1. Предмет Філософії. Його історичний розвиток.

Філософія вивчає той самий світ, що і інші науки, але якщо вони у процесі вивчення розчленовують світ, то філософія вивчає світ у цілому У центрі філософського пізнання завжди знаходиться людина як найбільша у свті цінність Філософ використовує готові теоретичні дані з інших наук і піддає їх узагальненню , виводить на їх основі найбільш загальні принципи існування і розвитку світу Предметом філософії є людина і світ у їх взаємовідношеннях і найзагальніших закономірностях Основними формами звязку людини і світу є 1) практичне відношення, змістом якого є перетворення людиною світу в процесі трудової діяльності 2) пізнавальне (гносеологічне) відношення, яке визначає звязок знань людини з дійсністю 3) ціннісне відношення, що виявляється в оцінюванні предметів і явищ дійсності з точки зору їх значення для людини До найзагальніших закономірностей, що є предметом філософії відносять такі, які діють одночасно у всьому суспільстві, а також виявляють себе у розвитку людського мислення Основне питання філософії - це питання про відношення свідомості і матерії (ідеального і матеріального, душі і тіла)

Предмет філософії – це сукупність проблем, які ставляться перед людиною на протязі всього її життя. Це не якась окрема сторона сущого, а все суще у всій його повноті та змісті. Філософія вивчає взаємні відносини людини і навколишнього середовища, проблеми світосприйняття, субстанції, буття. Людина – предмет філософії. На протязі всього становлення філософії як науки головна проблема філософії дуже часто радикально змінювалася у відповідності із змінами у суспільному строї: Стародавня філософська думка використовувалася язичниками для пояснень явищ природи, античні філософи займалися вирішенням «головного питання філософії» вже як науки, у Середньовіччі філософія була «служницею віри» і використовувалася для обґрунтування християнства та доказу істинності Бога, Відродження закладає гуманістичний та натуралістичний фундамент філософії, епоха Нового часу використовує філософські знання для розширення пізнання, класики спрямовують його у діалектичне русло, а неокласики роблять з філософії повну протилежність попередній епосі ставлячи на перше місце такі поняття як «воля», «позитив», «індивід», «феномен», «символ», «людина».

Щоб правильно зрозуміти специфіку предмета філософії, розгляне­мо ще одну сторону філософського осмислення дійсності. Будь-яка на­ука завжди досліджує ті чи інші явища дійсності (природи, суспільства, мислення) як об'єкти і об'єктивно, тобто незалежно від пізнаючої лю­дини (суб'єкта). Філософія ж вивчає світ і людину разом, всі здобуті знання вона обов'язково співвідносить із людиною. Інколи кажуть, що філосо­фу фія вивчає суб'єктно-об'єктні відносини. І це правильно. Що таке людина? Яке її місце у світі? Як складаються її взаємовідносини з іншими людьми, з природою тощо? Спираючись на які принципи можна досягти максимального успіху в організації суспільного життя? У чому полягають критерії суспільного прогресу? На ці та багато інших важливих запитань може дати відповідь тільки філософія.

Історично поняття предмета філософії змінювалось. В античній філо­софії провідною є тенденція включення до предмета філософії не тільки специфічної філософської "предметності", а й усієї "предметності" об'єктів конкретного, в тому числі об'єктів виникаючого наукового знан­ня. У зв'язку з цим філософія античності в своєму предметному визна­ченні претендувала бути наукою всіх наук. Предметом раціонального, понятійного знання, згідно з Фомою Аквінським (1225—1274), в кінце­вому рахунку є Бог.

Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались під впли­вом становлення дійсно наукового знання та соціальних процесів роз­витку буржуазного суспільства. Наприкінці XVI — поч. XVII ст. виникає експериментальне природознавство і починається процес відпочкуван-ня від філософії конкретних наук — спочатку механіки земних та небес­них тіл, астрономії та математики, потім фізики, хімії, біології тощо. У визначенні предмета філософії виникає нова проблема — місце філо­софії в системі конкретних наук, співвідношення предметів конкретних наук та предмета філософії. В процесі розв'язання цієї проблеми вияви­лись дві протилежні тенденції: одна, позитивістська, — нігілістична щодо філософії і її права взагалі мати свій предмет; друга, згідно з якою пред­мет філософії або включає як свій суттєвий елемент натурфілософію — особливе філософське вчення про природу, або як метафізика — умо­глядна, спекулятивна філософія, не спираючись на узагальнення кон­кретних наук, в рамках свого предмета задає, окреслює предмети кон­кретних наук (Декарт, Лейбніц). Лише в XIX ст. вдається принципово визначити специфіку предметів конкретних наук та філософії.