ ст.На початку 19 ст. Україна залишалася підневільною. Щоправда, кількість держав, які володіли українськими землями, зменшилася. Тепер Україну переділили дві імперії - Російська та Австрійська: Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщина й Південна Україна перебували під царською владою, а Галичина, Північна Буковина й Закарпаття - під цісарською. І хоч у житті двох імперій було чимало відмінностей, проте ставлення володарів обох держав до нашого народу було однаковим: українців не вважали за окремий народ, що має власну історію та велику культуру, обмежували вживання української мови, зокрема забороняли відкривати школи з українською мовою навчання, не дозволяли використовувати її у вищих навчальних закладах.Та найтяжчим лихом тих часів було кріпацтво. Мільйони українців народжувалися та вмирали не маючи особистої волі. Українські селяни-кріпаки були власністю своїх панів. Пан мав право продати кріпака, обміняти його на іншого тощо.Звісно, за таких умов годі було й думати про власну державу. Саме тому освічені українці і в підросійській, і в підавстрійській Україні докладали зусиль для скасування кріпацтва. Не менш опікувалися вони й духовним життям. Пожвавлення духовного життя в Україні спостерігалося після виходу у світ першого твору сучасною українською літературною мовою - поеми «Енеїда». Свій безсмертний твір Іван Котляревський почав писати 1794 р., коли козацтво під несамовитим тиском російського царату відходило в минуле.Водночас у поемі з винятковою любов'ю описано народні традиції, обряди, вірування.Хвиля національного відродження захопила й західноукраїнські землі. Слави галицьких будителів - тобто тих, хто своїми вчинками утверджував у західноукраїнських землях думку про самобутність української історії та культури, зажили Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Заповзяті хлопці невтомно записували уснопоетичні твори, бо вважали, що жива народна мова галицьких українців має бути вживаною в навчальних закладах, державних установах, нею повинні друкувати книжки й газети. За тих часів у краї панували німецька й польська, а освічені українці послуговувалися незрозумілою селянам церковнослов'янською. Великою справою «Руської трійці» став вихід у світ 1836 р. першої друкованої книжки живою народною мовою - «Русалки Дністрової». її складала низка народних дум, пісень, творів трійчан і перекладів. Найвидатнішим явищем першої половини 19 ст. стала поява 1840 р. «Кобзаря» Тараса Шевченка. Вірші Шевченка мали не тільки літературне значення. Адже ніколи раніше з такою силою та переконанням не лунав заклик до власного народу скинути чужоземне ярмо та здобути волю.

36.Запровадження НЕПУ X з'їзд РКП(б) затвердив резолюцію «Про заміну розкладки натуральним податком». Основними заходами непу стали:- заміна продрозкладки продподатком; при цьому продподаток мав бути меншим за продрозкладку, а його розмір заздалегідь повідомлявся селянам;- бідні селяни взагалі звільнялися від податку;- передача дрібних і середніх підприємств приватним власникам;- відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю;- ліквідація безплатних послуг;- здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств;- введення стабільної валюти - червонця;- децентралізація системи управління:- розвиток підприємництва; Реально неп почався в Україні лише на початку 1922 р. А голод, що охопив райони півдня України в 1921-1922 pp., ще більше віддалив нормалізацію ситуації в сільському господарстві.Лише 26 липня 1922 р. ВУЦВК законодавчо закріпив право приватної власності на майно фабрично-заводських, торгових та інших підприємств. На місцях спостерігалося масове незадоволення непом, бо за роки громадянської війни у панівної партії та мільйонів громадян виробилася стійка звичка до централізовано-розподільчих методів господарства. Оскільки жовтневий переворот здійснився під гаслом соціальної рівності, майнове розшарування при непі викликало в одних обурення, в інших - розчарування.

37.Зовнішня політика Київської Русі. Київська Русь, як одна з наймогутніших держав ранньосередньовічної Європи, мала великий вплив на міжнародної арені:•Князь Олег у 907 і 911 рр. провів успішні походи на Візантію, уклавши вигідні торгівельні угоди.• Князь Ігор у 915 р. уклав мир із печенігами; у 941 і 944 роках здійснив два похода на Візантію.• Княгиня Ольга у 957 р. здійснила дипломатичну подорож до столиці Візантії Константинополя, де прийняла християнство; у 959 році вислала своє посольство до німецького імператора Оттона І.• Князь Святослав розгромив Хазарський каганат і Волзьку Болгарію; у 968 і 970 рр. здійснив походи проти Візантії і Болгарії, намагаючись заволодіти землями по Дунаю. • Князь Володимир Великий вів успішну боротьбу проти печенігів, захистивши південні рубежі Київської Русі. • Князь Ярослав Мудрий у 1036 р. остаточно розгромив печенігів під Києвом; встановив династичні зв’язки з Візантією, Францією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Швецією, Норвегією.• Князь Володимир Мономах за своє правління здійснив 83 походи проти половців. Успішно відбиваючи напади кочовиків, Київська Русь захищала Візантію і західноєвропейські країни. Політичні, торгівельні, культурні зв’язки Русі з країнами Заходу і Сходу сприяли підвищенню її міжнародного авторитету.

38.Революція 1905-1907рр.,її розвиток на Україні Революційні події в Україні у цей час слід розглядати за такою схемою:страйкова боротьба робітників у першій половині 1905 р. - виступи селянства - повстання на флоті та в армії - активізація національного руху - піднесення загальної революційної хвилі восени 1905 р.На окремих фактах виступів робітників, селян, солдатів, інтелігенції рекомендуємо розкрити основні характерні риси їхньої боротьби. Під впливом кривавої розправи 9 січня над мирною демонстрацією робітників у Петербурзі взимку і навесні піднімається хвиля робітничих страйків в Україні. Основним гаслом пролетарських виступів було: "Геть самодержавство!". Водночас робітники організовано запроваджували на заводах 8-годинний робочий день, знижували ціни на товари у фабрично-заводських крамницях.Виступи селянства здебільшого мали стихійний характер і перетворювались на погроми поміщицьких. садиб. Характерним, наприклад, був випадок на хуторі Михайлівському в лютому 1905 р., коли селяни розгромили маєток і цукровий завод Терещенка. Однак окремі виступи селян були більш організовані. Так, 18 грудня того ж року в селі Великі Сорочинці був створений селянський комітет, який віддав розпорядження не сплачувати податків, не надсилати новобранців до війська і закрив шинки. Комітет керував і обороною селян від урядових військ. Нерівна кривава боротьба в Сорочинцах була описана В.Г.Короленком у нарисі "Сорочинська трагедія".Вперше захиталася надійна раніше опора царизму - армія. 14-15 червня 1905р. вибухнуло повстання на броненосці "Потьомкін". В листопаді на севастопольському рейді повстали матроси 12-ти кораблів Чорноморського флоту, на чолі яких став лейтенант Петро Шмідт. 18 листопада в Києві відбувся виступ саперів на чолі з підпоручиком Борисом Жаданівським.

39.Внутрішня і зовнішня політика Директорії.Внутрішня політика:У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. 26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу, але щоб їх заспокоїти, було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів; за землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Але, незважаючи на ці досить помірковані заходи, поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. У руках деяких заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Але більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для більшовицької агітації.Зовнішня політика:Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

40.Монголо-татарська навала. відносно сучасна назва історичних подій, які відбувалися у XIII-XIV ст. на землях Русі. Під час цих подій відбулися значні зміни в суспільному і державному устрої тодішнього Великого князівства Руського, в результаті яких воно було включена в структуру царства Ординського, найбільшої держави світу тих часів.Русь зазнала Монголо-татарської навали в 1237—1241 роках. Протягом зими 1237—1238 років військо Монгольської імперії завоювало Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь. У 1239 році монголи оволоділи Переяславом Південним і Черніговом, а в грудні 1240 року штурмом здобули Київ і майже повністю зруйнували його Горішнє місто. Протягом наступного 1241 року були завойовані Галицька та Волинська землі.Загарбання Давньої Русі військами хана Батия стало можливим завдяки їхній багаторазовій чисельній перевазі над руськими князівськими дружинами і народним ополченням. Одна з причин поразки полягала у розрізненості князівських дій, в непідготовленості більшості міст до оборони. Батиєва навала принесла неймовірні нещастя давньоруському народові, уповільнила його розвиток, відкинула Русь на кілька століть назад. Встановилося ординське іго, яке законсервувало феодальну (удільну) роздрібненість, перешкоджало централізації земель і відродженню державності.

41.Політичне становлення Гетьманщини після смерті Б.Хмельницького.У вересні 1659 р. обрала Ю.Хмельницького (1659-1663). Були відновлені стосунки з Москвою, і незабаром новий гетьман підписав з представниками російського уряду Переяславські статті, які здебільшого, за деякими винятками, відтворювали договір 1654р. Але слабкий і недалекоглядний політик Ю, Хмельницький став пішаком у руках різних старшинських угруповань. Зокрема, у жовтні 1660 р. на Правобережній Україні, коли козачі полки разом з 20-тисячною російською армією В. Шереметьєва вели тяжкі бої з поляками, Ю.Хмельницький підписав з представниками Речі Посполитої Слободищенський (Чуднівський) трактат, ініціаторм якого був І. Виговський. За дією угодою українські землі мали повернутися до Польщі на правах автономії. Україна при цьому позбавлялася політичної незалежності та права зовнішньополітичних зносин.Спроби поляків за допомогою війська Ю.Хмельницького захопити Лівобережну Україну обернулися катастрофою для козаків. У 1662 р. під Каневом під час відступу та переправляння через Дніпро на правий берег половина війська загинула. Оскільки нова угода з Польщею викликала глибоке обурення на обох берегах Дніпра, Ю. Хмельницький у 1663 р. зрікся гетьманської булави і постригся в ченці. На Правобежній Україні, яка вже була повністю окупована поляками, гетьманом обрали переяславського полковника П.Тетерю (1663-1665). Одночасно лівобережне козацтво,яке після Чуднівської угоди фактично не визнавало влади Ю. Хмельницького, обрало наказним гетьманом Я. Сомка. А незабаром у червні 1663 р. на "чорній раді" (за участю селян і рядових козаків) у Ніжині гетьманом обирають І.Брюховецького (1663-1668). Так завершився невеликий за часом (1648-1663) перший період існування Гетьманщини. Його називають Гетьманським, оскільки козацька держава Військо Запорозьке функціонувала в завершеному вигляді, а влада гетьмана поширювалась і на Правобережну , і на Лівобережну Україну.

