- •1. Адгезійна міцність лакофарбових покриттів.
- •2. Взаємозв’язок між складом, будовою і властивостями пігментів.
- •3. Внутрішні напруги.
- •4. Експлуатаційні властивості композиційних матеріалів.
- •5. Загальна характеристика зв’язних речовин для композиційних матеріалів.
- •6. Загальна характеристика наповнювачів.
- •7. Зв’язки на основі кремнегеля, оксисолей і фосфатів.
- •8. Зміна оптичних властивостей пігментованих систем в процесі диспергування.
- •9. Змочування зволожених та занурених в воду поверхонь.
- •10. Змочування поверхні на повітрі.
- •11. Значення явищ поліморфізму, ізоморфізму та ізоструктурності в технології отримання пігментів.
- •12. Керування процесом диспергування пігментів в середовищі плівкоутворювача.
- •13. Кислотно-лужні властивості поверхні оксидів і силікатів.
- •14. Класифікація мінеральних наповнювачів.
- •15. Класифікація способів фарбування.
- •16. Класифікація та характеристика наповнювачів для гум.
- •17. Композиції зміцнені волокном.
- •18. Композиції зміцнені частинками.
- •19. Композиції, армовані перервним волокном.
- •20. Конвективний і терморадіаційний способи отвердження покриттів.
- •21. Кремнійорганічні апрети, їх склад і будова.
- •22. Кремнійорганічні зв’язні речовини.
- •23. Кремнійорганічні рідини, що використовуються для отримання тонкошарових покриттів.
- •24. Методи отримання пігментів і наповнювачів.
- •25. Методи оцінки енергетичного стану поверхні.
- •26. Механізм процесу диспергування.
- •27. Механізм руйнування композицій.
- •28. Механічні властивості лакофарбових покриттів.
- •29. Нанесення лфм способом розпилення.
- •30. Нанесення лфп способами занурення та обливання.
- •31. Неорганічні зв’язні речовини.
- •32. Оптичні властивості лфм і пігментів.
- •33. Основні властивості скловолокна.
- •34. Основні поняття, характеристика і класифікація композиційних матеріалів.
- •35. Основні способи отримання композиційних матеріалів з волокнистими наповнювачами.
- •36. Основні фізико-механічні і експлуатаційні властивості композиційних матеріалів.
- •37. Особливості будови та класифікація лакофарбових покриттів.
- •38. Особливості фарбування полімерів і гум.
- •39. Отримання полімерних композиційних матеріалів.
- •40. Перспективні методи нанесення лфм.
- •41.Пігменти і наповнювачі. Їх склад і класифікація.
- •42. Плівкоутворення, що здійснюється без хімічних перетворень.
- •43. Поведінка і види руйнування композицій.
- •44. Поверхнева енергія. Гідрофільність і гідрофобність.
- •45. Покрівельна здатність пігментів і лфм.
- •46. Принципи дії дисперсно-зміцнених матеріалів.
- •47. Процеси корозії і старіння композиційних матеріалів.
- •48. Радіаційне отвердження покриттів.
- •49. Реологічні властивості пігментованих систем.
- •50. Розчинне скло – зв’язуюча речовина для отримання композиційних матеріалів.
- •51. Руйнування покриттів при нагріванні.
- •52. Ручні способи нанесення рідких лакофарбових матеріалів.
- •53. Склад і будова основних видів наповнювачів.
- •54. Склад і будова поверхні оксидів і силікатів.
- •55. Способи отвердження покриттів.
- •56. Технологія виробництва пігментованих лфм.
- •57. Технологія отримання покриттів і вогнетривких мас.
- •58. Фізико-механічні властивості композиційних матеріалів.
- •59. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості мінеральних пігментів.
- •60. Фізико-хімічні та експлуатаційні властивості наповнювачів.
- •61. Формування поверхні контакту покриття.
- •62. Формування покриттів із водних дисперсій та органодисперсій полімерів.
- •63. Формування покриттів із дисперсій та порошків полімерів.
- •64. Формування покриттів із розчинів полімерів і олігомерів.
- •65. Характер зв’язку між полімером і поверхнею наповнювача.
- •66. Характеристика і класифікація лакофарбових покриттів.
- •67. Характеристика основних деструкційних факторів.
- •68. Хімічні реакції в поверхневому шарі твердих речовин.
- •69. Чистота поверхні, її мікро- і макрорельєф.
