47. Простір і час як атрибути матерії

Ми знаємо, що всі тіла мають певну довжину, ширину, висоту. Вони так чи інакше розміщені один відносно одного, складають частину тієї чи іншої системи. Простір є форма координації співіснуючих об’єктів, стану матерії. Воно заключається в тому, що об‘єкти розміщені поза один одного і знаходяться в певних кількісних відношеннях. Порядок співіснування цих об’єктів та їх становищ  утворює  структуру  простору.

Явища характеризуються тривалістю існування, послідовністю етапів розвитку. Процеси відбуваються або одночасно, або один раніше чи пізніше іншого. Це означає, що тіла існують і рухаються в часі. Час - це форма координації об’єктів, що змінюються. Порядок зміни об’єктів та їх становищ утворюють  структуру  часу.

Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об’єктивної реальності, то час – це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищення.

Категорії «простір» і «час», як і категорії «матерія»  і «рух», дуже важливі і значимі для розвитку науки і матеріалістичного світогляду.

Треба відмітити, що простір та час обумовлені матерією як форма своїм змістом, і кожен рівень руху матерії характеризується своєю просторово-часовою структурою. Загальні властивості простору і часу набувають специфічного виразу в залежності від природи систем: чим складнішим є той чи інший об‘єкт, тим складніших властивостей є і форма його існування. Особливо принципових відмінностей набувають соціальні види простору і  часу.

48. Рух і розвиток як атрибути всесвіту. Основні форми та типи руху й розвитку.

Узагальнене визначення категорії "матерія" базується на тому, що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміно­ване і пізнаванне людиною.

Розвиток – це зміна матеріального і духовного світу, його перехід від старого до нового. Розвиток має такі властивості: незворотність, спрямованість, закономірність. Розвиток універсальна властивість Всесвіту. Це саморух світу. А само відтворення можливе тільки тоді, коли йому передує рух, зміна, бо без цього взагалі не може бути само відтворення, розвитку.

Рух, зміна – це внутрішньо зв’язана єдність буття і небуття, тотожності і відмінності, стабільності і плинності, того, що зникає, з тим, що з’являється.

Водночас зміна і є не що інше, як рух матерії. Такий підхід дозволяє подолати метафізичне зведення руху до механічного переміщення і одночасно розкрити його всезагальність. Також принциповим є твердженні про нерозривний зв’язок руху і матерії: матерія немислима без руху, я і рух поза матерією. Звідси випливає, що рух є чимось важливішим, ніж властивість матерії, він розкриває сам спосіб її  існування,  який  полягає  в  безпрерервній зміні.

Отже, світ, який відображає людина, знаходиться в постійному русі та розвитку. Немає жодної матеріальної системи яка могла б знаходитись в стані абсолютного спокою ( на відміну від відносного спокою). Тобто рух є засобом існування матерії. Форми та види руху різноманітні. Вони пов’язані з рівнями структурної організації сущого. Кожній з форм руху притаманний певний носій-субстанція.

розрізняють такі форми руху матерії:

а) механічну форму, (наприклад переміщення тіла під дією сил), що конкретно вивчає, наприклад, така наукова дисципліна, як механіка;

б) фізичну (взаємодія і рух полів і частинок, їхнього взаємоперетворення і т.п.), що її вивчають у циклі фізичних наук;

в) хімічну (взаємоперетворення речовин у процесі хімічних реакцій), що вивчається хімічними науками;

г) біологічну (комплекс рухів, що забезпечують можливість життя як особливого способу існування високоорганізованих природних об'єктів), що вивчається в системі біологічних наукових дисциплін;

д) соціальну (зміни стану суспільства, культури, світова історія і т.п.), що, відповідно, вивчається соціально-гуманітарними науками.

Обговорюючи філософські проблеми руху як атрибута буття, не можна обійти питання про природу того, що  рухається.