- •1. Адгезійна міцність лакофарбових покриттів.
- •2. Взаємозв’язок між складом, будовою і властивостями пігментів.
- •3. Внутрішні напруги.
- •4. Експлуатаційні властивості композиційних матеріалів.
- •5. Загальна характеристика зв’язних речовин для композиційних матеріалів.
- •6. Загальна характеристика наповнювачів.
- •7. Зв’язки на основі кремнегеля, оксисолей і фосфатів.
- •8. Зміна оптичних властивостей пігментованих систем в процесі диспергування.
- •9. Змочування зволожених та занурених в воду поверхонь.
- •10. Змочування поверхні на повітрі.
- •11. Значення явищ поліморфізму, ізоморфізму та ізоструктурності в технології отримання пігментів.
- •12. Керування процесом диспергування пігментів в середовищі плівкоутворювача.
- •13. Кислотно-лужні властивості поверхні оксидів і силікатів.
- •14. Класифікація мінеральних наповнювачів.
- •15. Класифікація способів фарбування.
- •16. Класифікація та характеристика наповнювачів для гум.
- •17. Композиції зміцнені волокном.
- •18. Композиції зміцнені частинками.
- •19. Композиції, армовані перервним волокном.
- •20. Конвективний і терморадіаційний способи отвердження покриттів.
- •21. Кремнійорганічні апрети, їх склад і будова.
- •22. Кремнійорганічні зв’язні речовини.
- •23. Кремнійорганічні рідини, що використовуються для отримання тонкошарових покриттів.
- •24. Методи отримання пігментів і наповнювачів.
- •25. Методи оцінки енергетичного стану поверхні.
- •26. Механізм процесу диспергування.
- •27. Механізм руйнування композицій.
- •28. Механічні властивості лакофарбових покриттів.
- •29. Нанесення лфм способом розпилення.
- •30. Нанесення лфп способами занурення та обливання.
- •31. Неорганічні зв’язні речовини.
- •32. Оптичні властивості лфм і пігментів.
- •33. Основні властивості скловолокна.
- •34. Основні поняття, характеристика і класифікація композиційних матеріалів.
- •35. Основні способи отримання композиційних матеріалів з волокнистими наповнювачами.
- •36. Основні фізико-механічні і експлуатаційні властивості композиційних матеріалів.
- •37. Особливості будови та класифікація лакофарбових покриттів.
- •38. Особливості фарбування полімерів і гум.
- •39. Отримання полімерних композиційних матеріалів.
- •40. Перспективні методи нанесення лфм.
- •41.Пігменти і наповнювачі. Їх склад і класифікація.
- •42. Плівкоутворення, що здійснюється без хімічних перетворень.
- •43. Поведінка і види руйнування композицій.
- •44. Поверхнева енергія. Гідрофільність і гідрофобність.
- •45. Покрівельна здатність пігментів і лфм.
- •46. Принципи дії дисперсно-зміцнених матеріалів.
- •47. Процеси корозії і старіння композиційних матеріалів.
- •48. Радіаційне отвердження покриттів.
- •49. Реологічні властивості пігментованих систем.
- •50. Розчинне скло – зв’язуюча речовина для отримання композиційних матеріалів.
- •51. Руйнування покриттів при нагріванні.
- •52. Ручні способи нанесення рідких лакофарбових матеріалів.
- •53. Склад і будова основних видів наповнювачів.
- •54. Склад і будова поверхні оксидів і силікатів.
- •55. Способи отвердження покриттів.
- •56. Технологія виробництва пігментованих лфм.
- •57. Технологія отримання покриттів і вогнетривких мас.
- •58. Фізико-механічні властивості композиційних матеріалів.
- •59. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості мінеральних пігментів.
- •60. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості наповнювачів.
- •61. Формування поверхні контакту покриття.
- •62. Формування покриттів із водних дисперсій та органодисперсій полімерів.
- •63. Формування покриттів із дисперсій та порошків полімерів.
- •64. Формування покриттів із розчинів полімерів і олігомерів.
- •65. Характер зв’язку між полімером і поверхнею наповнювача.
- •66. Характеристика і класифікація лакофарбових покриттів.
