70. Людина, як предмет філософії. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.

Враховуючи всі трактування людини, можна дійти до висновку, що людина – жива істота, що має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе. Це – біопсихосоціальна єдність, в якій через соціальне, біологічне та психічне реалізується людське, що знаходить свій вияв у психологічному, моральному, естетичному, релігійному, політичному. Всі ці форми вияву людського співіснують в органічній єдності, взаємодії, взаємопроникненні.

Проблема особистості у соціальній філософії описується категоріями “індивід”, “особистість”; “індивідуальність”:

Індивід ( від лат. неподільне, особа) – окремий представник соціальної спільноти (суспільства, класу, прошарку, соціальної групи), якому притаманні основні соціально-демографічні або соціально-професійні характеристики певної спільноти. Індивід екземлярний. Це не просто “один”, а завжди “один з ...”.

Поняття “індивід” слід відрізняти від поняття “індивідуальність” як позначення неповторного поєднання природних та соціальних властивостей індивіда, а також від поняття особистість як позначення деіндивідуалізованих соціальних якостей людини.

Особистість ( від лат. персона) – конкретне вираження сутності людини, цілісне втілення і реалізація в ній системи соціально значущих рис і якостей суспільства. Невід’ємними рисами особистості є самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, відповідальність за свої вчинки, певна автономність відносно суспільства тощо. Слово “особистість” спочатку означало маску, яку одягав актор в античному театрі, а потім воно стало позначати самого актора та його роль (персонаж). Пізніше цей термін тлумачився як готовність взяти на себе всю повноту пов’язаної із цією роллю відповідальності.

Якщо поняття індивідуальності характеризує діяльність людини в міру своєрідності та неповторності, багатогранності та гармонійності, природності та невимушеності, то поняття особистості акцептує в ній свідомо-вольовий початок. Індивід тим більше заслуговує право називатись особистістю, чим чіткіше усвідомлює мотиви своєї поведінки і чим суворіше її контролює, підкоряючи єдиній життєвій стратегії.

Поняття “особистість” треба відрізняти від поняття “особа”, яким позначається людський індивід у всій повноті якостей: біологічних, соціальних, духовних, ментальних та тілесних. Особа – це окремий представник людського роду, який у процесі взаємодії саморозвитку і соціалізації стає індивідуальністю та особистістю.

У сучасній психології виділяють чотири головні типи особистостей: сангвіністичний (висока нервово-психічна активність, емоційна вразливість), холеричний (висока імпульсивність, енергійність дій, запальність), меланхолійний (приглушеність моторики, стійкість почуттів), флегматичний (стриманість, повільність дій, спокійність міміки).

Більш поширеним є розподіл особистостей на інтровертів (звернених до себе) та екстравертів (звернених до зовнішнього світу). Відповідно до виду діяльності людини, від якої вона отримує максимальне задоволення, виділяються такі типи особистостей: альтруїсти (насолода від допомоги іншим), практичний тип (задоволення від продуктивно-корисної праці), гностичний тип (задоволення від пізнання, наукової діяльності). Розрізняють також гедоністів, які головним принципом життя вважають задоволення; дійовий тип та інтелектуалів.