66.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.

НТР – явище глобального характеру, воно охоплює як усі сторони внутрішнього життя певного суспільства, так і зовнішні сторони його життя. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від того, в якій соціально-економічній системі він відбувається. Науково-технічний прогрес створює можливості для розвитку суспільства, а як використовуються наукові і технологічні досягнення – залежить від конкретної соціально-економічної будови суспільства.

Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп:

ü загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

ü зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих, пошукових функцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

ü зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників та спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси);

ü підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

ü прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї – в сфери науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює конценрації населення в містах, поглиблення міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звітси можливість гармонійного розвитку особистості);

ü втрата людиної емоційності, інтелектуальне перенавантаження;

ü виникнення проблем біологічної і психологічної адаптації людини в звичайних та екстримальних умовах навколишнього середовища (надвисоких і наднизьких тисків, температур, електромагнітних полів, радіоактивності і т.д.).

Отже, виробничий потенціал країни в сучасних умовах залежить від ефективного використання найновітніших досягнень науки, техніки і технології

67. Духовна життєдіяльність суспільства. Структура духовної життєдіяльності суспільства.

Духовне життя суспільства – це досить широке поняття, яке включає в себе багатогранні процеси, явища, пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей. Це сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини.

Слід відмітити, що соціальними суб’єктами духовного життя суспільства, носіями ідеального світу – є окремі індивіди, народи, етноси. Основою духовного життя є духовний світ людини – її світоглядні орієнтації і духовні цінності. Але духовний світ окремої людини формується в суспільстві, тому духовне життя є діалектичною єдністю індивідуального і суспільного. Тобто духовне життя завжди функціонує як індивідуально-суспільне.

Духовне життя суспільства порівняно з індивідуальним світом людини більш повніше, багатогранніше, воно включає в себе найбільш значиме, суттєвіше, цінніше. Але разом з тим духовний світ особистості є надзвичайно важливою умовою формування та розвитку цінностей духовної культури всього суспільства. Потрібно зазначити, що багатогранність духовного життя суспільства включає в себе такі складові:

1. духовне  виробництво; 2.  суспільну   свідомість; 3.  духовну  культуру.

Духовне виробництво тісно взаємопов’язане з іншими видами суспільного виробництва. Як надзвичайно важлива складова суспільного виробництва духовне виробництво – це формування духовних потреб і цінностей людей, а в першу чергу суспільної свідомості.

Духовна культура – є надзвичайно важливим елементом духовного життя суспільства. Це сукупність форм суспільної свідомості, способів створення і використання духовних цінностей, форм комунікації людей. Духовна культура включає в себе певну систему цінностей, знань, переконань, світоглядних орієнтацій, норм, традицій в органічній єдності з соціальною гуманістично-значимою діяльністю людей.

Духовна культура – це такий спосіб свідомої організації людиною своєї індивідуальної життєдіяльності яки забезпечує їй самореалізацію і само здійснення її сутнісних сил. Міра ж розвитку духовної культури визначається мірою розвитку сутнісних цінностей людини, багатогранністю форм самореалізації її духовного потенціалу, індивідуального самоутвердження.

Слід звернути увагу, що основою індивідуального стилю духовної самореалізації є виявлення і реалізація творчого потенціалу самобутності особистості, її національно-особливих рис, смисложиттєвих моментів її с об’єктивно-особистісного світогляду і світосприйняття.