- •67. Характеристика основних деструкційних факторів.
- •68. Хімічні реакції в поверхневому шарі твердих речовин.
- •69. Чистота поверхні, її мікро- і макрорельєф.
18. Композиції зміцнені частинками.
Композиции упрочненные частицами
По своей важности матрица в композиционных материалах упрочненных частиц, играет промежуточную роль между двумя другими классами композиций. В дисперсно-упрочненных композициях она является основным компонентом, несущим нагрузку. В композициях, армированных волокнами, роль матрицы сводится к передаче нагрузки волокнам. При упрочнении частицами нагрузка распределяется между матрицей и частицами. В отношении своей микроструктуры композиционные материалы, упрочненные частицами, также занимают промежуточное положение: объемная доля частиц превышает 25%, а поперечник частиц и средний свободный путь в матрице превосходит I мкм.
Дисперсные частицы начинают оказывать упрочняющее действие на композиции тогда, когда ограничивают деформацию матрицы посредством механического стеснения. Величина этого подкрепления есть функция отношения расстояния между частицами к их диаметру, а также отношения упругих характеристик матрицы и частиц. Обычно модуль упругости композиций, упрочненных частицами, имеет меньшую величину, чем это следует по " правилу смесей":
Ес=EmVm+EpVp (5)
Где Ec, Em, Ep - модуль упругости суммарный, матрицы и наполнителя соответственно,
Vm, Vp-обьемы матрицы и наполнителя.
Но в условиях жесткого стеснения этот предел можно превзойти. Поскольку модули упругости упрочненных частицами композиций должны удовлетворять соотношению, предусматривающему равенство напряжений в компонентах:
Ec=Em*Ep/(EmVp+EpVm) (6)
Тогда всякое положительное отклонение от уравнения (6) должно означать стеснение матрицы.
Поведение упрочненных частицами композиций за пределами упругой области исследовалось лишь в отдельных случаях. Такое поведение можно подразделить на две категории в зависимости от того, претерпевают или не претерпевают сами частицы пластическую деформацию перед разрушением. Жесткие поверхности твердых тел перед разрушением матрицей ограничивают деформацию более мягкой матрицы под действием нагрузки. При этом возникает поле гидростатических напряжений, подобно полю напряжений в упругой области, но только при более высоких уровнях напряжений. С ростом нагрузки напряжение гидростатического поля возрастает. Но когда гидростатическая составляющая напряжения превысит приблизительно в 3-3,5 раза предел текучести нестесненной матрицы, обычно наступает разрушение. Еслили напряжение в частицах, в 3-3,5 раза превышающее напряжение течения нестесненной матрицы, недостаточно для их деформации, то разрушение, начало которому кладет растрескивание частиц, распространяется через матрицу. Подобное поведение типично для цементированных карбидных материалов и карметов, в которых нагрузка не способна деформировать твердые дисперсные частицы карбида. Под действием нагрузки внутреннее скалывающее напряжение τi равно произведению числа дислокационных петель, скопившихся у частицы, на приложенное внешнее напряжение, т.е. τi=n*σ (7)
Число петель в скоплении связано с промежутком между частицами соотношением
n=σ*Dp/Ymb (8)
Обьеденив соотношения (7) и (8) ,найдем τi=σ2* Dp/Ymb (9)
Если внутреннее скалывающее напряжение, действующее на частицы, равно пределу их прочности, то частицы начнут разрдшаться с зарождением трещины, которая вызывает течение композиции; следовательно, при течении
τi=σ*fp=Yp/c= σ2* Dp/Ymb (10)
где c - постоянная, характеризующая прочность материала и удовлетворяющая соотношению:
σcy=(Ym*Yp*d/cDp)1/2 (11)
где σcy - напряжение текучести композиции.
как следует из формулы (11 ) если под действием нагрузки в частицах не возникает течения, то предел текучести композиции должен быть пропорционален величине, обратной корню квадратному из расстояния между частицами (Dp)1/2. Если расстояние между частицами становится меньше 0,5 мкм, то прочность убывает вследствие образования трещин на ослабленных границах раздела частица -частица.