42.Політична діяльність Центральної ради. В діяльності Української Центральної ради (УЦР) можна умовно відокремити два періоди - до і після прийняття III Універсалу. Перший період був періодом відносного розквіту УЦР, під час якого вона виступала організацією, завданням якої було вивести українську націю з суспільних катаклізмів, характерних для початку XX століття та відродити втрачені на протязі панування Російської імперії адміністративно-територіальні ознаки. З цією метою було прийнято I та II Універсали. Діяльність УЦР на першому етапі виявила три основних чинники, які значною мірою вплинули на подальший розвиток подій та поступовий занепад цього органу влади. Цими чинниками є:- різнорідність політичних сил, представлених в раді;- брак компетентності та чіткої внутрішньої організаційної єдності членів ради; - "інтернаціоналізм" у психіці більшості членів ради. Другий період діяльності УЦР характеризується поступовим її занепадом. Взаємовідносини з Радою народних комісарів Росії швидко переросли у стан відкритої війни. Більшовицька Росія не хотіла визнавати УЦР. Рада ж у відповідь не визнавала Раднарком центральною владою і, прийнявши 7 листопада 1917 р. III Універсал, стала головною перешкодою для Раднаркому Росії у реалізації її планів.Основні напрямки політичної програми УЦР:· Боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти українських губерній та етнічних земель.· Підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки.· Співпраця з Тимчасовим урядом.· Надання національним меншинам рівних політичних прав,

43.Прийняття Християнства. Кінець Х століття – на теренах сучасної України формується могутня держава Русь ( це вже історики ХІХ століття додали «Київська» ). Після безуспішних спроб зробити об'єднавчим фактором язичництво, Володимир Великий (978-1015) вирішив запровадити на Русі християнство. Адже князя і його державу «не сприймали» в Європі за рівню, не приймали до «родини християнських володарів», де «батьком» вважався імператор Візантії, правитель Болгарії - «сином» та ін. Володимир після охрещення став вважатися його «небожем». Ось такі цікаві звичаї середньовіччя!Потрібно відмітити, що в Х столітті перед Володимиром не стояло питання вибору між католицькою і православною церквою ( як зараз багато необізнаних людей помилково вважає). Адже конкретного поділу ще тоді й близько не було, Візантія вважалася Східною Римською імперією, яка вціліла, на відміну від Західної, що загинула під ударами варварів. Суть вибору віри полягала у виборі церкви, яка б краще могла служити київській владі і була, так би мовити, «престижнішою» на той час. А велич і могутність Візантії тоді була беззаперечною в усій Європі.Отож, з 988 р. Володимир почав планомірно насаджувати ( а інакше не скажеш ) християнство. Першим був Київ, далі – найближчі поселення. А до віддалених городищ нова віра не доходила ще віками. Можна впевнено сказати, що Скала як околиця Русі остаточно перейшла в лоно християнства десь аж у кінці ХІІ – на початку ХІІІ століть. На жаль, точніших відомостей ми не маємо, як і не маємо відомостей, якихось історичних згадок про стан церковних справ аж до кінця ХV століття. Час знищив все Ось так наші предки противилися новій вірі. Воно й не дивно. Адже люди по своїй суті – консерватори, ми цінуємо минувшину, вона нам дуже дорога та рідна. І навіть якщо нововведення виявляться мудрими та потрібними , опір якоїсь частини людей завжди присутній. Така людська сутність.

44.Зовнішня і Внутрішня політика І Виговського. Гадяцький договір. Після обрання гетьманом І. Виговський дотримувався зовнішньополітичного курсу, вибраного Б. Хмельницьким. Він підтримував союзницькі відносини зі Швецією і Трансільванією, Кримським ханством та Московською державою.Подвійна політика Москви остаточно переконала І. Виговського в необхідності докорінно змінити свої зовнішньополітичні орієнтири. Із весни 1658 р. в Межиріччі протягом кількох місяців тривали переговори про умови повернення козацької України до складу Речі Посполитої. За результатами цих переговорів 16 вересня 1658 р. на козацькій раді неподалік від Гадяча було схвалено україно-польську угоду, за якою:-Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під назвою Руське князівство входила до складу Речі Посполитої як третя складова федерації — поряд із Польським королівством і Великим князівством Литовським;- федерація об'єднувалася особою спільного короля, обраного представниками всіх трьох держав;- на чолі Руського князівства був гетьман, якого затверджував король із чотирьох кандидатів, які були представниками козацької старшини. Гетьман обирався довічно;- гетьманові заборонялися зовнішньополітичні відносини з іншими державами;- польські й литовські війська не мали права перебувати в Україні; - козацький реєстр повинен був становити 30 тис. осіб. Гетьман мав право представляти королю щорічно по 100 козаків із кожногополку для надання їм шляхетської гідності;- церковна унія мала бути скасована. Водночас п'ять православних ієрархів отримували місце в сенаті;- дозволялося заснувати в Руському князівстві дві академії й необмежену кількість гімназій, шкіл і друкарень.Гадяцький договір не було втілено в життя. Хоча польський сейм і ратифікував його (крім пункту про скасування церковної унії), виконувати умови договору поляки не збиралися.

45.Політика десталінізації на Україні. Десталінізація - процес ліквідації культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним.Сталінське керівництво було змінено після його смерті у 1953 році. Керівні пости на той момент займали: Лаврентій Берія, голова Міністерства внутрішніх справ; Микита Хрущов, перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії, і Георгій Маленков, прем'єр-міністр Радянського Союзу.Десталінізація поклала кінець великомасштабному використанню примусової праці в економіці. Процес звільнення в'язнів ГУЛАГу був початий при Берії, але незабаром він був усунений від влади. Хрущов тоді став найвпливовішим радянським політиком.У своїй промові «Про культ особи і його наслідки» на закритому засіданні XX з'їзду КПРС, 25 лютого 1956 року, Хрущов шокував своїх слухачів, засуджуючи диктаторську форму правління Сталіна і створений ним культ особистості. Крім того, він розкритикував злочини, скоєні і соратниками Лаврентія Берії.Хрущовська компанія з очищення від спадщини Сталіна у громадській сфері проводилася в кінці 1950-х. Було проведено перейменування міст, пам'ятників та інших об'єктів, які були названі на честь Сталіна. Процес десталінізації досяг свого піку у 1961 році на 22-му з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу. В результаті з'їзду були прийняті два ключових акта десталінізації: по-перше, 31 жовтня 1961 року тіло Сталіна було винесене з мавзолею на Червоній площі і перепоховане, а по-друге, 11 листопада 1961 року, місто-герой Сталінград був перейменований у Волгоград.

46.Антське державне утворення.Анти –північно-східна група слов‘ян, племен, які жили на території лісостепу Східної Європи з 2-ї половини VI ст. до початку VII ст. Племена антів були могутнім політичним об‘єднанням. У них була сильна, дисциплінована воєнна організація.Рід занять: землеробство, скотарство, промисли, торгівля. Вели організовану боротьбу проти племен готів та аварів. Анти – наші прямі предки. По свідченням візантійських письменників VI ст. н.е. , анти були високими дужими людьми, які легко переносили погані умови. Анти посідали територію від Дунаю до Дону і Азовського моря. У VI ст. анти поспішно загрожували північним кордонам Візантії, а часом погрожували столиці її – Константинополю.

47.Лютнева революція і створення УЦР.7 лютого 1917 р. перемога Лютневої революції в Петрограді призвела до падіння самодержавства, незабаром цар Микола II зрікся престолу. Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. В Україні самодержавний режим також було ліквідовано, а замість старих органів влади утворено губернські, міські й повітові правління. У містах і селах було утворено паралельні органи влади — Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів. Національні політичні сили були роздроблені, тому необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виник альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада (УЦР). Вона була створена 3—4 березня 1917 р. в Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демократів. УЦР стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський — відомий український історик і політик. Видатними діячами УЦР стали також Д. Антонович, С. Веселовський, Д. Дорошенко, В. Коваль, Ф. Крижанівський.

48.Політика «Українізація» Українізація — політичне просування і впровадження елементів української мови та української культури, в різних сферах життя.Під час громадянської війни в 1917-20 роках на півдні колишньої Російської імперії був організований ряд урядів, які ставили за мету побудову незалежної української держави. Однак, на більшій частині сучасної території України до влади прийшли більшовики. З метою закріплення влади, більшовики взялися за реалізацію програми коренізації — заміни російської мови на мови національних меншин в адміністрації, освіті і сфері культури. В Україні ця програма отримала назву українізації. У квітні 1923 р. XII з'їзд РКП (б) оголосив коренізацію офіційним курсом партії в національному питанні. У тому ж місяці VII конференція КП (б) У заявила про політику українізації, що українські ЦВК і Раднарком відразу ж оформили декретами. Було прийнято рішення про українізацію держструктур і підприємств, яку планувалося закінчити до 1 січня 1926 року. Усі робітники і службовці підприємств і установ були зобов'язані вивчити українську мову під загрозою звільнення з роботи.У липні 1930 року президія Сталінського окрвиконкому ухвалила рішення «притягати до кримінальної відповідальності керівників організацій, формально відносяться до українізації, що не знайшли способів українізувати підлеглих, які порушують чинне законодавство у справі українізації». Українізувалися газети, школи, вузи, театри, установи, написи, вивіски і т. д. В Одесі, де учні-українці становили менше третини, були українізовані всі школи. У 1930 р. в Україні залишалося тільки 3 великі російськомовні газети.Однак у постанові ЦК КП (б) У від 19 квітня 1927 вирішено «визнати особливе значення російської мови». У наступні роки, зокрема починаючи з 1930, в партійних колах посилюється активне протистояння українізації. У 1932—1933 роках українізація була тимчасово припинена.

49.Соціально-економічний устрій Київської Русі. Політична і військова могутність Київської Русі трималася на міцному фундаменті — процвітаючому господарстві. Землеробство і скотарство не тільки забезпечували населення продуктами харчування і сировиною, а й дозволяли постачати їх за межі країни. Промисли, насамперед мисливство і бортництво (бджолярство), дозволяли руським купцям постійно постачати на зарубіжні ринки хутра, мед і віск.Землеробство було провідною галуззю давньоруської економіки й досягло високого на той час рівня розвитку. Основними зерновими культурами в Київській Русі було жито, просо, ячмінь, пшениця й овес.Для обробітку землі застосовувалися різні системи, залежно від ґрунту і кліматичних умов. У лісовій, зоні застосовували пересічну систему. Ліс вирубувався, пні корчувалися і все спалювалося. У лісостепових і степових районах використовували перелогову систему. Розорювали вільні ділянки землі й засівали. Коли земля виснажувалася, залишали її на кілька років під випас худоби — для відновлення родючості. Поряд із землеробством розвивалося скотарство. Загалом розводили коней і волів, яких використовували для якісного обробітку землі, овець і кіз, які забезпечували селян м'ясом, хутром і вовною.Худобу випасали з весни до осені на луках, лісових галявинах, перелогових землях і в степу. На зиму для неї запасали сіно й зерно. Узимку молодих тварин тримали в житлових приміщеннях, щоб не замерзали.Серед промислів досить розвинутими були мисливство й рибальство. Для полювання в густому лісі лук був мало ефективним, тому використовували ловецькі ями, пастки, силки (петлі) тощо.Великих успіхів було досягнуто в металообробці. Руські ковалі із заліза, яке «варили» у невеликих донницях, виготовляли різноманітні сільськогосподарські знаряддя праці, власні ковальські інструменти — молоти, кліщі тощо, почали виробляти власну зброю.

