
- •1. Адгезійна міцність лакофарбових покриттів.
- •2. Взаємозв’язок між складом, будовою і властивостями пігментів.
- •3. Внутрішні напруги.
- •4. Експлуатаційні властивості композиційних матеріалів.
- •5. Загальна характеристика зв’язних речовин для композиційних матеріалів.
- •6. Загальна характеристика наповнювачів.
- •7. Зв’язки на основі кремнегеля, оксисолей і фосфатів.
- •8. Зміна оптичних властивостей пігментованих систем в процесі диспергування.
- •9. Змочування зволожених та занурених в воду поверхонь.
- •10. Змочування поверхні на повітрі.
- •11. Значення явищ поліморфізму, ізоморфізму та ізоструктурності в технології отримання пігментів.
- •12. Керування процесом диспергування пігментів в середовищі плівкоутворювача.
- •13. Кислотно-лужні властивості поверхні оксидів і силікатів.
- •14. Класифікація мінеральних наповнювачів.
- •15. Класифікація способів фарбування.
- •16. Класифікація та характеристика наповнювачів для гум.
- •17. Композиції зміцнені волокном.
- •18. Композиції зміцнені частинками.
- •19. Композиції, армовані перервним волокном.
- •20. Конвективний і терморадіаційний способи отвердження покриттів.
- •21. Кремнійорганічні апрети, їх склад і будова.
- •22. Кремнійорганічні зв’язні речовини.
- •23. Кремнійорганічні рідини, що використовуються для отримання тонкошарових покриттів.
- •24. Методи отримання пігментів і наповнювачів.
- •25. Методи оцінки енергетичного стану поверхні.
- •26. Механізм процесу диспергування.
- •27. Механізм руйнування композицій.
- •28. Механічні властивості лакофарбових покриттів.
- •29. Нанесення лфм способом розпилення.
- •30. Нанесення лфп способами занурення та обливання.
- •31. Неорганічні зв’язні речовини.
- •32. Оптичні властивості лфм і пігментів.
- •33. Основні властивості скловолокна.
- •34. Основні поняття, характеристика і класифікація композиційних матеріалів.
- •35. Основні способи отримання композиційних матеріалів з волокнистими наповнювачами.
- •36. Основні фізико-механічні і експлуатаційні властивості композиційних матеріалів.
- •37. Особливості будови та класифікація лакофарбових покриттів.
- •38. Особливості фарбування полімерів і гум.
- •39. Отримання полімерних композиційних матеріалів.
- •40. Перспективні методи нанесення лфм.
- •41.Пігменти і наповнювачі. Їх склад і класифікація.
- •42. Плівкоутворення, що здійснюється без хімічних перетворень.
- •43. Поведінка і види руйнування композицій.
- •44. Поверхнева енергія. Гідрофільність і гідрофобність.
- •45. Покрівельна здатність пігментів і лфм.
- •46. Принципи дії дисперсно-зміцнених матеріалів.
- •47. Процеси корозії і старіння композиційних матеріалів.
- •48. Радіаційне отвердження покриттів.
- •49. Реологічні властивості пігментованих систем.
- •50. Розчинне скло – зв’язуюча речовина для отримання композиційних матеріалів.
- •51. Руйнування покриттів при нагріванні.
- •52. Ручні способи нанесення рідких лакофарбових матеріалів.
- •53. Склад і будова основних видів наповнювачів.
- •54. Склад і будова поверхні оксидів і силікатів.
- •55. Способи отвердження покриттів.
- •56. Технологія виробництва пігментованих лфм.
- •57. Технологія отримання покриттів і вогнетривких мас.
- •58. Фізико-механічні властивості композиційних матеріалів.
- •59. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості мінеральних пігментів.
- •60. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості наповнювачів.
- •61. Формування поверхні контакту покриття.
- •62. Формування покриттів із водних дисперсій та органодисперсій полімерів.
- •63. Формування покриттів із дисперсій та порошків полімерів.
- •64. Формування покриттів із розчинів полімерів і олігомерів.
- •65. Характер зв’язку між полімером і поверхнею наповнювача.
- •66. Характеристика і класифікація лакофарбових покриттів.
