- •1. Предмет Філософії. Його історичний розвиток.
- •2. Функції філософії.
- •3. Філософія як наука. Її виникнення та взаємозв’язок з іншими науками.
- •4. Світогляд і його структура.
- •5. Мілетська школа
- •6. Діалектика Геракліта.
- •7. Атомізм Демокріта
- •8. Вчення про буття елеатів.
- •9. Вчення Сократа про людину.
- •10 Філософське вчення Платона.
- •11. Вчення Платона про ідеальну державу
- •12. Філософія Арістотеля.
- •13. Філософія неоплатоніків
- •14. Філософія стоїків
- •15. Епікур і епікурейство
- •17. Філософія Середньовіччя.
- •18.Філософія Аврелія Августина.
- •19. Філософське вчення ф.Аквінського.
- •20. Гуманізм і реформація епохи Відродження.
- •21. Натурфілософія доби Відродження.
- •23. Емпіризм ф. Бекона
- •24. Раціоналізм Рене Декарта
- •25. Філософське вчення б.Спінози.
- •26.Сенсуалізм Дж.Локка
- •27.Філософія епохи Просвітництва.
- •28. (71) Філософія (Етика) і. Канта
- •29. Філософське вчення Гегеля
- •30. Філософське вчення л.Фейєрбаха.
- •31.Специфіка сучасної філософії.
- •32.«Філософія життя» як напрям сучасної філософії.
- •33. Психоаналітична філософія
- •34. Екзистенціалізм як людинознавчий напрям сучасної філософії.
- •35. Позитивізм: сутність, принципи та основні етапи розвитку.
- •36. Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •37. Розвиток філософської думки доби вітчизняного Ренесансу.
- •38. Філософія Києво-Могилянської академії
- •39. Філософська система г.С.Сковороди.
- •40. Українська філософія хіх-хх століття.
- •41.Соціально-політичні погляди т.Шевченка.
- •42. Філософія і наука.
- •43. Проблема буття.
- •44. Структура буття
- •45. Вчення про матерію.
- •46. Рух, як атрибут матерії.
- •47. Простір і час як атрибути матерії
- •48. Рух і розвиток як атрибути всесвіту. Основні форми та типи руху й розвитку.
- •49. Передумови виникнення свідомості.
- •50. Безсвідоме, підсвідоме і над свідоме.
- •51. Філософське розуміння сутності, структури та функцій.
- •52. Основні закони діалектики
- •53. Категорії діалектики як універсальні форми мислення
- •54.Принцип розвитку і всезагального взаємозв’язку.
- •55. Сутність і структура процесу пізнання.
- •56. Проблема істини в теорії пізнання.
- •57 Діалектика абсолютної та відносної істини.
- •58. Конкретність істини та її критерії.
- •59. Основні форми і методи наукового пізнання.
- •60.Поняття суспільства.Структура суспільства.
- •61. Людина як предмет філософії. Поняття «людина», «біологічний індивід», «індивідуальність». Поняття сутності людини.
- •62.Рушійні сили та суб’єкти історичного розвитку.
- •63.Особистість і суспільство.
- •64.Цивілізаційний та формаційний підхід.
- •65. Поняття «спосіб матеріального виробництва». Структура способу матеріального виробництва.
- •66.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •67. Духовна життєдіяльність суспільства. Структура духовної життєдіяльності суспільства.
- •68.Єдність матеріальної і духовної культури суспільства.
- •69. Глобальні проблеми сучасності і їх філософське осмислення.
- •70. Людина, як предмет філософії. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.
- •72. Матеріальне виробництво в структурі суспільного виробництва.
56. Проблема істини в теорії пізнання.
Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Всі філософські напрями і школи намагалися сформулювати своє розуміння істини. Класичне визначення істини дав Арістотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності. Проте це визначення було настільки широким і абстрактним, що його дотримувались всі філософи, як матеріалісти, так і ідеалісти, як діалектики, так і метафізики. Це визначення істини визнавали такі різні за своїми філософськими поглядами мислителі, як Ф.Аквінський і П.Гольбах, Г.Гегель і Л .Фейєрбах, а також К.Маркс та його послідовники. Різняться їхні погляди і* в питанні про характер відображуваної реальності та про механізм відповідності.
Специфіка сучасного розуміння істини полягає, по-перше, в тому, що дійсність відображена в істині, трактується як об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище; по-друге, пізнання та його результат — істина нерозривно пов'язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці. Істина — це адекватне відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб'єкта пізнання.
57 Діалектика абсолютної та відносної істини.
Об’єктивність і абсолютність істини є справедливими лише в діалектичній єдності з іншою фундаментальною характеристикою істини – її відносністю. Порушення цієї діалектичної єдності, спроба відокремити абсолютність від відносності (й навпаки) так само, як і в разі відокремлення об'єктивності від суб'єктивно-практичного ґрунту істини, ведуть до зникнення істини, перетворення її на свою протилежність – заблудження.
Розглянемо діалектичну взаємодію абсолютності й відносності істини на простому історичному прикладі. В античному й феодальному суспільстві люди були твердо переконані в тому, що земна поверхня є площиною. Сьогодні ми кажемо, що це – заблудження. Але на той час, попри всю, неймовірність такого припущення, воно виявляється не таким уже й неймовірним. Зміст нашого знання (істинного насамперед) визначається не самою реальністю як такою, а «зміною її людиною», тобто практикою. Звичайно ж, земля і в античності, і в середні віки, як і тепер, була сферичною. Але ж тогочасна і нинішня практика – далеко не одне й те ж.Люди давніх часів народжувались, жили і вмирали, як правило, на одній і тій же, переважно невеликій, території (ділянці земної поверхні).Якщо розміри такої ділянки зіставити з розмірами всієї поверхні земної кулі, то перша щодо другої виявиться нескінченно малою величиною. З геометрії відомо, що кривизна сфери на нескінченно малій ділянці її поверхні прямує до нуля, тобто форма поверхні такої ділянки практично є площиною. Тому стародавні твердження про плоску форму поверхні землі аж ніяк не були заблудженням. Навпаки, це була істина – об'єктивна (тільки-но ми навели математичні аргументи на її користь) і абсолютна (форма земної поверхні на нескінченно малих її ділянках практично є площиною). Зазначимо, що архітектор, який обирає ділянку для майбутнього будинку, ніколи не вносить у свої досить складні розрахунки поправку на кривизну земної поверхні. І все ж люди того часу помилялися не в тому, що вважали ту невелику територію, на якій вони проживали, пласкою за формою (тут вони мали рацію), а в тому, що поширювали правильне, істинне в певних рамках (у рамках нескінченно малої ділянки земної поверхні) положення за рамки його чинності. І справді, поступово розширюючи сферу чинності істинного положення про плоску форму земної поверхні, ми на якомусь етапі досягаємо тієї межі, за якою кривизна земної поверхні перестає бути незначущою величиною. Це рамки, залишаючись в яких, відносно яких наша істина залишається абсолютною (і взагалі істиною).Отже, абсолютність істини є абсолютність відносно певних рамок, є відносною абсолютністю. Таким чином, кожна істина є абсолютною, але водночас вона є відносною. Абсолютна й відносна істина – це не дві різні істини, а одна й та ж істина, розглядувана під різними кутами зору і порушення рамок відносності істини негайно веде до її перетворення у свою протилежність – заблудження.