4.2. Класифікація витрат

За способами включення до собівартості продукції сільсь­кого господарства витрати поділяють на:

• прямі — витрати, безпосередньо пов'язані з виконанням сільськогосподарських робіт і враховувані у виробничій собівар­ тості окремих видів продукції (робіт, послуг) за прямою ознакою: прямі матеріальні витрати й витрати на оплату праці, інші прямі витрати;

• непрямі (загальновиробничі)— витрати, пов'язані з управ­ лінням, організацією й обслуговуванням сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути віднесені безпосередньо до

20

конкретного об'єкта витрат і розподіляються між об'єктами ви­трат пропорційно базі розподілу, обраній сільськогосподарською організацією самостійно.

Прямі матеріальні витрати — витрати цінностей (матеріа­лів), використаних безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції, включно з тими, що пов'язані із: підготовкою та освоєнням випуску продукції (суми цих витрат відносять на собі­вартість продукції від початку її виробництва); виконанням тех­нологічного процесу з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг (сировина, насіння, паливо, енергія, добрива, за­соби захисту рослин, ліки, корми, інструмент, пристрої та інші засоби й предмети праці, а також матеріали); проведенням ремонту (без поліпшення об'єкта), технічного огляду й технічного обслу­говування основних виробничих засобів, зокрема й узятих у тим­часове користування за угодами операційної оренди, за винятком їхньої реконструкції й модернізації; забезпеченням працівників спеціальним одягом і взуттям, захисними пристроями та спеці­альним харчуванням у випадках, передбачених законодавством, коли ці суми можна віднести на відповідний об'єкт.

Прямі витрати на оплату праці включають суми основної й додаткової оплати, нараховані згідно із прийнятою підприємст­вом системою оплати праці й віднесені на конкретний об'єкт об­ліку витрат. При нарахуванні оплати праці натурою продукцію оцінюють у порядку, передбаченому законодавством.

Інші прямі витрати: платежі зі страхування майна підприєм­ства й цивільної відповідальності власників транспортних засо­бів, а також окремих категорій працівників, зайнятих у виробництві відповідних видів продукції (виконанні робіт, наданні послуг), безпосередньо на роботах із підвищеною небезпекою для життя та здоров'я, передбачених законодавством; плата за оренду основ­них засобів, яку можна віднести до конкретного об'єкту; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт необоротних активів (без поліпшення об'єктів основних засобів), що використовуються в конкретному виробничому процесі, зокрема їх амортизацію, ви­трати на освітлення, опалення, водопостачання, електропоста­чання тощо; податки і збори (обов'язкові платежі), які згідно із законодавством відносять на витрати виробництва; інші витрати, які можна безпосередньо віднести до конкретного об'єкта витрат.

Витрати, пов'язані з поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструк­ція тощо), не належать до виробничих витрат і собівартості про­дукції, їх відносять до збільшення первісної вартості цих об'єктів.

21

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) формують за центрами відповідальності. Центрами відповідальності ви­ступають внутрішньогосподарські підрозділи, що функціонують на засадах госпрозрахунку. їхній склад визначають з урахуван­ням виробничої й організаційної структури підприємства, поряд­ку закріплення засобів виробництва тощо.

Залежно від конкретних умов виробництва, структури управ­ління, системи оплати праці, визначення й розподілу госпрозра­хункового доходу, бухгалтерія підприємства може здійснювати облік витрат загалом за конкретними виробничими підрозділами без деталізації за окремими об'єктами (видами й групами тварин і птиці, видами виробництв). Фактичні витрати підрозділу розпо­діляють між окремими культурами, видами й групами тварин і птиці пропорційно до планових витрат, а за їх відсутності — від­носять до нормативних витрат згідно із технологічними картами або укрупненими нормативами.

Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні й накладні.

Основні витрати пов'язані з безпосереднім виконанням техно­логічних операцій з виробництва продукції (робіт, послуг), а на­кладні — з управлінням та обслуговуванням діяльності підрозді­лу (бригади, цеху, ферми, внутрішньогосподарського кооперати­ву тощо), галузі чи господарства загалом.

Витрати на заходи з підвищення родючості земель (зокре­ма, на гіпсування та вапнування грунтів), обліковують як витрати майбутніх періодів і відносять на собівартість сільськогосподар­ської продукції однаковими частинами впродовж сівозміни.

Змінні витрати поділяють на пропорційні, величину яких ви­значає обсяг одержаної продукції, та непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт чи поголів'я тварин; до постійних належать витрати, величина яких не залежить ані від кількості продукції, ані від поголів'я чи обсягу виконаних робіт.

Класифікацію витрат за економічними елементами здій­снюють з метою визначення загальних обсягів використаних ма­теріальних, трудових та інших виробничих ресурсів, а також ор­ганізації контролю за рівнем цих витрат загалом за сільськогос­подарським підприємством.

У сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності (рослинництва, тваринництва і промислового вироб­ництва) групують за такими економічними елементами: матеріаль­ні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

22

Класифікацію витрат за статтями калькулювання здій­снюють з метою планування й обліку виробничої собівартості сільськогосподарської продукції, організації синтетичного й ана­літичного обліку витрат, визначення вартості продукції.

Витрати основної діяльності під час формування виробничої собівартості сільськогосподарських робіт можуть групуватись за такими статтями калькулювання:

1. Витрати на оплату праці;

2. Відрахування на соціальні заходи;

3. Насіння та посадковий матеріал;

4. Паливо та мастильні матеріали; 5 Добрива;

6. Засоби захисту рослин і тварин;

7. Корми;

8. Сировина й матеріали (без зворотних відходів);

9. Роботи та послуги;

10. Витрати на ремонт необоротних активів;

11. Інші витрати на утримання основних засобів;

12. Інші витрати;

13. Непродуктивні витрати (в обліку);

14. Загальновиробничі витрати.

У рослинництві облік витрат доцільно вести за статтями, на­веденими в п.п. 1—6 і 9—14, у тваринництві — за статтями 1, 2, 4, 6, 7, 9—14, у допоміжних виробництвах — за статтями 1, 2, 4, 7—14, у підсобних (переробних, промислових) виробництвах — за статтями 1, 2, 4, 8—14.

Перелік статей калькулювання та їхній склад сільськогоспо­дарське підприємство може уточнювати самостійно.