Термін (від латин. terminus - межа, кінець) — це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему.

Термінологія — 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки — а вони є в кожній науці, — то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2) мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів — синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові й под.).

Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

Отже, основні ознаки терміна:

1. Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.

2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: прибуток.

3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням.

4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

— нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

— відсутність синонімів (розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: профіцит- прибуток - зиск - вигода);

— інтернаціональний характер;

— стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним);

— здатність утворювати похідні: зношення - зношування - зношеність - зношуваний.

Термінологія виконує такі основні функції - позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців - за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Тараса Шевченка (кінець XIX - початок XX століття), навколо якого гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті - початок 30-х років). Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів, освіта, наука, виробництво потребує єдиної, зручної, логічної української термінології. З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, схвалену урядом. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

1. систематизують поняття певної галузі науки чи техніки; переділяють їх з категоріями (предмети, процеси, якості, величини тощо);

2. розмежовують родові та видові поняття;

Відбирають усі терміни галузі, узятої для стандартизації, зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел:

• розподіляють терміни за групами: а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загально технічні);

• визначають з групи термінів-синонімів нормативні (інші терміни також подають, але з позначенням не рекомендований);

• добирають еквіваленти англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних

• мовознавці рецензують стандарт. Стаття стандарту має таку будову:

• назва поняття українською мовою;

• скорочена форма терміна;

• недозволений (не рекомендований) синонім;

• родове поняття;

• видове поняття;

• еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;

• дефініція (означення);

• формула або схема.

Основні способи творення термінів:

1. зміна значення слова звичайної мови;

2. творення неологізмів шляхом словотвору з коренів та інших морфологічних елементів звичайної мови, що часто набирає форми кальок з іноземних мов;

3. запозичення з іноземних мов (етранжизми).

Джерела творення термінів:

1.Переосмислення загальновживаних слів: особа – юридична особа, відповідальність – матеріальна відповідальність.

2. Професійні слова: ін’єкція, каса.

3. Запозичення з інших мов: дебет, кредит, банк (італ´янська мова), вексель, бухгалтер (німецька мова).

4. Поєднання власне українських слів та частин іншомовних слів: агрофон (агро – від грецького “поле”, в складних словах відповідає поняттям “земля”, “землеробський”; фон – французька “основа”, “глибина”, “стан грунту, що впливає на урожай с/г культур”), поєднання запозичених складників: автобіографія.

5. За допомогою власних назв:

-меценат (лат. Maccenas – римський державний діяч, що підтримував поетів і художників);

-ват (за ім´ям анг. Фізика Дж. Ватта (Watt);

-дрезина (за ім´ям нім. Винахідника Дреза).

Групи термінологічної лексики:

Можна виділити такі основні групи термінологічної лексики:

1. математичну (множення, кут, дільник, квадрат);

2. фізичну (молекула, електрон, калорія, енергія, вольт);

3. електротехнічну (контакт, струм, заземлення, ізоляція);

4. радіотехнічну (антена, радіоцентр, радіоприймач);

5. літературознавчу (драма, поема, анапест, сюжет, персонаж);

6. лінгвістичну (фонема, фонологія, афікс, іменник, сполучник, синтаксис,

7. лексикологія, пароніми, діалект, метатеза, гіпотаксис, парадигма);

8. філософську (метафізика, базис, діалектика);

9. фінансову (банк, кредит, дебет, баланс, фінансувати);

10. хімічну (азот, водень, кисень, іонізація, хімічна реакція, оксиди);

11. біологічну (рецептор, клітина, тичинка);

12. медичну (хірургія, ін'єкція, пеніцилін, грип, термометр);

13. музичну (соло, тріо, квінтет, октава, балалайка);

14. морську (катер, боцман, кубрик, капітан);

15. залізничну (купе, експрес, провідник, тамбур, начальник тяги);

16. спортивну (футбол, тайм, гол, аут, шахи, гросмейстер, шах, ферзевий гамбіт) та ін.

Правила функціонування термінів:

1. Розрізняють термінологію загальнонаукову (експлуатація, конструкція, виробництво) і вузькоспеціальну (аванс, депозит, акцепт).

2. У складі термінології наявна значна кількість іншомовних слів: штрек (від німецького), кабель (від голландського), конструкція (від латинського), експлуатація (від французького).

3. Терміни характеризуються літературною унормованістю й однозначністю. В основному значенні зафіксовані у державних стандартах і спеціальних словниках, довідниках.

4. Терміни не мають емоційного забарвлення і не можуть мати синонімів.

Класифікація фінансово-економічної термінології

 На основі існуючих у лінгвістиці підходів до вивчення структурно-семантичної системи мови ми зробили спробу охарактеризувати економічну термінологію за допомогою наведених нижче класифікацій.

1. Лексико-семантична класифікація фінансово-економічної термінології.

На сучасному етапі розвитку економічну термінологію можна поділити на такі лексико-тематичні групи:

а) назви осіб, що займаються економічною діяльністю: акціонер, маклер, менеджер, брокер, хелпер, хеджер, чартист, фінансист, чекодавець, чекотримач, цедент, форфейтер, трейдер, інвестор, кредитор, комівояжер;

б) назви математичних показників: коефіцієнт придатності основних фондів, коефіцієнт покриття, коефіцієнт використання обладнання, коефіцієнт ліквідності банків, індекс вартості життя, індекс заробітної плати, індекс паритету, індекс цін, людино-година, людино-день, індекс Доу-Джонса, валютний коефіцієнт;

в) назви організацій, що займаються фінансово-економічною діяльністю: Міжнародний банк реконструкції та розвитку + Міжнародна асоціація розвитку = Світовий банк, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Європейсъкий інвестиційний банк, Міжнародна асоціація зі страхування кредитів, Міжнародний валютний фонд, Центральна розрахункова палата, холдинг-компанія;

г) назви економічних процесів: інфляція, інвестування, кредитування, інкасація, тарифікація, індексація, інкасо, холдинг, факторинг, трейдинг;

ґ) назви фінансових паперів: вексель, акція, облігація, ваучер, акредитив, кошторис, баланс;

д) назви банківських та фінансових політик і систем: дефляційна політика, валютна політика, дисконтна політика, кредитно-грошова політика, фіскалъна політика, ямайська валютна система;

е) назви грошових одиниць країн світу: гривня (Україна), ат (Лаос), бир (Ефіопія), гелер (Словаччина і Чехія), грош (Австрія, Польща), дет (Македонія), драхма (Греція), ескудо (Португалія), ієна (Япошя), к’ят (М’янма), лек (Албанія), соль (Перу), халал (Саудівсъка Аравія), хао (В’етнам), цзяо (Китай);

ж) назви нормативних документів і законів: бюлетенъ курсу іноземної валюти, закон грошового обігу, закон святкових днів, закон Коперника-Грешема, закон економії часу, закон зростання потреб, закон попиту і пропозиції, закон народонаселення, закон нерівномірності економічного розвитку.