50.Утворення Литовського князівства.Литовське князівство — державне утворення на території литовських племен, що виникло на початку ХІІ ст. Згодом на базі Литовського князівства сформувалось Велике князівство Литовське.Останнім князем Литовського князівства (лат. DUX Lithuaniae) був Вітовт Великий. Він став володарем князівства 1392 року, після закінчення громадянської війну у ВКЛ та підписання Острівської угоди.В результаті угоди польський король та литовський князь Яґайло, уступав князівство Вітовту. Починаючи з 1397 року князівство мало статус староства, та зрівнювалось у правах з Жемайтійським князівством (староством).Тоді ж офіційна назва об'єднаної Литовсько-Руської держави стає Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське.1413 року - після підписання Городельської унії, Вітовтом була проведена адміністративна реформа, в результаті якої Литовське князівство припинило своє існування, ставши частиною новоствореного Віленського воєводства.

51.Розпад СРСР.Політичні процеси на Україні.Після поразки путчу розпад СРСР прийняв неконтрольованого характеру. Політичні лідери багатьох республік заявляють про відділення від СРСР (до 16 грудня це зробили всі союзні республіки). У вересні 1991 колишнього Радянського Союзу вже фактично не існувало. Латвія, Литва та Естонія стали повністю незалежними державами, їх офіційно визнала влада СРСР. Грузія, Вірменія, Україна і Молдова також прагнули проводити повністю незалежний курс..Розпад СРСР завершили Біловезькі угоди. 8 грудня 1991 керівники трьох республік - Росії, України та Білорусії, що були державами - засновниками СРСР, оголосили, що Союз РСР як «суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування». Згодом було погоджено спільну заяву про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД), щоб дати змогу приєднатися до неї іншим республікам. 21 грудня 1991 на зустрічі в Алма-Аті глави 11 колишніх республік СРСР підписали Декларацію у підтримку Біловезьких угод і заявили про створення Співдружності Незалежних Держав з координуючими функціями і без будь-яких спільних законодавчих, виконавчих чи судових органів. Від участі в СНД ухилилися республіки Прибалтики, а також Грузія (яка увійшла туди пізніше, але згодом знову вийшла). У зв'язку з припиненням існування СРСР, 25 грудня 1991 о 19 годині Президент СРСР М. С. Горбачов виступив на телебаченні, заявивши про складання своїх повноважень "з принципових міркувань". Радянський союз остаточно припинив своє існування 26 грудня 1991, коли саморозпустилася Рада Республік Верховної Ради СРСР - останній союзний орган.

52. Українські землі в складі Великого князівства Литовського.Українські землі з самого початку існування литовської держави приваблювали литовських князів. Литовське князівство утворилось у ХШ ст. в результаті розкладу первіснообщинного і зародження феодального суспільства. Його засновником і першим князем був Міндовг (1230-1263). У середині ХНІ ст. князь Міндовг об'єднав войовничі відсталі язичницькі племена, щоб дати відсіч натиску Тевтонського ордену німецьких хрестоносців-колонізаторів, що виник на прибалтійських землях. Ставши на чолі литовського племені, він захопив так звану Чорну Русь над Німаном і переніс до Новгородка свою столицю. На початку 1260-х років Міндовг спробував захопити Чернігово-Сіверщину, але не встиг здійснити своїх задумів. Після його смерті в 1263 році державна влада в Литві ослабла, і експансія на слов'янські землі на деякий час припинилась. Але вже на початку XIV ст. з'явився новий "збирач" земель, засновник нової династії князь Гедимін (1316-1341), котрий поклав початок новій династії і новій експансії в Україну. Швидке зростання Литовської держави починається якраз за часів Гедиміна.. Менше ніж за століття Литва перетворилась на сильну воєнну державу, готову до дій на два фронти: до протистояння німецьким лицарям та до наступу на ослаблені руські землі.

53 Зовнішня і Внутрішня політика І Виговського. Гадяцький договір. Після обрання гетьманом І. Виговський дотримувався зовнішньополітичного курсу, вибраного Б. Хмельницьким. Він підтримував союзницькі відносини зі Швецією і Трансільванією, Кримським ханством та Московською державою.Подвійна політика Москви остаточно переконала І. Виговського в необхідності докорінно змінити свої зовнішньополітичні орієнтири. Із весни 1658 р. в Межиріччі протягом кількох місяців тривали переговори про умови повернення козацької України до складу Речі Посполитої. За результатами цих переговорів 16 вересня 1658 р. на козацькій раді неподалік від Гадяча було схвалено україно-польську угоду, за якою:-Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під назвою Руське князівство входила до складу Речі Посполитої як третя складова федерації — поряд із Польським королівством і Великим князівством Литовським;- федерація об'єднувалася особою спільного короля, обраного представниками всіх трьох держав;- на чолі Руського князівства був гетьман, якого затверджував король із чотирьох кандидатів, які були представниками козацької старшини. Гетьман обирався довічно;- гетьманові заборонялися зовнішньополітичні відносини з іншими державами;- польські й литовські війська не мали права перебувати в Україні; - козацький реєстр повинен був становити 30 тис. осіб. Гетьман мав право представляти королю щорічно по 100 козаків із кожного полку для надання їм шляхетської гідності;- церковна унія мала бути скасована. Водночас п'ять православних ієрархів отримували місце в сенаті;- дозволялося заснувати в Руському князівстві дві академії й необмежену кількість гімназій, шкіл і друкарень.Гадяцький договір не було втілено в життя. Хоча польський сейм і ратифікував його (крім пункту про скасування церковної унії), виконувати умови договору поляки не збиралися.

54.Перший універсал ЦР. I Універсал 10 червня (23 - за новим стилем) 1917 — проголосив автономію України («однині самі будемо творити наше життя»). Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. Після проголошення автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.Умови І Універсалу:-Проголошення автономії України в складі Росії;-Джерелом влади в Україні є український народ;-Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);-Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;І Універсал оголошено на другому Всеукраїнському Військовому З'їзді.

55.Історичне значення Київської Русі.Київська Русь – могутня європейська держава, одна із найбільших в світовому колі держав середньовіччя. Вона започаткувала міцний буфер між азійським сходом і европейським заходом, стала першим захисником европейських держав від кочових, войовничих племен сходу. Руська держава зросла на власному фундаменті, хоча і використала багатий досвід сусідніх держав, зокрема європейських.Київська Русь започаткувала українську державність, бо без неї не було б усіх наступних етапів національного державотворення. Матеріальні, духовні, історичні традиції Київської Русі зокрема - мова, ментальність, звичаї, національні кольори, символи-тризуб і т. д. перейшли в наступні часи нашої історії. Руси-праукраїнці були основою державотворчого етносу на центральній території великої держави – імперії. Основа держави, її політичний, економічний і духовний центр знаходився на території середнього Подніпровя, споконвічною столицею був Київ, і власне територія сучасної України повністю вміщається в рамки середньовічної Руси-України.Отже, тут корені нашої державності, тут центр руської, а не російської цивілізації, бо всі новоутворені північно-східні князівства підпорядковувались, залежали від столиці Києва, а Москви на той час небуло.

56.Українські землі в складі Великого князівства Литовського.Українські землі з самого початку існування литовської держави приваблювали литовських князів. Литовське князівство утворилось у ХШ ст. в результаті розкладу первіснообщинного і зародження феодального суспільства. Його засновником і першим князем був Міндовг (1230-1263). У середині ХНІ ст. князь Міндовг об'єднав войовничі відсталі язичницькі племена, щоб дати відсіч натиску Тевтонського ордену німецьких хрестоносців-колонізаторів, що виник на прибалтійських землях. Ставши на чолі литовського племені, він захопив так звану Чорну Русь над Німаном і переніс до Новгородка свою столицю. На початку 1260-х років Міндовг спробував захопити Чернігово-Сіверщину, але не встиг здійснити своїх задумів. Після його смерті в 1263 році державна влада в Литві ослабла, і експансія на слов'янські землі на деякий час припинилась. Але вже на початку XIV ст. з'явився новий "збирач" земель, засновник нової династії князь Гедимін (1316-1341), котрий поклав початок новій династії і новій експансії в Україну. Швидке зростання Литовської держави починається якраз за часів Гедиміна.. Менше ніж за століття Литва перетворилась на сильну воєнну державу, готову до дій на два фронти: до протистояння німецьким лицарям та до наступу на ослаблені руські землі.

57.Діяльність українських політичних партій.революція 1905-07рр. Революційні події в Україні у цей час слід розглядати за такою схемою:страйкова боротьба робітників у першій половині 1905 р. - виступи селянства - повстання на флоті та в армії - активізація національного руху - піднесення загальної революційної хвилі восени 1905 р.На окремих фактах виступів робітників, селян, солдатів, інтелігенції рекомендуємо розкрити основні характерні риси їхньої боротьби. Під впливом кривавої розправи 9 січня над мирною демонстрацією робітників у Петербурзі взимку і навесні піднімається хвиля робітничих страйків в Україні. Основним гаслом пролетарських виступів було: "Геть самодержавство!". Водночас робітники організовано запроваджували на заводах 8-годинний робочий день, знижували ціни на товари у фабрично-заводських крамницях.Виступи селянства здебільшого мали стихійний характер і перетворювались на погроми поміщицьких. садиб. Характерним, наприклад, був випадок на хуторі Михайлівському в лютому 1905 р., коли селяни розгромили маєток і цукровий завод Терещенка. Однак окремі виступи селян були більш організовані. Так, 18 грудня того ж року в селі Великі Сорочинці був створений селянський комітет, який віддав розпорядження не сплачувати податків, не надсилати новобранців до війська і закрив шинки. Комітет керував і обороною селян від урядових військ. Нерівна кривава боротьба в Сорочинцах була описана В.Г.Короленком у нарисі "Сорочинська трагедія".Вперше захиталася надійна раніше опора царизму - армія. 14-15 червня 1905р. вибухнуло повстання на броненосці "Потьомкін". В листопаді на севастопольському рейді повстали матроси 12-ти кораблів Чорноморського флоту, на чолі яких став лейтенант Петро Шмідт. 18 листопада в Києві відбувся виступ саперів на чолі з підпоручиком Борисом Жаданівським.

