5.4. Калькулювання собівартості продукції тваринництва

Особливістю сільськогосподарських підприємств є те, що вна­слідок відгодівлі худоби за місяць її жива вага збільшується. За­гальний приріст ваги тварин за кожною відгодівельною групою визначають за формулою:

ПВ (приріст ваги) = (О₂ + Р) - (О, + П),

де П — жива вага тварин, поставлених на відгодівлю чи вирощу­вання, за місяць;

О і — жива вага тварин на початок місяця;

Ог — жива вага тварин на кінець місяця;

Р — жива вага тварин, що вибули за місяць.

Для визначення живої ваги тварин на кінець звітного місяця й отриманого за місяць приросту ваги тварини на відгодівлі і молод­няк на вирощуванні підлягають обов'язковому зважуванню на початку кожного місяця. Зважування тварин оформлюють у Ві­домості зважування тварин (зразок 1.2), де вказують вагу тварини на дату зважування, вагу на початок місяця і приріст ваги тварин. На підставі даних Відомості зважування й аналітичного обліку тварин визначають їхній приріст ваги у кг за звітний місяць у розрізі облікових груп.

Фактичну собівартість 1 кг приросту живої ваги тварин визна­чають шляхом ділення суми витрат на відгодівлю за місяць на фактичний приріст ваги.

62

Отриманий приплід від тварин, які належать до основного с гада, оприбутковують до складу молодняка тварин на вирощу­ванні за фактичною собівартістю.

Дебет рахунка 212 Кредит рахунка 232

«Тварини на відгодівлі» «Тваринництво»

Собівартість окремих видів тваринництва визначають на під­ставі витрат, віднесених на відповідний вид (групу) тварин. Об'єктами калькуляції є окремі види продукції (1 центнер живої маси великої рогатої худоби тощо).

Витрати на утримання худоби і птиці (без витрат на незавер­шене виробництво на кінець року та вартості побічної продукції), становлять собівартість продукції тваринництва, причому вар­тість тварин, що загинули внаслідок стихійного лиха, відносять на надзвичайні витрати; вартість тварин, що загинули з інших причин (без сум, віднесених на матеріально відповідальних осіб), відображають за окремою статтею у складі витрат на утримання відповідних видів і груп тварин.

Витрати на утримання молодняка тварин, який не зважується (молодняк робочих коней, звірів тощо), відносять на збільшення вартості цих тварин, виходячи з кількості кормо-днів та собівар­тості кормо-дня.

Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої ма­си, одержаний у звітному періоді, та жива маса.

Приріст живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі та птиці певного виду та групи визначають як різницю між масою поголів'я, наявного на кінець року, й того, що вибуло впродовж року (включно із загиблими), та масою тварин і птиці, які надій­шли в групу впродовж року, включно із приплодом, та наявних на початок року.

Собівартість центнера приросту живої маси визначають ді­ленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції") на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість живої маси молодняка тварин і тварин на відго­дівлі та птиці всіх вікових груп визначають на підставі витрат на їх вирощування та відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року й надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств, та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин).

63

Кількість живої маси становитиме масу тварин, що реалізова­ні, забиті, переведені до інших груп і залишені на кінець року.

Собівартість центнера живої маси худоби і птиці визначають діленням їхньої вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули).

На підставі розрахованої собівартості центнера живої маси обчислюють фактичну собівартість худоби, яка реалізована, пе­реведена до основного стада, забита на м'ясо, а також та, що за­лишилася в підприємстві на кінець року. Вартість худоби, що за­гинула з різних причин, наприкінці року не уточнюють.

Сільськогосподарські підприємства мають право визначати собівартість живої маси тварин у розрізі партії (реалізованих, пе­реведених до старшої вікової групи, забитих тощо) на підставі даних про вартість тварин, одержаних від приплоду, переведених із молодших груп, придбаних тощо, та вартість приросту маси тварин цієї партії.

У м'ясному скотарстві собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного віку (включно із масою одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяці до розтелення переводять до основного стада) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції й молока, що оцінюється за реалізаційними цінами).

Собівартість центнера живої маси визначають діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-мі­сячного віку, та балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року й надійшли до групи впродовж року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тва­рин, що загинули), і тих, що залишилися під матками наприкінці року. Розраховану собівартість центнера використовують для оцінювання телят, що залишилися під матками наприкінці року, та переведених до старших груп.

У молочному скотарстві розраховують собівартість центне­ра молока й однієї голови приплоду. Собівартість однієї голо­ви приплоду обчислюють за вартістю 60 кормо-днів утримання корови.

Собівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кор­мо-днів.

Для визначення собівартості центнера молока необхідно за­гальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду та побічної продукції) поділити на кількість центнерів одержаного молока.

64

Витрати на утримання основного стада свиней (свиноматок із поросятами до їх відлучення та кнурів) становитимуть собівар-і ість приросту живої маси й ділового приплоду.

Собівартість приросту живої маси й однієї голови приплоду на момент його відлучення від свиноматок визначають діленням тгальної суми витрат на утримання основного стада (без вартос-і і побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси при відлученні (включно із живою масою одержаного приплоду).

Собівартість центнера живої маси поросят на момент їх відлу­чення від свиноматок визначають діленням вартості поросят під матками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу (без загиблих) поросят, які відлучені та які за­лишилися під матками на кінець року.

Витрати на утримання дорослого поголів'я й молодняка овець розподіляють між видами основної продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко, а також шкури за­гиблих тварин вважаються побічною продукцією й оцінюються за реалізаційними цінами, а гній — за нормативно-розрахун­ковою вартістю.