3. Внутрішні напруги.
При любых сочленениях двух твердых разнородных материалов обычно возникают напряжения, обусловленные различием их физических свойств и наличием адгезионного контакта. Лакокрасочные покрытия в этом отношении не представляют исключения. Возникающие в них напряжения могут быть вызваны как внешними воздействиями (нагружение, деформация подложки), так и внутренними факторами (испарение растворителей, охлаждение и кристаллизация, протекание химических реакций и т.д.) Последний вид напряжений носит название внутренних или остаточных.
По своему происхождению внутренние напряжения бывают двух видов:
1) усадочные, возникающие вследствие усадки материала пленки при формировании или эксплуатации покрытия;
2) термические, проявляющиеся при изменении температуры в результате несоответствия в значениях термических коэффициентов линейного расширения подложки и покрытия. В покрытиях, сформированных при повышенных температурах, внутренние напряжения σвн нередко являются суммой усадочных σу и термических σт напряжений:
σвн = σу + σт
Внутренние напряжения в покрытиях - преимущественно напряжения растяжения. Они опасны тем, что снижают когезионную и адгезионную прочность, а следовательно, и долговечность покрытий. Нередко внутренние напряжения достигают настолько больших значений, что происходит самопроизвольное растрескивание или отслаивание покрытий уже в процессе их формирования.
Наибольшие внутренние напряжения возникают в покрытиях из высокомодульных полимеров с большими значениями Т стеклования, это эфиры целлюлозы, виниловые и акриловые полимеры, ацетали поливинилового спирта, желатина и др. Они нередко достигают 25% прочности при растяжении. Напротив, низкомодульные полимеры - каучуки, ТС которых ниже комнатной, формируют ненапряженные покрытия.
Зависимость внутренних напряжений, от содержания пигментов и наполнителей носит более сложный характер. Усадочные напряжения в покрытиях при наполнении, как правило, возрастают, что связано с ростом модуля упругости материала пленки, термические же напряжения могут увеличиваться, оставаться постоянными или уменьшаться.
4. Експлуатаційні властивості композиційних матеріалів.
Эксплуатационные свойства определяются в первую очередь составляющими их компонентами.
Внешний вид. Большинство пластмасс и изделия из них имеют твердую блестящую поверхность. Изделия из пластмасс не нуждаются в лакировке, а также поверхностном окрашивании, т.к. в процессе производства путем добавления различных пигментов можно получить любые цвета и оттенки изделий, в том числе и многоцветной имитации натуральных камней, кожи, перламутра.
Простота переработки в изделиях. Главное преимущество пластика - возможность изготовления из них изделий разнообразными методами: литьем под давлением, прессованием, каландрованием, экструзией и др. Трудоемкость изготовления самых сложных деталей из пластмасс ничтожные по сравнению с трудоемкостью изготовления изделий из других материалов механической обработкой.
Коэффициент использования материала при переработке пластмасс 0,95-0,98, а у металлов при механической обработке 0,2-0,6; при литье 0,6-0,8.
Одновременно с перечисленными выше ценными свойствами пластмассам присущи и некоторые недостатки.
Низкая теплостойкость. Наиболее распространенные пластмассы могут удовлетворительно работать лишь в сравнительно небольшом интервале температур: термопласты от -60 до + 80°С и реактопласты до 120°С. Рабочие температуры пластмасс на основе кремнийорганических полимеров и фторопластов гораздо выше ( 200°С и выше ).
Низкая теплопроводность. Теплопроводность пластических масс в 500-600 раз ниже теплопроводности металлов, что вызывает значительные трудности при их применении в узлах и деталях машин, где необходим быстрый отвод тепла. Для повышения теплопроводности пластмасс иногда прибегают к применению теплопроводящих наполнителей ( графита, металлических порошков и др.).
Низкая твердость. Твердость по Брикеллю ( характеризуется ко степени вдавливания шарика в материал ) колеблется в интервале 60-600 МПа или 6-60 кг/мм2 .
Ползучесть. Это свойство у пластмасс, особенно у термопластов, выражено гораздо сильнее, чем у металлов, что необходимо учитывать при конструировании деталей.
Прочность. Механическая прочность самих жестких пластмасс (стеклопластиков ) в 1,2-1,5 раза меньше, чем у металлов.
Старение. Пластмассы изменяют свои свойства под действием нагрузки, тепла, влаги, света, воды, при длительном пребывании в атмосферных условиях.