58.Україна під владою Речі Посполитої.Захопивши у XIV–XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського. Але, окрім бажання Польщі, визрівали ще й об’єктивні умови для унії між Польським королівством і Литвою.Найважливішим внутрішнім чинником у цьому процесі була позиція української шляхти. На початку XIV ст. перед нею постав реальний вибір: або єдина, усталена Польща, або ослаблена Лівонською війною Литва. Польща для українських феодалів означала привілеї, обмеженість королівської влади, гарантовані політичні свободи. Не останнє місце тут посідала й проблема військової повинності – адже у Польщі домінувало наймане військо. Не можна було скидати з рахунків і зовнішній фактор. Війна Литви з Москвою, підтримуваною Данією та Швецією, призвела до втрати територій, і Велике князівство Литовське потребувало значної військової та фінансової допомоги.Тому вже на середину XVI ст. були здійснені перші спроби підписання унії. Але реальних результатів сторони домоглися лише в 1569 р. на засіданні об’єднаного сейму у Любліні.

59.Соціально-економічний розвиток у пореформений період.Скасування кріпацтва та низка буржуазних реформ не сприяли автоматичній ліквідації феодального ладу. Цей крок був спробою самодержавства модернізувати старорежимну феодальну машину, цивілізувати суспільні відносини. Оскільки реформи проводилися згори, базові феодальні структури певною мірою зберегли свої позиції. Залишилися поміщицьке землеволодіння, селянська община і самодержавство. В історичній літературі їх традиційно називають залишками феодалізму, але, по суті, це зовсім не залишки, а основні елементи феодального механізму, з якого реформатори вилучили (сподіваючись, що для руху вперед цього достатньо) лише одну ланку, одне, але принципово важливе коліщатко — кріпацтво.Непослідовність, незавершеність реформ 60—70-х років та особливості соціально-економічного становища різних регіонів України в складі Російської імперії зумовили той факт, що перехід аграрного сектора на капіталістичні рейки здійснювався водночас двома шляхами — прусським та американським. Якщо прусський шлях передбачав уповільнене вростання поміщицького господарювання в капіталізм за рахунок напівфеодальної експлуатації селянства, то американський відкривав зовсім інші перспективи — швидке зростання фермерських господарств, звільнення від будь-яких залишків феодальної залежності, ліквідація поміщицького землеволодіння. Значні зміни та зрушення відбулися в пореформений період у сфері землеволодіння та землекористування. Капіталістична конкуренція та перетворення землі на товар стимулювали активний продаж поміщицької землі, внаслідок якого в другій половині XIX ст. відбулися докорінні зрушення в розподілі земельної власності.

60.Утворення СРСР.10 грудня на VІІ Всеукраїнському з’їзді Рад було схвалено Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. З’їзд звернувся до з’їздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня 1922 р. І з’їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Союз складався з чотирьох республік – РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія).Процес конституційного оформлення тривав і далі. В січні 1924 р. на ІІ з’їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися значно більшою мірою, ніж у попередніх проектах документів, пов’язаних зі створенням СРСР. Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідно з офіційним тлумаченням, «добровільно» передавалися Союзу РСР.

61.Військові дії Б.Хмельницького 1648-1653рр.Наприкінці 1647 р. було заарештовано Б. Хмельницького за підозрою у підготовці повстання. Його звільнили на поруки, допомогли побратими. У грудні 1647 р. Б. Хмельницький тікає на Запоріжжя, де закріплюється на острові Бузький. Наприкінці січня 1648 р. він нападає на Січ, козаки переходять на його бік. 30 січня 1648 р. Б. Хмельницького на Січі обирають гетьманом. Він проводить широку підготовку до повстання, встановлює зв'язки з Кримським ханством, яке у перші роки війни було союзником Б. Хмельницького. Поляки готуються до придушення повстання. Навесні 1648 р. починають бойові дії. У травні 1648 р. у битвах під Жовтими Водами (5-6 травня) та Корсунем (26 травня) були розгромлені польські регулярні війська в Україні. 20 травня помирає Володислав IV, король Речі Посполитої. Б. Хмельницький з військом прямує в Україну, де влітку 1648 р. вибухнули масові повстання, почалася різанина. Б. Хмельницький готує військо, встановлює дипломатичні стосунки з іншими державами. 13 вересня 1648 р. у битві під Пилявцями було розгромлене польське військо. У вересні - листопаді 1648 р. триває похід в Західну Україну, проводиться облога Львова, Замостя. У жовтні 1648 р. новим королем стає Ян Казимир, а у листопаді 1648 р. Б. Хмельницький припиняє бойові дії і повертається назад до Києва.Влітку 1649 р. бойові дії відновлюються. 5-6 серпня 1649 р. у битві під Зборовим зрада кримського хана врятувала поляків. 8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський договір, за яким під владу гетьмана переходили Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, де встановлювалася козацька автономія. У лютому - березні 1651 р. поляки відновили бойові дії. 18-30 червня 1651 р. у битві під Берестечком, внаслідок втечі кримського хана, який полонив Б. Хмельницького, козаки зазнали тяжкої поразки, але основна частина війська була врятована. У червні - липні 1651 р. литовські війська здійснили наступ на Київ, а польські війська почали наступ в Україну. У відповідь спалахнули селянські повстання. Б. Хмельницький зібрав військо і зупинив наступ. Виникла патова ситуація.

62.Скасування кріпосного права і реформи внутрішнього життя ІІ половини ХІХ ст.Найважливішою була селянська реформа 1861 р., що скасувала кріпосне право. Умови звільнення селян від кріпосної залежності були викладені в "Положеннях 19 лютого", що складалися з Маніфесту від 19 лютого 1861 р. та 19 окремих законодавчих актів, найважливішим з яких було "Загальне положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності", в якому йшлося про загальні умови скасування кріпосного права і правове становище селянства. Складання і впровадження уставних грамот до 19 лютого 1863 р. визначали "Правила про порядок запровадження "Положень про селян, які вийшли із кріпосної залежності". Порядок викупу селянами своїх земельних ділянок регламентувало "Положення про викуп селянами, які вийшли із кріпосної залежності, їхньої садибної осілості та про сприяння уряду придбанню цими селянами у власність польових угідь". Інші законодавчі акти визначали положення різних категорій колишніх кріпосних селян: дворових, селян дрібнопомісних власників, фабричних селян тощо.Однак фактично селяни були неспроможні реалізувати всі свої права, обумовлені положеннями 1861 р. Лише після викупу своїх земельних ділянок вони могли стати "селянами-власниками", а до того вважалися "тимчасово зобов'язаними": їхньою власністю вважалося лише рухоме майно (свійська та робоча худоба, землеробське знаряддя та домашнє начиння), а нерухоме майно і земельні присадибні грунти, якими вони користувалися, вважалися власністю поміщиків. Права відмовитися від них селяни не мали і впродовж періоду тимчасово зобов'язаного стану мали виконувати панщину та сплачувати оброк.Незважаючи на недосконалість аграрної реформи 1861 р., вона докорінно змінила розподіл земельної власності, стимулювала розвиток капіталістичних відносин.

63.Вплив Жовтневої перевороту в Росії на діяльність ЦР. Після жовтневих подій в Росії ЦР прагнула зміцнити свої позиції як єдиної влади в Україні. 07.11.1917р. ЦР прийняла ІІІ Універсал, який проголошував – Україна стає Української Народною Республік-кою. Також скасування приватної власності на землю, 8-годинний робочий день, контроль за виробництвом, скасування смертною кари, реформа суду та національно-персональна автономія для не українців. Проголо-шувалася свобода слова, друку, зборів профспілок. Формально влада в Україні належала ЦР та вона не зробила ніяких змін у державному ладі України, чим дискредитувала себе в очах трудящих мас. 04.12.1917р. відбувся І Всеукраїнський з’їзд рад, який оголосив ЦР поза законом і скасував всі її поста-нови. Керівництво ЦР не визнало рішень з’їзду і утворених ним органів. Після з’їзду процес встановлення радянської влади на місцях прискорився. По всій Україні розгорнулася боротьба трудящих мас. Спалахнули збройні повстання.09.01.1918р. ЦР прийняла свій ІV Універсал, в якому підкреслювалося, що Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, суверенною Державою Українського Народу. В проголошенні самостійності та державної незалежності України і полягає основне історичне і політичне значення. В Україні почалася жорстока боротьба за встановлення радянської влади в Україні. 27.01.1918р. був підписан договір між Укр.Народ.Респуб. та чотирма державами німецького блоку в Брест-Литовську. Це був перший мирний договір на шляху до завершення світової війни. Та миру в Україну цей договір не приніс. Німці з австрійцями ввели на територію України понад 450 тис. осіб. Проти німецько-австрійських окупантів розгорнувся масовий революційний рух. ЦР немала адміністративного апарату для збору мільйонів тонн продуктів, які обіцяла при підписанні договору. Кризи, сутички й дебати між партіями в ЦР переконали німецьке командування в тому, що вона неспроможна правити. 16.04.1918р.під час засідання ЦР була розігнана невеликим німецьким загоном. ЦР проіснувала 13 місяців – з 07.03.1917р. до 29.04.1918р. діяльність ЦР сприяла національному відродженню України, становленню її державності. Саме в цьому і полягає її основне значення.Події жовтня 1917р. були справжньою великою революцією. Революція запалена в Петрограді перекинулась на всю Росію і на вели-чейній території було встановлено владу рад. Росія вийшла з участі в війні з-за внутрішніх обставин у країні. У вересні 1918р. під натиском військ Антанти німецький блок почав розвалюватись. Припинили опір і вийшли з війни Болгарія, Туреччина, Австро-Угорщина. Згодом Німеччина запросила миру. 08.11.1918р. німецькій делегацій були вручені умови перемир’яя, а11.11.1917р. Німеччина підписала акт перемир’яя. Перша світова війна завер-шилась. 28.06.1919р. у Версалі (Франція) - США, Великобританія, Франція, Італія, Японія та інші країни-переможниці і Німеччина(що капітулювала) під-писали Версальський мирний договір. Цей договір був доповнений рішеннями Вашингтонської конференції, що проходила 12.11.1921р.– 06.02.1922р. Версальский мирний договір та рішення Вашингтонської конференції стали однією з основ Версальсько-Вашингтонської системи післявоєнних міжнародних відносин.

64.Захоплення Литовським князівством українських земель.Соціально-економічний розвиток. Українські землі з самого початку існування литовської держави приваблювали литовських князів. Литовське князівство утворилось у ХШ ст. в результаті розкладу первіснообщинного і зародження феодального суспільства. Його засновником і першим князем був Міндовг (1230-1263). У середині ХНІ ст. князь Міндовг об'єднав войовничі відсталі язичницькі племена, щоб дати відсіч натиску Тевтонського ордену німецьких хрестоносців-колонізаторів, що виник на прибалтійських землях. Ставши на чолі литовського племені, він захопив так звану Чорну Русь над Німаном і переніс до Новгородка свою столицю. На початку 1260-х років Міндовг спробував захопити Чернігово-Сіверщину, але не встиг здійснити своїх задумів. Після його смерті в 1263 році державна влада в Литві ослабла, і експансія на слов'янські землі на деякий час припинилась. Але вже на початку XIV ст. з'явився новий "збирач" земель, засновник нової династії князь Гедимін (1316-1341), котрий поклав початок новій династії і новій експансії в Україну. Швидке зростання Литовської держави починається якраз за часів Гедиміна.. Менше ніж за століття Литва перетворилась на сильну воєнну державу, готову до дій на два фронти: до протистояння німецьким лицарям та до наступу на ослаблені руські землі.

