4.Стандарти і вимоги до проектно-конструкторської документації.

Проектно-конструкторська документація розробляється згідно з державними стандартами.

Стандарт – зразок, що береться за вихідний для зіставлення з ним інших об’єктів; нормативно-технічний документ зі стандартизації, що встановлює комплекс норм, правил, вимог до об’єкта стандартизації й затверджений компетентним органом.

Комплексна стандартизація охоплює всі сфери виготовлення та споживання продукції, дає змогу координувати міжгалузеві зв’язки, забезпечуючи найповніше й оптимальне задоволення вимог зацікавлених підприємств та організацій. Державні стандарти мають важливе значення під час розробки єдиної проектно-конструкторської документації (ЄСКД).

ЄСКД — це комплекс стандартів, що встановлюють взаємо-пов’язані правила й положення щодо порядку розробки, оформ-лення та зображення конструкторської документації.

Підґрунтям для створення стандартів ЄСКД є класифікаційний принцип. Тобто номер стандарту включає клас, класифікаційну групу, порядковий номер у групі та рік реєстрації стандарту.

Наприклад, позначення ДСТ 2.102-93 ЄСКД «Види й комплексність конструкторських документів» розшифровується так: 2 — клас, 1 — класифікаційна група, 02 — порядковий номер стандарту в групі, 93 — рік реєстрації.

Оскільки спеціалістам у галузі економіки, програмування та математичного моделювання найчастіше доводиться працювати з текстовою інформацією, то докладніше розглянемо вимоги, які містяться в ДСТ щодо цього типу документації.

Текстові документи — це документи, які містять здебільшого суцільний текст (технічний опис, паспорт, пояснювальна запис-ка), та документи, які містять текст, розбитий на графи (відомос-ті, таблиці тощо).

Текстові документи можуть виконуватися такими способами:

1) Машинописним на одній стороні аркуша через два інтервали. Висота шрифту не менш як 2,5 мм, стрічка тільки чорного кольору;

2) Рукописним — основним креслярським шрифтом з висотою літер не менш як 2,5 мм, чорною тушшю;

3) Друкарським — із застосуванням друкарських і графічних пристроїв, комп’ютерів.

Відстань від рамки форми до меж тексту має бути: зверху й знизу по 10 мм, ліворуч не менш як 5 мм, праворуч не менш як 3 мм; абзаци — п’ять пробілів друкарської машинки, або 17 мм.

У разі потреби текст можна розчленувати на розділи в ме-жах одного документа (проекту) й пронумерувати ці розділи. Підрозділи й пункти в межах розділу позначають додатковою цифрою. Цифрові позначки відокремлюють одну від одної крапками

Кожний пункт, підпункт і перелічення необхідно починати з абзацу. Перелічені в пункті або в підпункті вимоги та вказівки по-значають арабськими цифрами з дужкою, наприклад: 1), 2) і т. д.

Назви розділів і підрозділів мають бути стислими. Назви розді-лів записують у вигляді заголовків симетрично тексту великими літерами, підрозділів — з абзацу малими літерами (крім першої великої літери). Перенесення слів у заголовках не припустиме. Крапку в кінці заголовків не ставлять. Якщо заголовок складаєть-ся з кількох речень, їх відокремлюють крапкою.

Відстань від заголовка до тексту у разі виконання документа машинописним способом має становити 3—4 інтервали; рукопи-сним способом — 15 мм; відстань між заголовками розділу й підрозділу — 2 інтервали. Кожний розділ текстового документа слід починати з нового аркуша (сторінки).

У документі великого обсягу на першому аркуші рекомендуєть-ся подавати зміст, який включається в загальну нумерацію сторінок

У кінці текстового документа (проекту) наводиться список літе-ратури, яка використана при його складанні. Він подається під заго-ловком «Список літератури» й виконується шрифтом розміром 5 мм.

У тексті документа не допускається:

1) застосовувати для одного й того самого поняття різні науко-во-технічні терміни, близькі за змістом (синоніми), а також іноземні слова й терміни за наявності рівнозначних слів української мови;

2) скорочувати позначення одиниць фізичних величин, якщо вони застосовуються без цифр, за винятком одиниць фізичних величин у заголовках і таблицях і в розшифруванні літерних по-значень, що входять до формул;

3) застосовувати скорочення слів, крім встановлених прави-лами української орфографії, а також відповідними державними стандартами;

4) використовувати в тексті математичний знак «–» (мінус) перед від’ємним значенням величин. Замість цього знаку потріб-но писати слово «мінус».

5) застосовувати математичні знаки без цифр, наприклад, ≤ (менше або дорівнює), ≥ (більше або дорівнює), ≠ (не дорівнює), № (номер), % (відсоток).

Усі формули, якщо їх у документі більш як одна, нумерують арабськими цифрами в межах розділу.

Номер формули складається з номера розділу й порядкового номера формули, відокремлених крапкою.

Так само нумерують ілюстрації (рисунки, креслення тощо).

Над правим верхнім кутом таблиці розміщують напис, який складається зі слова «Таблиця», номера розділу й порядкового номера в ньому таблиці.

За наявності назви таблиці її розміщують під рядком, де запи-сано відповідний номер

На всі таблиці мають бути посилання в тексті. При цьому, як-що таблиця не має номера, слово «таблиця» не скорочується. Якщо ж вона пронумерована, посилання виконують так: «. . . у табл. 3.2» або «табл. 3.2».

Усі ілюстрації, якщо їх у документі більш як одна, нумерують у межах розділу арабськими цифрами. Але припускається нуме-рація ілюстрацій у межах одного документа.

У разі потреби ілюстрації можуть мати назви й пояснювальні дані (текст під рисунком). Назву ілюстрації разом з відповідним номером розміщують під нею, а пояснювальні дані подають далі.