23. Емпіризм ф. Бекона

Емпіризм – метод та методологія пізнання, який заснований на досвідному дослідженні. Родоначальником емпіризму є англійський філософ Ф. Бекон(1561-1626). Він рішуче виступив проти релігійно-ідеалістичного світогляду, схоластичної філософії, яка відірвана від життя.

Істинний метод пізнання полягає в розумовій обробці матеріалів, на основі досвіду. Учений, який дотримується такого методу, нагадує бджолу, що

збирає солодкі соки із квітів і переробляє їх на мед.

Усяке пізнання і всякий винахід повинні спиратися на досвід, тобто рухатися від вивчення поодиноких фактів до загальних положень.Такий метод має назву індуктивного. Індукція – форма висновку, за якої на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення. Бекон переконаний: знання – це сила, і той, хто володіє знаннями, буде могутнім. “Ми стільки можемо, – говорив Бекон, – скільки знаємо”. Бекон розумів практичну ефективність знань як доказ їх істинності, а істинність – як запоруку їх подальшого використання.

24. Раціоналізм Рене Декарта

Раціоналізм – вчення в теорії пізнання, відповідно до якого розум, думка визнаються найвищою цінністю і джерелом знання; в широкому сенсі – філософський напрям, який визнає розум основою пізнання та поведінки людей.

Рене Декарт (1597-1650) підкреслює раціональне начало в пізнанні. Розум є головним джерелом пізнання, більш того, критерієм його істинності. Роль досвіду він зводить до простої емпіричної перевірки даних розумових побудов. У теорії пізнання Р. Декарт розвиває раціоналізм, тобто вчення, згідно з яким розум, думка визнаються найвищою цінністю. Він сформулював чотири правила методу: по-перше, визнав істинним тільки очевидне і чітке. По-друге, увів поняття “інтелектуальної інтуїції”, що слугує вихідним пунктом виведення одного поняття з іншого; по-третє, довів, що шляхом дедукції можна одержувати більш складні висловлювання; по-четверте, пропонував діяти так, щоб не випустити жодної ланки, тобто зберігати неперервність ланцюга та умовиводів. Обґрунтовуючи вирішальне значення раціоналізму в пізнанні, Декарт з недовірою ставиться до органів чуття. Він розвиває “метод

сумніву”. Заслуговує на увагу вчення Декарта про вроджені ідеї. Декарт вважав, що деякі поняття і судження є вродженими, а інтуїція усвідомлює істинність цих понять і суджень. Вроджені ідеї дають нам знання, а інтуїція забезпечує усвідомлення цього знання та його істинності. До вроджених ідей він відніс низку понять: Бог, існування понять, числа, структури тіл, фактів, свідомості, свободи волі.

25. Філософське вчення б.Спінози.

Значний внесок у подаланні дуалізму Декарта зробив Б.Спіноза (1632- 1667 р.р.). З точки зору Спінози світ це нескінчена природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно своерідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самою себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, її властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу, і т.п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку його наукової філософії.

Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення Пантеізму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеістична думка про те, що пізнання світу іде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування единої субстанції, Спіноза стояв на позиції гелозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає енаявність мислення усієї матерії, в тому числі й не живої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз і деяки дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.