65.Історичне значення УЦР.Захід відбудеться 28 березня 2007 р. о 13.00 за адресою: м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 312 (в приміщенні ХНПУ імені Г.С. Сковороди).Організатори круглого столу планують привернути увагу його учасників насамперед до наступної проблематики:- український національно-культурний рух напередодні Лютневої революції;- передумови і хід створення Української Центральної Ради, її партійна структура та лідери;- проблемний характер взаємовідносин Центральної Ради і Тимчасового уряду;- І і ІІ Універсали Центральної Ради: їх зміст та політичні наслідки;- національно-культурна політика Центральної Ради: здобутки і прорахунки;- представницькі структури Центральної Ради на Слобожанщині та їх участь у політичній боротьбі;- Жовтневий переворот і подальше загострення політичної боротьби в Україні;- владні змагання у Харкові восени 1917 р. і початок більшовицької окупації Слобожанщини.До участі у круглому столі запрошуються студенти, аспіранти і молоді викладачі (до 35 років), які цікавляться проблемами новітньої історії України.По завершенні круглого столу відбудеться презентація науково-популярної монографії “Мазепа” за участі її автора - кандидата історичних наук, доцента кафедри історії України ХНУ імені В.Каразіна Д.В. Журавльов

66.Причини і наслідки НЕПУ. Основними причинами:- глибока соціально-економічна і політична криза більшовицького режиму;- тотальна господарська розруха, різке скорочення промислового та сільськогосподарського виробництва;- масові повстання селян, робітників, солдат і матросів;- політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені;- спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію;- намагання утримати владу в будь-який спосіб.Наслідки:позит:-Досягнення високих темпів розвитку господарства;-с/г досягло довоєнного стану;-Створена стабільна фін си-ма;Негат:-Повільно розв держ під-ва;-Поч процес розкуркулення населення.

67.Берестейська унія. Берестейська (Брестська) церковна унія 1596 р. - об'єднання православної церкви України та Білорусі з католицькою церквою в 1596 р. при підлеглості православної церкви Папі Римському, визнанні основних католицьких догматів і збереженні православної обрядності. її було проголошено на церковному соборі в Бресті. В результаті Берестейської церковної унії утворилася Українська греко-католицька церква (уніатська церква ).З моменту створення українська греко-католицька церква опинилася в неоднозначних умовах: не признав уніатських владик Константинопольський патріарх, а римо-католицькі єпископи часто не виявляли прихильності до унії, розглядаючи її як невдалу місійну спробу. І лише ІІ Ватиканський собор (який відбувся в ІІ половині ХХ ст..) визнав її як рівноправну складову Католицької церкви.

68.Відмінність політичної діяльності гетьмана П.Скоропадського і Директорії.29.04.1918р-на зїзді хліборобів було обрано гетьманом Укр скор.Завдання уряду Скоропадського:-створення дієздатної державної адміністрації;-ліквідація анархії;-налагодження держ життя.14.11.1918р-на підпіьному засіданні Укр.нац союзу була створена директорія,яка взяла на себе відкриту боротьбу проти гетьманщини.Основні завдання:-скасування гетьманщини,відновлення ЦР;-передача землі селянам без викупу;-відновлення 8-год робочого дня та свободу

69.Соц-політичні проблеми незалежної України. Української держави відбувалася в дуже складних економічних умовах. 1) Значна частина економіки була зорієнтована на виробництво продукції військово-промислового комплексу й фінансувався центром. З розпадом СРСР фінансування припинилося, а з проголошенням нової зовнішньої доктрини Україна не потребувала такої кількості видів озброєнь. 2) Багато галузей господарства України давно вичерпали свій ресурс, потребувала нових вкладень і перебудови, заміни застарілої техніки й обладнанням. 3) Українські промислові гіганти перетворювалися для молодої держави на екологічно небезпечні об’єкти, вимагали значних коштів для реконструкції, яких в Україні на початку 90-х рр. не було. 4) В Україні були розміщені підприємства, які виробляли не більше 20% кінцевого продукту. Вони могли діяти тільки в умовах єдиного економічного простору. Для зв’язків із Захадом Україна була не готова. 5) Природні ресурси (нафта, газ) були вичерпані, придбати їх держава могла тільки за світовими цінами. На початку 90-х р. Україна залишилася без централізованого фінансування, із застарілим технічним парком, вичерпаними енергетично-паливними ресурсами та конкурентно неспроможним виробництвом. У серпні 1992р. Україна вишла з рублевої зони, увійшли у обіг тимчасовий купон-карбованець. Уникнути руйнівних процесів в економіці не вдалося. 1994р. рівень інфляції зріс майже в 103 рази. Такої гіперінфляції не знала жодна країна світу. Падав економічний рівень країни. Скоротилося виробництво в промисловості, сільському господарстві, впав життєвий рівень населення, ціни зросли в 31 тис.разів, зазнала руйнування система соціальної допомоги населення, медичні установи України фінансувалися не більше, як на 40% від потрібного. В зв’язку з економічною кризою та соціальними негараздами зросла злочинність. Початок розбудови незалежної України характеризувався як соорної, суверенної і демократичної країни та слабо керованою економічною ситуацією, яка загрожувала існуванню цієї держави.

70.Люблінська унія та її наслідки для українських земель. угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року. Для України Люблінська унія мала вкрай негативні наслідки. Опинившися під владою кріпосницької й католицької Польщі, переважна більшість українських земель зіткнулися з загрозою для самого існування українців як окремої народності.Як зазначає І.П.Крип`якевич, “Люблінська унія, усуваючи з українських земель литовську владу, знищила також рештки українськиї державних традицій, що заховалися під формами автономії у Великому князівстві Литовському…Весь розвиток життя ішов під важким наступом Польщі”. Внаслідок унії польські магнати і шляхта здобули великі можливості для привласнення українських земель, нещадного визиску селян і міщан та для духовного поневолення народу. Українському народові доводилося докладати величезних зусиль, щоби не дати себе знищити чужій силі. Ці зусилля вивилися в зародженні та діяльності українського козацтва, братств тощо. Люблінська унія спричинила зміни в адміністративному управлінні українських земель. Вища державна влада в Речі Посполитій належала королеві й вальному сеймові, до якого входили магнати, шляхта й вище католицьке духовенство. Територія держави поділялась на шість воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське та Київське. На чолі кожного з них був воєвода. Воєводства поділялися на повіти, які очолювали старости, призначені королем. Представниками адміністративної влади були також каштеляни (коменданти фортець).Під впливом унії змінилася й судова система.

71.Визвольна війна українського народу середини ХVII ст.Причини, характер і рушійні сили У 1640-х рр. соціальні і національні суперечності в Україні досяглинайбільшої гостроти. Посилилась експлуатація і сваволя з боку польських магнатів і шляхти. Панщина в окремих районах досягла 4—6 днів на тиждень. Суттєво зрослинатуральні податки. Погіршало становище рядового і реєстрового козацтва. Права і привілеї реєстровців постійно обмежувались. Над нереєстровими козаками нависла загроза закріпачення. Важких утисків зазнавали й міщани. Магнати, що володіли містами, змушували виконувати різні повинності, сплачувати данину володареві міста. Порушувалося магдебурзьке право, Соціально-економічні утиски доповнювалися національно-релігійними.Отже, польська політика насильництва і грабежу, експлуатації і розорення українського народу зачіпала економічні, політичні і національні інтереси українського населення — селян, міщан, козаків і козацької старшини, дрібної української шляхти Ця боротьба мала національно-визвольний і антифеодальний характер.Головною рушійною слою були селяни і нижні, верстви міського населення, які згуртувалися навколо козацтва, що очолило цю боротьбу.

72.Гетьманський переворот П. Скоропадського.29 квітня 1918 р. в Києві зібрався Хліборобський конгрес, на якому було обраногетьмана П. Скоропадського.Одним з найвизначніших досягнень гетьманату П. Скоропадського було енергійне національно-культурне будівництво. За дуже короткий час і в дуже складних умовах було відкрито майже 150 україномовних гімназій.П. Скоропадський сконцентрував у своїх руках практично всю повноту влади, розпустив Центральну Раду й ліквідував Українську Народну Республіку: країна стала називатися Українською Державою. Гетьман оприлюднив два програмних документи - «Грамоту до всього українського народу» і «Закони про тимчасовий державний устрій України».Отже, поряд із серйозними помилками та прорахунками, про які вже йшлося, гетьманська держава зробила й чимало корисного. Це стосується і економіки, і науки, і культури, і зовнішніх зносин. Було встановлено українську грошову систему, засновано банки. Чималі досягнення зроблені у сфері підготовки національних кадрів. Дуже важливими були судові реформи. Виключного розмаху досягла українська видавнича справа. І все це, не забудьмо, відбулося в надзвичайно складних міжнародних і внутрішніх умовах протягом семи з половиною місяців 1918 р.

73.Боротьба Киъвської Русі проти монголо-татарської навали. Саме татарські загони першими з явились на руських землях. Вперше це сталося у 1223 році .На князівській раді у Києві було вирішено об єднати війська і разом з половцями стати проти монгольської орди. У бою на річці Калці у 1223 році об єднане військо зазнало поразки , це сталось внаслідок феодальних міжусобиць через які князі діяли неузгодженно . Шлях на київ було відкрито , та монголи повернулися назад до Азії . Через кільканадцять років вони очолені ханом Батиєм , знову посунули на захід . У 1236 році величезне монголо-татарське військо вдерлось у Східну Європу. Протягом 1237-1238 роківмонголи сплюндрували багато міст Північно-Східної Русі . Першим впало Рязанське князівство , за ним Володимирське , Суздальське , Московське . В 1239-1240 роках батий захопив південно-руські міста: Переяслав,Чернігів ,Київ. Незважаючи на героїчний опір , війська окремих руських , розрізнені внаслідок феодальної роздробленості Русі , не могли встояти перед численними ионголо-татарськими полчищами. Отож , як не боролися люди , а все ж не змогли подолати нападників . Багато пам яток архітектури Києва , та інших українських , було зруйновано внаслідок монголо-татарської навали . та були і феномени . Наприклад мозаїка Софіївського собору , на якій зображено Оранту залишилася цілою і неушкодженою протягом багатьох століть , незважаючи на багаторазове руйнування всього собора.Київський воєвода Дмитро , який керував обороною міста , пораненим потрапив до монгольського полону . Хан Батий , залишив його живим , зважаючи на неабияку відвагу і досвід воєводи , та мав його собі за радника . Від Києва монголи подалися на Волинь , а звідти на Галицьке князівство. А потім поділивши орду на дві частини , хан послав її на Угорське князівство , Польщу , Чехію . Та полчища були ослабленні війною з Руссю , тому Батий осів на Волзі і заснував свою державу Золоту Орду зі столицею у місті Сарай .Монголо-татарська навала мала дуже тяжкі наслідки для руських земель . від багатьох міст та селищ залишилися лише назви у літописах . значну частину населення монголо-татари винищили або взяли у полон . Найбільш спустошені були міста-центри економічного , політичного та культурного життя давньоруських земель.

