9.4. 9.3. Міжнародно-протиправні діяння

9.3. Міжнародно-протиправні діяння

Елементами міжнародно-протиправного діяння є:

а) поведінка, яка згідно міжнародного права привласнюється даному суб'єкту міжнародного права, тобто вважається ним вчиненою;

б) поведінка, що є порушенням даним суб'єктом покладеного на нього зобов'язання за міжнародним правом.

Ці два елементи утворюють протиправне діяння. Приведені положення знайшли визнання в міжнародній практиці, включаючи судову. У рішенні Постійної палати міжнародного правосуддя у справі про фосфати в Марокко виникнення міжнародної відповідальності було пов'язане з наявністю "діяння, що привласнюється державі і що кваліфікується як таке, що суперечить закріпленому(им) в договорі праву(ам) іншої держави". У рішеннях Міжнародного суду у справах, порушених Югославією відносно країн НАТО, що зробили на неї збройний напад, міститься однакове формулювання: "Незалежно від того, визнають або не визнають держави юрисдикцію Суду, вони за всіх умов є відповідальними за привласнювані ним діяння, які порушують міжнародне право".

Міжнародно-протиправне діяння держави має місце, якщо яка-небудь поведінка, що полягає у дії або бездіяльності: привласнюється державі за міжнародним правом; і є порушенням міжнародно-правового зобов'язання цієї держави".

Привласнюване суб'єкту діяння може бути як дією, так і бездіяльністю. Якщо звернутися до міжнародної судової практики, то слід відзначити, що випадки посилань на бездіяльність мають місце так само, як і посилання на дії. Так, в рішенні у справі про дипломатичний і консульський персонал США в Тегерані Міжнародний суд визначив, що відповідальність Ірану виникла у зв'язку з бездіяльністю його влади, які "не прийняли відповідних заходів" в обставинах, коли існувала явна потреба в їх ухваленні.

Держава, а також і міжнародна організація, є єдиним суб'єктом міжнародного права. Їй як цілому належать права, і в цій же якості вона несе міжнародну відповідальність. Проте реально, як і всяка юридична особа, вона може діяти тільки через свої органи. Ще Постійна палата міжнародного правосуддя відзначала, що "держави можуть діяти тільки за допомогою або через своїх агентів або представників".

У зв'язку з цим виникає питання про визначення того, які особи повинні вважатися такими, що діють від імені держави або міжнародної організації. Відповідь на це питання дає в першу чергу внутрішнє право суб'єктів, але має значення і міжнародне право, яке, зокрема, визначає, які органи офіційно представляють державу і міжнародну організацію в міжнародних відносинах.

Діянням держави є поведінка будь-якого з її органів, незалежно від місця в системі держави, за умови, що він діє в своїй офіційній якості. Міжнародний суд визначив, що це положення має характер норми звичаєвого права. Державі привласнюється і поведінка особи або утворення держави, що не є органом, якщо вони уповноважені здійснювати елементи державної влади. Та обставина, що орган держави перевищує свої повноваження, не звільняє державу від відповідальності за його поведінку.

Ці положення знайшли віддзеркалення в міжнародно-правових актах і практиці їх застосування. У першому Додатковому протоколі 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни закріплено: "Сторона, що знаходиться в конфлікті... несе відповідальність за всі дії, що здійснюються особами, що входять до складу її збройних сил" (ст. 91).

Діянням держави є також поведінка особи або групи осіб, що діють під керівництвом або контролем цієї держави. В рішенні Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії у справі Тадіча йшлося: "Умовою привласнення державі за міжнародним правом діянь приватних фізичних осіб є контроль з боку держави за такими особами".

Представляє в цьому плані інтерес рішення Міжнародного суду у справі "Нікарагуа проти США". Суд визнав, що контроль США відносно діяльності контрас проти Нікарагуа, що здійснювався з територій Гондурасу і Коста Ріки, не був достатнім, щоб привласнити цю діяльність США. Одночасно Суд визначив, що допомога контрас у формі навчання, озброєння і фінансування була порушенням принципу невтручання. Допомога контрас означала також порушення принципу незастосування сили і територіального суверенітеті Нікарагуа.