Витрати на утримання овець без вартості побічної продукції та приплоду розподіляють між вовною та приростом живої маси пропорційно до вартості цієї продукції за цінами реалізації вовни й живої маси овець у звітному періоді.

Витрати на утримання стригального пункту, стрижку овець, класування, пакування, маркування вовни відносять безпосеред­ньо на собівартість вовни.

Вартість ягнят на момент відлучення від маток складається із собівартості приплоду та витрат на приріст їхньої живої маси до відлучення.

Витрати на утримання основного стада племінних коней (без вартості гною за встановленою оцінкою, іншої продукції за реалізаційними цінами та вартості виконаних робіт, оціне­них за нормативною або плановою собівартістю робочого дня робочих коней) становитимуть собівартість приплоду на мо­мент відлучення.

Собівартість продукції птахівництва визначають діленням ви­трат на утримання чи вирощування відповідної групи птиці (без вартості посліду та іншої продукції) на кількість відповідної про­дукції. За основним стадом птиці калькулюють собівартість 1 тис. яєць, а за молодняком птиці — 1 центнер приросту живої маси й 1 центнер живої маси (кількість приросту живої маси визначають розрахунково).

65

Яйця батьківського стада птиці, не придатні для інкубації, оцінюють за собівартістю яєць промислового стада, а за його від­сутності — за реалізаційними цінами. За цими самими цінами оприбутковують яйця, одержані від молодняка птиці.

Під час інкубації можливе незавершене виробництво. Для його оцінки планову собівартість однієї голови добового молодня­ка птиці слід поділити на тривалість інкубації у днях, і одер­жаний результат помножити на кількість яєць, що залишили­ся в інкубаторах на кінець року, та фактичний період їхні інкубації у днях.

Для визначення суми витрат, віднесених на одержану продук­цію інкубації, необхідно до вартості незавершеного виробництва на початок року додати витрати за рік і відняти вартість незавер­шеного виробництва на кінець року. Розділивши цю суму (без вартості яєць, вилучених при першому і другому міражі, шкара­лупи, тушок півників, забитих у добовому віці, за цінами можли­вого використання) на кількість голів, визначають собівартість голови ділового добового молодняка птиці.

Собівартість однієї голови приплоду кролів визначають у роз­мірі 50 відсотків планової собівартості однієї голови молодняка на момент його відлучення. При відлученні приплід дооцінюють на 50 відсотків планової собівартості.

Собівартість однієї голови ділового приплоду визначають ді­ленням загальної суми витрат на утримання дорослих кролів ос­новного стада й молодняка до відлучення (без вартості побічної продукції — гною, шкурок забитих звірів) на кількість голів ді­лового (відлученого) приплоду.

Якщо у підприємстві на кінець року залишається певна кіль­кість невідлученого молодняка, його вартість (на рівні 50 відсот­ків планової собівартості голови при відлученні) вираховують із загальної суми витрат.

У звірівництві собівартість однієї голови приплоду визна­чають у розмірі 50 відсотків планової собівартості однієї голо­ви молодняка на час відлучення. При відлученні приплід до­оцінюють ще на 50 відсотків. Собівартість однієї голови молод­няка на час відлучення визначають діленням витрат на ут­римання дорослих звірів із приплодом до відлучення (без вар­тості шкурок загиблих тварин та м'яса забитих звірів за реалі­заційними цінами) на кількість відлученого молодняка. За­гальна сума витрат без вартості молодняка, що залишився під матками на кінець року, становитиме собівартість ділового приплоду.

66

Молодняк звірів після відлучення дооцінюють на підставі се­редніх витрат на утримання однієї голови впродовж дня й відпо­відної кількості кормо-днів.

Вартість молодняка звірів приплоду минулих років (забитого па шкурки, переведеного в основне стадо, реалізованого та зали­шеного на кінець року) визначають на основі вартості молодняка на початок року і витрат на його утримання, які розраховують на підставі витрат на утримання голови впродовж дня та кількості кормо-днів.

Собівартість окремих видів продукції бджільництва визнача­ють шляхом розподілу витрат, включно із вартістю незавершено­го виробництва на початок року, між видами продукції пропор­ційно її вартості за реалізаційними цінами. Собівартість приросту кількості сот розраховують за собівартістю топленого кондицій­ного воску.

Нові бджолині сім'ї оцінюють за цінами продажу. Собівар­тість кілограма бджіл прирівнюють до собівартості 10 кілограмів меду. У бджільництві калькулюють валовий вихід меду, до скла­ду якого входить товарний мед і мед, залишений у вуликах, що розглядається як вартість незавершеного виробництва на кінець календарного року.

Певну частину витрат на утримання бджіл слід віднести на роботи із запилення сільськогосподарських культур. Тому одним із перших етапів калькулювання собівартості продукції бджіль­ництва медово-запилювального напряму є розмежування витрат, які відносять на вироблену продукцію й на запилювальні культу­ри згідно із затвердженими нормативами.

У разі використання на опилення більшої кількості бджолиних сімей, ніж передбачено нормами, витрати бджільництва, віднесе­ні на запилювальні культури, не збільшують.

Вартість гною, одержаного від групи тварин, визначають за нормативно-розрахунковими витратами, витратами на його при­бирання й доставки до місця зберігання підстилки. Собівартість тонни гною визначають діленням загальної суми витрат на його фізичну масу. Кількість рідкого гною переводять у звичайний гній, виходячи із вмісту сухих речовин.

Іншу побічну продукцію, зокрема: вовну-линьку, пух, пір'я, міражні яйця, м'ясо півників яєчних курей, забитих у добовому віці, м'ясо забитих звірів, шкури загиблих тварин оцінюють за цінами можливої реалізації чи іншого використання. її вартість відносять на зменшення витрат на утримання відповідних видів і груп худоби (птиці).

67