74.Північна війна на Україні. Після початку російсько-шведської війни, становище Гетьманщини у складі Московського царства ще більш ускладнилось. Цар Петро І постійно вимагав від гетьмана Івана Мазепи все більше допомоги живою силою, провіантом та амуніцією. Крім того, українські козаки та старшина постійно скаржились на утиски та побори з боку московських військ. Грабункам піддавалось й цивільне населення Гетьманщини. У квітні 1704 року видано царський наказ козацькому війську про боротьбу проти загонів магнатів, - прихильників шведів. Вступ козацьких полків на Правобережжя.Одночасно, починаючи з 1706 року Мазепа вів листування з Станіславом Ліщинським (через княгиню Дольську).На початку жовтня 1708 року – армія Карла ХІІ, виснажена та відчуваючи брак боєприпасів, зазнала декілька локальних поразок на шляху між Могильовом та Смоленськом. Крім того, загін під командуванням Лагеркруна, через незнання місцевості не зміг зайняти Стародуб. Чим миттєво скористалась російська армія. Після зайняття Старобуда та Почепи, московські війська перекрили шведам останню можливість отримати необхідне продовольство.21 жовтня 1708 року – шведська армія, не дійшовши до Смоленська, повернула на південь – з Кортеничів до північних кордонів України (район Стародуба, переправа через Десну). Петро І вислав гетьману наказ негайно виступити до Стародуба, на з’єднання з генералом Іфландом.Гетьман Мазепа, порадившись з полковниками, вирішив не йти на Стародуб, а відправив посла до Карла ХІІ з проханням протекції.Довідавшись про перехід гетьмана на бік шведів, Петро І наказав схопити Мазепу та вислав декілька каральних загонів, для недопущення масових виступів проти московських військ в Україні, а війська під командуванням Шереметьєва взяли в облогу Батурин.

75.Внутрішня і зовнішня політика Скоропадського. зовнішня:- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах;- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східногалицькі землі та Холмщину;- було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.Внутрішня: У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.- Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельного питання - у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння. Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.

76.Створення Запорізької Січі. збиралося тих свобідних людей кілька тисяч, то вони й самі нападали на татар або на турків аж за Чорним Морем і верталися в степи з багатою здобиччю.Ці люди називалися «козаки»,— може, від татарського слова «кайзак», що значить «вільний чоловік», «безстрашний вояк». А що козаки жили запорогами Дніпра, то їх названо також запорожцями.Спершу жили козаки невеликими гуртами по степах; там вони полювали, а на зиму верталися крадьки в села. Але пізніше згуртувалися разом у великі військові загони, вибирали собі своїх отаманів і жили разом на великих островах серед ріки Дніпра. Те місце називалося Січ, або Січовий Кіш, бо острів був відгороджений (відсічений) навколо наче кіш і до нього не було приступу. В тій Січі козаки зимували і відпочивали по походах на татар і турків під проводом свого керівника, що його називали батьком,отаманом або кошовим. Такі козацькі ватаги постали вже в XV віці.

77.Політика гетьмана І Мазепи. Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, та встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха.Цікаво, що в Апостолі 1695 року зазначено, що видання книги "За Щасливого Владіння ЇХ Царського Присвітлого Величества обох сторон Дніпра Войск Запорожских Гетьмана, Благородного ІВАННА СТЕФАНОВИЧА МАЗЕПИ друком новим відбулося.Свою владу він ототожнював з могутністю держави. Мазепа якнайрішучіше захищався від будь-яких посягань з боку запорожців, що боролися за свою автономність, і від деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, Крим і Туреччину. Боротьба з Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.Потенційно вибухова ситуація виникла у 1692 р., коли Петро Іваненко (Петрик), військовий канцелярист втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло.

78.директорія.Внутрішня :У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. 26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу, але щоб їх заспокоїти, було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів; за землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Але, незважаючи на ці досить помірковані заходи, поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. Зовнішня Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу.

79.Причини,характер національновизвольної війни. Характер і рушійні сили:За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти.Найважливішу роль у Національно-визвольній війні відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність. Саме воно створило кістяк армії, основу нової політичної еліти. Козацтво відіграло провідну роль у руйнуванні польських і становленні українських державних інституцій - центральних і місцевих органів влади, судових установ, армії, адміністративно-територіального устрою. Дуже активну участь у повстанні взяло селянство.причинами:-Причини політичного характеру - напередодні національно-визвольної війни в Україні не було своєї держави.-Причини національно-релігійного характеру - обмеження для українців у правах при обійманні урядових посад і роботі в органах самоврядування міст;- Причини соціального характеру - знищення природних багатств на українських землях.

80.Внутрішня і зовнішня політика Директорії. Внутрішня :У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. 26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу, але щоб їх заспокоїти, було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів; за землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Але, незважаючи на ці досить помірковані заходи, поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. Зовнішня Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу.

81.Політика «Перебудови» на Україні.Перебудо́ва — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини Перебудови: у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя; в економіці — введення елементів ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем. До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР.Причини Перебудови:-Стагнація в економіці, наростання науково-технічного відставання від Заходу, провали в соціальній сфері.Михайло Сергійович Горбачов — Генеральний секретар ЦК КПРС в 1985—1991 роках-Політична криза, яка виразилася у розкладанні керівництва, в його нездатності забезпечити економічний прогрес, у зрощенні партійно-державної номенклатури з ділками тіньової економіки та злочинністю, що призвело до формування в середині 1980-х рр. стійких мафіозних угруповань.-Апатія та негативні явища в духовній сфері суспільства.-Прихід до керівництва країни молодих політиків (М. С. Горбачов, М. І. Рижков, О. М. Яковлєв, Е. А. Шеварнадзе), які не тільки прагнули до зміцнення своєї влади, а й виступали за оновлення держави та суспільства.-У березні 1985 р. після смерті К. У. Черненка на пост Генерального секретаря ЦК КПРС був обраний Михайло Горбачов. Його обрання стало свідченням бажання частини партійного апарату суттєво модифікувати радянську систему.

82.Початковий етап національно-визвольної війни.Перший етап війни - 1648 рік, рік найбільших успіхів і найбільшого розмаху повстання.Вже на самому початку 1648 р. Хмельницький заручився підтримкою кримських татар, які компенсували в його повстанському війську слабкі козацької кінноти. Він також добився відразу ж переходу на свій бік реєстрового козацтва, яке поляки намагались використати для придушення повстання. відміну від своїх попередників, ватажків повстань20-30-х років, Хмельницькій з самого початку захопив ініціативу у військових діях в свої руки і дотримувався наступальної тактики. Це й забезпечило йому перемогу над польським військом Миколи Потоцького і Мартина Калиновського, яке вирушило на придушена повстання.Першого успіху Хмельницький досягнув у битві в урочищі Жовті Води, де передовий загін польського війська зазнав нищівної поразки. У битві під Корсунем козацьке військо розгромило основні польські сили, а самі польські гетьмани Потоцький і Калиновський потрапили в полон. Дві підряд блискучі перемоги збудили всю Україну. Піднялись селянські повстання на Київщині Поділлі, Волині, Лівобережній Україні.

83.Голодомор 1932-1933рр.— масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932—1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60% громадян України вважають Голодомор геноцидом[3]. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору складає 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

84.Становлення незалежності України.16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла документ великої історичної ваги — Декларацію про державний суверенітет України. Суверенітет передбачає верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади в межах території України. Відтепер Україна проголошувалася незалежною державою в зовнішніх відносинах. Декларацією визнавалося право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над виконанням законів. Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід’ємні права і свободи людини. Вона складається з 10 розділів. У розділі про економічну самостійність проголошувалося, що «земля, її надра, повітряний простір, водні й інші природні ресурси є власністю українського народу, тобто громадян усіх національностей України». Декларація повинна була забезпечувати національно-культурне відродження українського народу і задовольняти національно-культурні, духовні й мовні потреби українців, що проживають за межами України.Історичне значення Декларації про державний суверенітет• Суверенітет офіційно визнано необхідною умовою подальшого розвитку української нації. • Визначено основні напрямки досягнення реального суверенітету. • Закладено основи майбутньої незалежності держави, зроблено перший крок на шляху до неї.

85.Утворення української гетьманської держави в середині XVII. Уже в перший  період української національної революції (1648–1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї: – право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; – незалежність і соборність Української держави;– генетичний зв’язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби. Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною – від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорізької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності. Саме у цьому контексті слід сприймати й назву козацької держави – Військо Запорозьке.

Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади, введенні своєї податкової системи. За часів Хмельниччини територія Української держави простягалася майже на 200 тис. км² і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. Кількість полків не була сталою: якщо 1649 р. їх налічувалося 16, то 1650 р. – вже 20.Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів публічної влади. Ця система фактично дублювала модель управління Запорозької Січі. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою, до того ж Б. Хмельницький, з метою зміцнення гетьманської влади, частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі. Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов’язкові для всіх нормативні акти – універсали. Система органів публічної влади мала три рівні – генеральний, полковий і сотенний. Реальна вища влада в державі належала  уряду – Генеральна Канцелярія, до якого входили гетьман та генеральна старшина. Повноваження цього органу публічної влади поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд обирався полковою старшиною і складався з полковника та полкових урядовців, а сотенний – з сотника та його помічників – (писар, осавул, хорунжий). У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейованих – отаманами, в селах –старостами. Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. було введено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здійснювали із чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків. Своєрідним ґарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася і зросла на організаційних принципах Запорозької Січі, її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об’єдналося повстале („покозачене”) селянство та міське населення. Під час боротьби талановитими воєначальниками виявили себе полковники Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Мартин Пушкар, Матвій Гладкий та ін. Армія формувалася із добровольців і у вирішальні моменти національно-визвольних змагань її чисельність сягала 100–150, а іноді й 300 тис. осіб.Українська держава доби Хмельниччини сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя – демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади, про що свідчить існування таких суспільних явищ та норм: – функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мала уся „чернь”, тобто все військо; – виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана; – відсутність жорстких міжстанових розмежувань, що давало змогу міщанам і селянам „покозачитися” і стати частиною привілейованої верстви – козацтва.З часом, коли ситуація стає критичною, а демократія дедалі більше набуває рис класичної охлократії (домінування в політичному житті суспільства натовпу, юрби, всевладдя та свавілля мас), під впливом Б. Хмельницького та його однодумців набирають силу авторитарні начала. Безпосередніми виявами цього процесу були: – поступове обмеження впливу „чорних” рад та витіснення їх старшинською радою; – зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана; – домінування командних методів управління в державному житті; – встановлення спадкового гетьманату, тенденція до переростання гетьманської влади в монархічну. Б. Хмельницький добився у квітні 1657 р. ухвалення розширеною старшинською радою передачі гетьманської влади своєму сину Юрію.Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності воєнного та політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.На аграрну політику Б. Хмельницького, крім зовнішніх чинників, активно впливала козацька старшина, яка сама прагнула стати крупним землевласником. Проте гетьман, розуміючи, що основною рушійною силою національно-визвольних змагань є селянство, намагався гасити виникнення нових соціальних конфліктів і, як міг, гальмував зростання великого землеволодіння новітньої еліти.Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та іншими державами. Ці питання постійно перебували в центрі дипломатичної діяльності Б. Хмельницького, який усе робив для зміцнення міжнародного становища козацької держави. В процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилились тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки – в монархію. У 1648 р. в Україні вибухнуло велике повстання проти польсько-шляхетського панування, яке переросло у національно-визвольну війну (революцію). Очолив  цю війну Богдан Хмельницький. Це був досвідчений воїн, на середину ХVІІ ст. він мав трохи більше 50-ти років (народився наприкінці 1595 р.), брав участь у боях проти турків і татар, був учасником козацько-селянських повстань, до того ж, отримав добру освіту. Володів кількома іноземними мовами, зокрема, й латиною. Побував в державах Європи і Туреччині, що дало змогу ознайомитись з їх устроєм, дипломатією, військовою тактикою. Засвоєння уроків вивченого іноземного і козацького воєнного мистецтва дало змогу підняти стратегію й тактику українського війська на значно вищий щабель. Від пасивної оборонної тактики Б.Хмельницький перейшов до активних, наступальних дій, нав’язуючи противнику місце й час битви. Завдяки блискуче налагодженій розвідці завдавав ударів зненацька, досить часто використовував обхід ворога із флангів. Саме гетьману належить видатна роль у створенні артилерії й кінноти, як окремих родів війська. Запровадив завчасну підготовку набоїв (ладування), що дало змогу підвищити скорострільність у кілька разів і перейти до 3-х шеренгового бойового порядку.Завдяки цьому, а також використанню татарської кінноти, повстанці у 1648 р. здобули блискучі перемоги під Жовтими Водами та Корсунем (травень) і під Пилявцями (вересень). Під час Зборівської битви (влітку 1649 р.) лише зрада кримських татар врятувала польську армію на чолі з королем Яном Казимиром від повного знищення. Дії татар, які були зацікавлені в обопільному знесиленні України й Польщі, примусили Б.Хмельницького погодитися на укладання Зборівської угоди (серпень 1649 р.). За нею козацький реєстр установлюється в 40 тис. чоловік. Територію козацької України складали Брацлавське, Київське, Чернігівське воєводства. Шляхта одержала право повернутися до маєтків, селяни й міщани повинні були виконувати довоєнні повинності. Щодо питання про унію, то воно відкладалося до рішення сейму. Зрозуміло, Зборівська угода не влаштовувала ні українську, ні польську сторони.Битва під Берестечком. На початку 1651 р. воєнні дії відновилися наступом поляків на Поділля. У червні 1651 р. відбулася найбільша у середньовічній історії Берестецька битва. Вона розпочалась вдало для української армії. Але у вирішальний момент татари втекли з поля бою, оголивши цим самим лівий фланг. Значно погіршило ситуацію і те, що Б.Хмельницького, який подався за татарами, щоб переконати хана повернутися на поле битви, “союзники” затримали у себе і відпустили лише через 2 тижні. Завдяки героїзму і мужності повстанців, їм вдалося побудувати табір, котрий тримав оборону протягом 10 днів. Після цього під проводом І.Богуна була здійснена унікальна операція по виведенню війська з оточення, коли через три переправи по болотистій місцевості вдалося вивести не лише майже 90-тисячну армію, а й переважну частину артилерії. Невмирущою славою покрили себе кілька сотень повстанців, котрі загинули, але дали змогу вийти українській армії з оточення.

Наслідком поразки під Берестечком стала Білоцерківська угода (вересень 1651 р.), яка обмежила територію української держави лише одним Київським воєводством. Реєстр зменшувався до 20 тис. Пани одержали право повертатися до своїх маєтків, Б.Хмельницький підпорядковувався владі коронного гетьмана тощо. Навесні наступного року українці здобули переконливий реванш у битві під Батогом (травень 1652 р.). За всю середньовічну історію Польща не зазнавала такого страшного розгрому. Загинула половина всіх гусарів Речі Посполитої. Перемога привела до скасування Білоцерківської угоди й відновлення на українських землях національних органів влади. У джерелах є згадки про карбування восени 1652 р. власної монети.Держава Б.Хмельницького. Видатним явищем стало виникнення й зміцнення козацької держави, котра мала всі необхідні атрибути функціонування. На чолі держави стояв гетьман, котрий скликав ради, відав фінансами, керував військом, проводив дипломатичні зносини з іншими державами. В кінці життя Б.Хмельницький сконцентрував у своїх руках майже необмежену владу. Він провів поділ країни на полки й сотні, які стали територіальними одиницями управління. Полковники, сотники і міські отамани здійснювали не лише військову, а також і цивільну владу у своїх районах. Полковники насамперед розпоряджалися всім земельним фондом, який складався з колишніх королівщин та земель, залишених шляхтою. Переважна частина цих земель розподілялась між козаками, які за службу не одержували платні грішми. Полковники також організували фінансову справу на підлеглій їм території. Вони проводили збір податків до військового скарбу, віддавали в оренду підприємства, збирали орендну плату, а також податки з ярмарків. Державний скарб поповнювався також за рахунок млинів, винокурень, броварень, корчмів, які раніше належали королівщинам або шляхті. Важливу роль відігравали також збирачі податків та інших державних доходів. Повністю належали скарбові кордонні мита: “індукта” від ввезення товарів та “евекта” – від вивозу. Українська держава мала кордони, укріплені військовими заставами. Перевага козацької адміністративної мережі проявилася в тому, що всі накази зі столиці Чигирина дуже швидко доводилися до віддалених місцевостей і виконувалися без затримки. При гетьманові знаходився найвищий суд, який розглядав апеляції, що надходили від полкових і сотенних судів, а також деякі справи, із якими прохачі йшли просто до гетьмана. Для вирішення справ особливо важливих, він посилав окремі судові комісії. На місцях кожен стан мав свій суд, але на першому місці стояли козацькі суди. Останнім підлягали не тільки козаки, але також міщани й селяни, особливо за вбивство, розбій, крадіжки тощо. Б.Хмельницький організував ефективні служби розвідки та контррозвідки, завдяки чому в Чигирині було відомо навіть те, що говорилось на таємних королівських радах чи в покоях Яна Казимира. Українська держава була визнана багатьма європейськими країнами. Очевидці свідчать, що в гетьманській столиці одночасно перебували посольства Австрії, Трансільванії, осковії, Туреччини та інших держав. У свою чергу українські посольства відправлялися в іноземні країни.Українсько-московський договір (1654 р.) та його наслідки. Подальші події, зокрема, поведінка татар у битві під Жванцем (восени 1653 р.), а також погіршення міжнародного становища України (небезпека оформлення ворожої коаліції у складі Польщі, Валахії, Трансільванії й Молдавії) примусили гетьмана шукати іншого,  надійнішого союзника, ніж татари. Таким союзником стає Московська держава. Але вже в день Переяславської ради (8 січня 1654р.) відбувся неприємний інцидент в Успенській церкві, коли московське посольство відмовилося присягти від імені царя, у тому, що він не буде порушувати прав і вольностей України. Пізніше значна частина українського народу, зокрема, чотири козацькі полки, відмовились від присяги на вірність царю. Внаслідок переговорів і підготовки відповідних документів у березні 1654 р. у Москві був укладений українсько-московський договір (“Березневі статті”). Він передбачав збереження за українською державою республіканської форми правління, власного суду й судочинства, фінансової системи, територіально-адміністративного устрою, повної незалежності у внутрішній та зовнішній політиці  за винятком відносин з Польщею й Туреччиною, встановлення 60-ти тисячного війська та ін.

Влітку 1654 р. розпочалися військові дії об’єднаних сил союзників проти Речі Посполитої. Але несвоєчасна й недостатня допомога царського уряду, який левову частину уваги надавав приєднанню білоруських і литовських земель, а також спроби втручання у внутрішні справи України, привели до загострення відносин. Останньою краплею стали Віленські переговори восени 1656 р., коли Москва й Польща  уклали угоду про припинення воєнних дій, а козацьку делегацію навіть не пустили за стіл переговорів. Гетьман рішуче змінює зовнішньополітичну орієнтацію і намагається створити антипольську коаліцію держав у складі Швеції, Трансільванії, Бранденбургу, Литви. Він не відмовляється від головної мети, а саме – звільнення всіх етнічних українських земель і включення їх до складу самостійної й незалежної держави. Частково йому з допомогою військ Швеції й Трансільванії вдається це завдання виконати. Але територіальні претензії нових союзників на західноукраїнські землі, а також неузгодженість дій перекреслили перемоги, здобуті безпосередньо на території Польщі. Та головною причиною того, що побудова Української держави була не завершена, стала смерть Б.Хмельницького (27 липня 1657 р.).Підсумки. Політичний та соціально-економічний гніт, спроби ополячення та окатоличення з боку Речі Посполитої, утвореної внаслідок Люблінської (1569 р.), викликали посилення національно-визвольної боротьби українського народу. Особливо яскраво це проявилося вже наприкінці ХVІ ст. під час козацьких війн під проводом К.Косинського та С.Наливайка, а також у ході козацько-селянських повстань 20-30 рр. ХVІІ ст. Щодо страшної загрози з боку Туреччини  та Кримського ханства, то тут повною мірою проявився талант гетьмана П.Сагайдачного, який підніс рівень військового мистецтва козаків на новий щабель і створив фактично регулярне військо. За гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного козацтво здобуло європейську славу, воно об’єдналося у єдиному потоці національно-визвольних змагань із православним міщанством і духовенством. Вершиною боротьби проти Речі Посполитої стала національно-визвольна війна українського народу середини  ХVІІ ст., коли постала козацько-гетьманська держава на чолі з видатним полководцем, державним і політичним діячем Богданом Хмельницьким.