Міжнародна практика дотримується норми, згідно якої поведінка повстанського руху не може привласнюватися державі, яка його не контролює. Основою для привласнення може бути лише спадкоємність між повстанцями, що перемогли, і утвореним ними урядом. У разі приходу повстанців до влади держава несе відповідальність і за їх попередні дії. Аналогічне положення і у разі, коли повстанському руху вдається створити нову державу на частині території якої-небудь держави. Нарешті, будь-яка поведінка буде поведінкою держави, якщо вона визнається нею як така.

Порушення міжнародного зобов'язання

Порушення міжнародного зобов'язання означає діяння держави, не відповідне тому, що вимагає від нього відповідне зобов'язання.

У міжнародній практиці виникає питання про визначення початку протиправного діяння і його тривалості. У випадку якщо діяння не носить триваючого характеру, то правопорушення відбувається у момент його здійснення. Якщо ж діяння носить триваючий характер, то порушення продовжується протягом всього часу, коли поведінка не відповідає зобов'язанню. Як приклад триваючого діяння можна привести видання і збереження в силі закону, що суперечить зобов'язанню. Нарешті, якщо зобов'язання полягає в запобіганні певній події, то порушення відбувається, коли ця подія наступає, і продовжується до тих пір, поки ця подія залишається не відповідною зобов'язанню.

Відповідно до принципу відповідальності, держава несе відповідальність за свою власну поведінку. Проте часом протиправне діяння є результатом взаємодії ряду держав. Якщо держава надає допомогу іншій державі при здійсненні нею протиправного діяння, то воно несе відповідальність якщо:

а) це робиться із знанням обставин протиправного діяння;

б) діяння було б протиправним у випадку, якщо б воно було безпосередньо здійснене державою, що надає допомогу.

Мова йде про співучасть в протиправному діянні. Тому викликають певні сумніви вимоги п. "б". Надання допомоги іншій державі в порушенні договору, не обов'язкового для держави, що надає допомогу, навряд чи відповідає принципу сумлінності. Пояснити таке положення можна лише новизною інституту співучасті в міжнародному праві.

Зміст міжнародно-правової відповідальності

Зміст міжнародно-правової відповідальності містить в собі юридичні наслідки протиправного діяння. Перш за все, наслідки протиправного діяння не зачіпають обов'язку виконувати порушене зобов'язання, що зберігається. В деяких випадках наслідком порушення зобов'язання може бути його припинення, наприклад, серйозне порушення двостороннього договору може спонукати постраждалу державу припинити його. Але це питання вирішується не правом відповідальності, а правом договорів. Якщо ж має місце порушення норми загального міжнародного права, то питання про припинення зобов'язання взагалі не виникає, оскільки порушення такої норми не може її відмінити.

Держава, що несе відповідальність за протиправне діяння, зобов'язана припинити його, якщо воно продовжується, і у разі потреби надати належні завіряння і гарантії в неповторенні. Маються на увазі всі види діяння, що триває в часі, незалежно від того, представляє воно собою дію або бездіяльність. У практиці Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки ООН немало випадків, коли у разі правопорушення вони вимагали перш за все припинити відповідне діяння. Припинення протиправного діяння має значення не тільки для держави, що потерпіла, але і для підтримання міжнародного правопорядку в цілому.

Держава, що несе відповідальність, зобов'язана здійснити повне відшкодування шкоди, заподіяної міжнародно-протиправним діянням. Обов'язок повного відшкодування шкоди є загальним принципом права, властивим і національним правовим системам. У міжнародному праві воно утвердилось на початку XX в.

В рішенні Постійної палати міжнародного правосуддя у справі про фабрику в Хорзуве 1927 р. йшлося: "Принципом міжнародного права є те, що порушення зобов'язання спричиняє за собою обов'язок забезпечити відшкодування в адекватній формі". І далі: "Відшкодування має, наскільки це можливо, ліквідовувати всі наслідки протиправного діяння і відновити положення, яке, ймовірно, існувало б, якби це діяння не було здійснене".

Зобов'язання відшкодування шкоди виникає автоматично в результаті самого факту правопорушення і не залежить від вимоги або протесту постраждалої держави.

Поняття "шкода" охоплює будь-яку шкоду - матеріальну, моральну.. Матеріальна шкода означає шкоду, заподіяну майну або іншим інтересам держави або її громадян, яка визначається в грошовому розрахунку.

Моральна шкода стосується нематеріальних інтересів, наприклад честі, гідності або престижу держави. Вона охоплює і такі поняття, як біль і страждання людей, втрата близьких або особиста образа.