- •67. Характеристика основних деструкційних факторів.
- •68. Хімічні реакції в поверхневому шарі твердих речовин.
- •69. Чистота поверхні, її мікро- і макрорельєф.
7. Зв’язки на основі кремнегеля, оксисолей і фосфатів.
Фосфатные связки - это растворы фосфатов ( обычно кислых) получаемых нейтрализацией кислоты ( оксидами и гидроксидами) или растворением реактивных фосфатов в воде. В состав связующего может быть введен инертный или активный наполнитель с помощью которого регулируют отвердевание, адгезию и свойства.
Алюмоосфатные связки ( АФС) готовятся путем растворения в 65% растворе Н3Р04 и нагревая массу до 100°С в реакционном сосуде с обратным холодильником.
С увеличением концентрации растворы становятся вязкими ( при Р2О5/АІ2О3 < 4 ). При возрастании соотношения Р2О5/АІ2О3 снижается степень пересыщения и растет вязкость, что делает растворы более устойчивыми. Отвердевшая при нормальной температуре алюмофосфатная связка содержит кристаллическую алюмофосфорную кислоту и частично аморфную фазу.
Хромфосфатную связку ( ХФС ) получают, растворяя оксиды и гидроксиды хрома, храмит или CrCl3*6H2O в фосфорной кислоте. Образующаяся связка состоит из смеси ортофосфорной и хромовой кислот. Соотношение Cr2O3/P2O5 в таких связках колеблется в пределах от 5 до 25.
Алюмхромфосфатная связка. ( АХФС) Получают в результате взаимодействия фосфата алюминия с фосфатом хрома или при нейтрализации кислотой трехвалентных хрома и алюминия. Ряд смешанных алюмохром - фосфатов ограничивается соединениями с предельными значениями оксидов – Al2O3*0.8Cr2O3*3P2O5--Al2O3*Cr2O3*2P2O5
Среди связующих на основе оксисолей широкое распространение получили гидроксонитраты и гидроксохлориды алюминия. Гидроксонитраты алюминия используют в качестве связующих в виде растворов или золей. Основные соли алюминия состава Al(OH)2NO3, Al2(OH)5NO3, Al4(OH)11NO3 готовят, растворяя свежеосажденный гидроксид алюминия в стехиометрическом количестве азотной кислоты.
Коллоидно-химические и связующие свойства основных солей алюминия зависят от соотношения Al/NO3- в их молекулах - с увеличением основности солей возрастает рН и вязкость растворов на их основе а также степень полимеризации.
Исследование вяжущих свойств связок на основе гидроксосолей алюминия (AL2(OH)4X6, где X-Cl-, NO3- ) показало, что хорошими связующими свойствами обладают гидроксосоли с n= 4,5.
При увеличении основности ( n>5) или кислотности (n<4) связующая способность падает.
Близки по своей химической природе к жидкостакольным связующим кремнегелевые связки, коллоидный раствор кремневой кислоты можно получать из силиката натрия с помощью извлечения из раствора катиона Na обменными смолами. Такие золи малоустойчивы и имеют низкую концентрацию. Золь переходит в гель в течение суток.
Более распространен способ получения коллоидных растворов кремневой кислоты из органических эфиров ортокремневой кислоты. При добавлении к таким эфирам большого количества воды идет гидролиз и образуется спирт и кремневая кислота.
(C2H5O)4Si+4H2O=H4SiO4+4C2H5OH
Устойчивость золя определяется рН среды, концентрацией SiO2 и органических растворителей. Полярные растворители (спирт) стабилизируют поликремневую кислоту, т.к. образуют комплексы на основе водородных связей. Свойства водно-спиртовых золей кремневой кислоты, образующихся после гидролиза этилсиликата зависят от:
а) соотношения этилсиликата, спирта и воды, количества катализатора;
б) температуры и длительности гидролиза;
в) степени полимеризации кремнекислоты;
г) отношения Т/Ж.
Изменяя состав композиции можно регулировать время застудневания от суток до 30, что позволяет регулировать дисперсность золя (удалось получить системы с размером глобул 0,1 мм ) и глубину полимеризации поликремневых кислот. Содержание аморфного SiO2 может достигать 50%.