86.Зовнішня політика Центраньної ради. Попри значні труднощі, пов'язані зі становленням української державності періоду Центральної Ради, саме в цей час закладалися основи української зовнішньої політики та дипломатії, саме в цей час незалежна Україна зробила низку важливих кроків, котрі стосувалися розбудови національної зовнішньополітичної служби, активної участі України в тогочасних міжнародних відносинах. Дотримання керівництвом ЦР курсу на політичну автономію України у складі федеративної Росії, звичайно, гальмувало самостійний вихід нашої держави на міжнародну арену. Однак навіть за цих умов було зроблено чимало.Як уже зазначалося, певні зовнішньополітичні повноваження були покладені на секретаріат міжнаціональних справ Центральної Ради. Проголошення УНР у листопаді 1917 р. дало змогу Україні активно включитися у міжнародну діяльність в рамках боротьби за припинення Першої світової війни. Формується перша дипломатична місія республіки — делегація на мирні переговори у Брест-Литовську. Протягом грудня 1917 р. секретаріат міжнаціональних справ трансформується у відомство міжнародних справ. До Швейцарії підряджається представник уряду УНР Ю. Гасенко для погодження умов запровадження постійного представництва України за кордоном. Англія та Франція призначають своїх представників в Україні. З січня 1918 р. починає діяти міністерство закордонних справ УНР. Після укладення Брестської угоди з Центральними державами Україна відправляє послів до Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Румунії. Була тут і серйозна проблема: зовнішньополітична залежність України від австро-німецького блоку гальмувала встановлення нормальних зносин з державами Антанти.Значну увагу уряд УНР приділяв організації консульської служби. МЗС виробило проект закону, який визначав компетенцію та структуру консульських установ України, їх планувалося запровадити в державах Центрального блоку, нейтральних європейських країнах, а також на території колишньої Російської імперії в місцях компактного проживання українців.

87.Революція 2004-2005рр. кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції.Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа 2004. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.Зміна правлячої еліти України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов'язана з цим переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу «кольорових» революцій, що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії, Україні та Киргизстані, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, у яких можливе повторення «кольорових» революцій. Зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об'єкти застосування «революційного досвіду», почали певні контрзаходи для недопущення цього.

88.Формування державних інституцій та зовнішня політика гетьманської держави в середині XVII. Одним з перших трагічних наслідків договору стало жахливе пограбування татарами земель Волині, Галичини й особливо Поділля. Було спустошено Острог, Заслав, Сатанів, Бар, Меджибіж й багато інших міст (всього близько 70). Умови договору висунули перед українським урядом комплекс питань політичного й суспільно-економічного характеру, від вирішення яких залежала доля держави. Найскладнішим було запобігти соціа-льному вибухові селян і міщан, оскільки передбачалося відновлення старої мо-делі соціально-економічних відносин і вилучення з козацького стану десятків тисяч осіб з їх наступним поверненням. У вересні розпочався рух селян і міщ-ан, котрі хотіли бути вільними, особливої сили він набирає на початку 1650 р., коли після затвердження сеймом Зборівського договору розпочалося масове повернення панів до маєтків. Б.Хмельницький проводив гнучку соціальну по-літику. З одного боку, він розсилав універсали для «втихомирення» населення, з другого — домагався від А.Кисіля «скромного» поводження шляхти з підда-ними, відмовився залучати панів до складання реєстру, дозволив залишатися у війську багатьом виписаним з реєстру, хто мав виконувати обозну службу. Наприкінці лютого — на початку березня у Києві зібралася старшинська рада, рішення якої засвідчили прагнення Б.Хмельницького не допустити відновле-ння найгрубіших форм експлуатації трудящих, національно-релігійних утис-ків. Рішення ради зафіксували також намагання старшини перетворити козац-тво на привілейований стан українського суспільства, змусити селян визнати своє підлегле шляхті й гетьманській владі становище. Місцеві органи влади одержують розпорядження «жорстко страчувати» учасників соціальних висту-пів тощо. З березня стрімко наростає хвиля антифеодальної боротьби. Селяни і міщани йшли до «козаків джурами» або переселялися за Дніпро й створювали слободи. Посилюються виступи населення на окупованих поляками землях. Важливе місце у політиці гетьмана посідала проблема реорганізації адмініст-ративно-територіального устрою України та зміцнення державних інституцій. На початок 1650 р. було сформовано 16 полків, які становили територіальне ядро держави, де проживало у цей час близько 1,4 — 1,6 млн. осіб. У цілому завершується також творення державних інституцій козацької України. Старшинська рада перетворилася (замість генеральної ради) в головний орган державної влади, що вирішувала політичні, економічні, військові й інші спра-ви й ухвали якої були обов’язковими для гетьмана. Останній очолював уряд й державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінан-сами, керував зовнішньою політикою. Б.Хмельницький неухильно проводив курс на зосередження в своїх руках всієї повноти влади. Керівні військово-ад-міністративні посади займала генеральна старшина. На території полків влада перебувала у руках полковників, сотників, отаманів. На місці станово-шляхе-тської системи земських і підкоморських судів виросла мережа нових козиць-ких судів. Виникали сільські суди. Незмінним залишалося міське судівництво. Налагоджується функціонування державних органів у сфері стягнення подат-ків з населення. Серйозна увага приділялася будівництву храмів, розвитку освіти, захисту найбільш обездолених (у кожному місті й селі будувалися для бідняків і сиріт спеціальні притулки), боротьбі з кримінальними злочинцями. Вдалося домогтися зміцнення міжнародного становища держави, зростання її ролі як суб'єкта відносин у Східній і Південно-Східній Європі. Влітку 1650 р. Б.Хмельницький погодився прийняти турецьку протекцію і наприкінці року султан взяв його «під крила і протекцію неосяжної Порти». Справа тепер зали-шалася за відповідною ухвалою старшинської чи генеральної ради. Вдалося уникнути загострення відносин з Росією й домовитися з Трансільванією про координацію дій проти Польщі. Гетьман змусив господаря Молдавії відмови-тися від проведення антиукраїнської політики; підтримував дружні відносини з Валахією; налагодив стосунки з Венецією; розпочав пошук шляхів порозумі-ння з Швецією. Проблема нейтралізації негативних наслідків кримсько-поль-ського договору залишалася нерозв'язаною. Кримська верхівка домагалася створення антимосковської коаліції (із залученням до неї козацької України) з метою проведення війни, щоб прилучити землі Астраханського і Казанського ханств. А загострення українсько-польських відносин наприкінці 1650 р. заг-рожувало зірвати ці наміри й утягти ханство у воєнні дії. Намагаючись уник-нути участі в них, Іслам-Гірей тривалий час відмовляв Б. Хмельницькому у до-помозі і лише під тиском султана направив наприкінці лютого 1651 р. 5—6 тис. татар з нурадин-султаном Казі-Гіреєм з наказом ухилятися від боїв з поляками.

89.Прорахунки Центральної Ради.. Аналізуючи невдачі та поразки можна визначити їх найголовніші причини:- ЦР не вдалося створити єдиний політичний табір. Між її керівниками точи-лась боротьба за вибір історичного шляху. На протилежних позиціях стояли М.Грушевський та В.Віинниченко( прибічники соціал.розвитку), М.Міхновсь-кий – націоналістичного, С.Петлюра – соціал-демократичного; - українські державотворці виявили нерішучість і нерослідовність у здійснен-ні найважливіших соціально-економічних реформ (передусім аграрної);- ініціатором історичних перетворень в Україні була інтелігенція, яка стано-вила тільки 2-3%; - найбільшою політичною силою України стало селянство, проте цей клас , найменш свідомий та освічений, здебільшого був далекий від ідей національ-ного відродження, а тому серед селян більшовицька пропаганда мала чималий успіх; - завжди протистояли ворожі сили(більшовики, «білий рух» та ін.), які кількіс-но переважали українців;- сподівання на допомогу європейських країн виявилися марними, країни Антанти прагнули, передусім, допомогти «білому рухові» в Росії, відродити «єдину й неділиму Росію», українські проблеми їх мало цікавили; - загальна анархія, хаос, отаманщина підривали авторитет української влади, позбавляли істинної підтримки, призводили до кризи державвотворчого процесу. У роки революції українська державність стала історичним фактом . Боротьба за державність в роки революції об’єднала сотні тисяч патріотів. Події національного визволення стали важливим уроком для наступних борців за визволення України.

90.Спроба державного перевороту в СССР та події в Україні 1991р.У 1991 р. Україна зазнала кризи, пов'язаної з надзвичайно гострим протистоянням між старими соціально-політичними структурами і вже глибоко зміненим суспільством. Зростали вимоги прискорити реформування суспільства, швидше ліквідувати віджилі структури, зміцнити процеси демократизації та державотворення. З іншого боку, посилилися спроби зберегти панування КПРС, яка керувала від імені народу, не отримавши на це повноважень, зберегти панування партійно-бюрократичних структур, панівне становище військово-промислового комплексу.Боротьба точилася навколо підписання нового союзного договору, що передбачав створення «реальної федерації рівноправних республік». В Україні ця ідея була зустрінута неоднозначно. Окремі статті нового союзного договору суперечили Декларації про державний суверенітет України: обмеження прав республіки, союзні органи влади мали великі повноваження у фінансовій політиці, міжнародних відносинах; передбачалося верховенство союзних законів над республіканськими.Аби запобігти розпаду СРСР, союзне керівництво на чолі з М. Горбачовим намагалося якнайшвидше підписати новий союзний договір. Улітку 1991 р. у підмосковному Ново-Огарьово відбулися переговори президента СРСР М. Горбачова з керівниками дев'яти союзних республік, включаючи й Україну. Попереднє підписання договору планувалося провести наприкінці літа 1991 р.Але 19—21 серпня 1991 р. в СРСР було здійснено спробу державного перевороту. Президент СРСР М. Горбачов був ізольований надачі «Форос» у Криму і відсторонений від влади. Організаторами заколоту був створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) ускладі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. До Москви вводилися війська. На території СРСР на шість місяців був оголошений надзвичайний стан.Свої дії члени ДКНС мотивували тим, що вони йдуть назустріч народу, прагнуть забезпечити законність і правопорядок у СРСР, запобігти загальнонаціональній катастрофі. Насправді це була спроба консервативних політичних сил знищити демократичні перетворення, повернути країну до періоду «застою», зупинити рух народів СРСР до незалежності.Підсумком цих подій для України стало прийняття 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України, у якому зазначалося: «Територія України є неподільною і недоторканною. Відтепер на території України діючими є винятково Конституція і закони України». 1 грудня 1991 р. був проведений всеукраїнський референдум про підтвердження незалежності України. Майже 90,3 % громадян, що брали участь у референдумі, висловилися за незалежність України. У цей же день відбулися вибори президента України. Ним став Леонід Кравчук. На карті світу з'явилася нова самостійна демократична держава — Україна, яка пройшла складний і суперечливий шлях до незалежності.