- •1. Адгезійна міцність лакофарбових покриттів.
- •2. Взаємозв’язок між складом, будовою і властивостями пігментів.
- •3. Внутрішні напруги.
- •4. Експлуатаційні властивості композиційних матеріалів.
- •5. Загальна характеристика зв’язних речовин для композиційних матеріалів.
- •6. Загальна характеристика наповнювачів.
- •7. Зв’язки на основі кремнегеля, оксисолей і фосфатів.
- •8. Зміна оптичних властивостей пігментованих систем в процесі диспергування.
- •9. Змочування зволожених та занурених в воду поверхонь.
- •10. Змочування поверхні на повітрі.
- •11. Значення явищ поліморфізму, ізоморфізму та ізоструктурності в технології отримання пігментів.
- •12. Керування процесом диспергування пігментів в середовищі плівкоутворювача.
- •13. Кислотно-лужні властивості поверхні оксидів і силікатів.
- •14. Класифікація мінеральних наповнювачів.
- •15. Класифікація способів фарбування.
- •16. Класифікація та характеристика наповнювачів для гум.
- •17. Композиції зміцнені волокном.
- •18. Композиції зміцнені частинками.
- •19. Композиції, армовані перервним волокном.
- •20. Конвективний і терморадіаційний способи отвердження покриттів.
- •21. Кремнійорганічні апрети, їх склад і будова.
- •22. Кремнійорганічні зв’язні речовини.
- •23. Кремнійорганічні рідини, що використовуються для отримання тонкошарових покриттів.
- •24. Методи отримання пігментів і наповнювачів.
- •25. Методи оцінки енергетичного стану поверхні.
- •26. Механізм процесу диспергування.
- •27. Механізм руйнування композицій.
- •28. Механічні властивості лакофарбових покриттів.
- •29. Нанесення лфм способом розпилення.
- •30. Нанесення лфп способами занурення та обливання.
- •31. Неорганічні зв’язні речовини.
- •32. Оптичні властивості лфм і пігментів.
- •33. Основні властивості скловолокна.
- •34. Основні поняття, характеристика і класифікація композиційних матеріалів.
- •35. Основні способи отримання композиційних матеріалів з волокнистими наповнювачами.
- •36. Основні фізико-механічні і експлуатаційні властивості композиційних матеріалів.
- •37. Особливості будови та класифікація лакофарбових покриттів.
- •38. Особливості фарбування полімерів і гум.
- •39. Отримання полімерних композиційних матеріалів.
- •40. Перспективні методи нанесення лфм.
- •41.Пігменти і наповнювачі. Їх склад і класифікація.
- •42. Плівкоутворення, що здійснюється без хімічних перетворень.
- •43. Поведінка і види руйнування композицій.
- •44. Поверхнева енергія. Гідрофільність і гідрофобність.
- •45. Покрівельна здатність пігментів і лфм.
- •46. Принципи дії дисперсно-зміцнених матеріалів.
- •47. Процеси корозії і старіння композиційних матеріалів.
- •48. Радіаційне отвердження покриттів.
- •49. Реологічні властивості пігментованих систем.
- •50. Розчинне скло – зв’язуюча речовина для отримання композиційних матеріалів.
- •51. Руйнування покриттів при нагріванні.
- •52. Ручні способи нанесення рідких лакофарбових матеріалів.
- •53. Склад і будова основних видів наповнювачів.
- •54. Склад і будова поверхні оксидів і силікатів.
- •55. Способи отвердження покриттів.
- •56. Технологія виробництва пігментованих лфм.
- •57. Технологія отримання покриттів і вогнетривких мас.
- •58. Фізико-механічні властивості композиційних матеріалів.
- •59. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості мінеральних пігментів.
- •60. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості наповнювачів.
- •61. Формування поверхні контакту покриття.
- •62. Формування покриттів із водних дисперсій та органодисперсій полімерів.
- •63. Формування покриттів із дисперсій та порошків полімерів.
- •64. Формування покриттів із розчинів полімерів і олігомерів.
- •65. Характер зв’язку між полімером і поверхнею наповнювача.
- •66. Характеристика і класифікація лакофарбових покриттів.
- •67. Характеристика основних деструкційних факторів.
- •68. Хімічні реакції в поверхневому шарі твердих речовин.
- •69. Чистота поверхні, її мікро- і макрорельєф.
29. Нанесення лфм способом розпилення.
К наиболее распространенной груше способов относятся: пневматическое распыление, электростатическое распыление, гидравлическое (безвоздушное) распыление, аэрозольное распыление.
Общим для всех этих способов является то, что жидкий ЛКМ предварительно диспергируется - превращается в состояние аэрозоля, от свойств аэрозоля и от того, насколько он полно осаждается и коагулирует на поверхности, зависят экономика и качество получаемых покрытий.
Сущность способа пневматического распыление заключается в образовании аэрозоля путем дробления жидкого ЛКМ струей сжатого газа (обычно воздуха). Образующийся аэрозоль движется в направлении газовой струи и при ударе о деталь коагулирует; капли сливаются, образуя на поверхности слой жидкого лака или краски. Для распыления ЛКМ применяют форсунки с кольцевым газовым каналом и наружным смешением жидкости и газа. При малой скорости газового потока жидкость не дробится. Существует предельная критическая скорость истечения газа (ωкр), при которой происходит распыление, для хорошего распыления требуется давление 0,2-0,6 МПа и ωкр = 300-450 м/сек. Оптимальные значения вязкости ЛКМ составляют 17-35 секунд по вискозиметру ВЗ-4. В этих условиях диаметр образующихся аэрозольных частиц 6-80 мкм.
По значению и распространению в промышленности электростатическое распыление занимает второе место после пневматического.
Сущность электростатического способа заключается в распылении ЛКМ с одновременным сообщением образующимся аэрозольным частицам электрического заряда, благодаря которому он равномерно осаждается на противоположно заряженном изделии.
При электростатическом нанесении приемлем любой способ образования аэрозолей, однако наиболее распространены механическое (центробежное), пневматическое и гидравлическое (безвоздушное) распыление. Возникновение заряда на частицах связано с наложением постоянного электрического поля высокого напряжения (50-140 кВ), при этом изделие, как правило, заземляется.
Существует несколько способов зарядки аэрозольных частиц, определяющий различный подход к аппаратурному оформлению процессов. Практическое использование нашли два из них: ионный (зарядка/ ионной адсорбцией, источником ионов обычно является коронный заряд, возникающий в пространстве между двумя электродами), контактный (зарядка путем электростатической индукции происходит, в результате контактов ЛКМ с острой кромкой распылителя, выполняющего одновременно роль коротирующего электрода).
Гидравлическое распыление принципиально отличается от других способов распыление тем, что диспергирование жидкого ЛКМ осуществляется с помощью гидравлического давления, создаваемого, например, сжатым воздухом. Работа аппаратов гидравлического распыления основана на превращении потенциальной энергии краски, находящейся под давлением, в кинетическую энергию при выходе ее из сопла распылителя.
Способ гидравлического распыления связан с диспергированием ЛКМ за счет высоких скоростей его истечения из насадок (сопел) при подаче под давлением. Гидравлическое давление создается воздухом или непосредственно, например, с помощью центробежного или плунжерного насоса.
Для распыления применяют струйные форсунки, устройство которых во многом определяет характер и степень распыления ЛКМ и направление движения аэрозольного потока.
Гидравлическое распыление низковязких водных красок (известковых, клеевых, силикатных) удовлетворительно происходит при относительно невысоком давлении 0,6-0,8 МПа. Окраска крупногабаритных изделий осуществляется безвоздушным распылением при давлении 6-25 МПа.
Все существующие способы нанесения жидких и порошковых красок подразделяются на механизированные и ручные. Первые используются в промышленности и реже в строительстве при окраске объектов и изделий в условиях массового поточного и нередко малосерийного производства; вторые - при единичном производстве в промышленности, строительстве и в быту, когда объем лакокрасочных работ мал и по соображениям экономии материалов, санитарно-гигиеническим, техническим и другим условиям нецелесообразно применять механизированные средства окраски.