6. Право соціального забезпечення як наука

Термін «право соціального забезпечення» в юридичній літературі розглядається у трьох значеннях: як галузь права, галузь юридичної науки, навчальна дисципліна. Ці поняття мають спільні і відмінні риси, тому їх не потрібно ототожнювати.

Наука права соціального забезпечення – це система наукових уявлень, знань і теоретичних положень про суспільні явища, що виникають з приводу правового регулювання суспільних відносин у сфері матеріального забезпечення і соціального обслуговування населення.

Право соціального забезпечення як наука представлена монографіями, підручниками, дисертаціями, статтями, повідомленнями, іншими науковими роботами, в яких аналізуються суспільні явища, пов'язані із соціальним забезпеченням населення. Ця наука характеризується особливим предметом пізнання і системою викладу отриманих знань. Предметом науки є те, що вона вивчає, що є об'єктом наукового пізнання вчених, які працюють у даній галузі права. Повторимо: у загальних рисах предметом права соціального забезпечення є норми цієї галузі права в їх історичному розвитку та взаємозв'язку з відповідними правовими нормами інших країн, а також пов'язані з ними суспільні явища.

Складовими предмета науки права соціального забезпечення є:

1) чинне право соціального забезпечення як сукупність юридичних норм, які вивчаються за структурою, виділяються їх особливі ознаки та критерії класифікації на окремі види, з'ясовується співвідношення між логічними нормами права і текстами нормативних актів та системою права соціального забезпечення і системою відповідного законодавства, здійснюється об'єднання норм у правові інститути та підгалузі права. Особлива увага приділяється тлумаченню норм, підготовці коментарів до чинного законодавства;

2) суспільні відносини у сфері соціального забезпечення. До них належать ті, що виникають у зв'язку з матеріальним забезпеченням за системою соціального страхування або державного забезпечення чи державної соціальної допомоги, а також з приводу встановлення юридичних фактів, реалізації права на певний вид забезпечення, захисту порушеного права. Визначається коло осіб, які потребують соціальної підтримки, органи, що можуть таку підтримку надати, соціальні факти, які повинні при цьому враховуватися, джерела фінансування витрат, можливий порядок соціального забезпечення;

3) соціально-забезпечувальні правовідносини. Виступають юридичною формою суспільних відносин, що регулюються правом соціального забезпечення. Аналізуються такі елементи правовідносин у сфері соціального забезпечення, як: суб'єкти, об'єкти, зміст. Проводиться їх класифікація, розкривається зміст право-суб'єктності суб'єктів даного права, аналізуються підстави виникнення, зміни і припинення цих правовідносин;

4) практика роботи органів соціального захисту населення щодо застосування норм права соціального забезпечення. Право вивчається у дії. Це забезпечує можливість виявити прогалини у механізмі реалізації його окремих норм, недоліки чи невідповідність реаліям життя. Узагальнення практики роботи зазначених органів дає можливість розробити рекомендації щодо внесення змін чи доповнень до чинних правових актів, їх скасування, розроблення нових актів, роз'яснення окремих положень;

5) історія виникнення права соціального забезпечення як галузі права та науки. Нормативні акти цієї галузі права інтенсивно почали прийматися на початку минулого століття, але лише в 70-х роках право соціального забезпечення як галузь права дістало визнання в юридичній науці й набуло статусу самостійної навчальної дисципліни у вищих юридичних навчальних закладах. Розвиток науки права соціального забезпечення неможливий без вивчення її історії, нормативних пам'яток, концепцій, розроблених у різний час, дискусій, що велися з тих чи інших проблем;

6) міжнародно-правові акти з питань соціального забезпечення. Норми з питань соціального забезпечення містяться в численних міжнародних багатосторонніх і двосторонніх договорах, угодах, а також в актах рекомендаційного характеру. Ними встановлюються міжнародні стандарти у сфері соціального забезпечення з метою гармонізації і координації національних законодавств з питань соціального захисту громадян при переїзді з однієї країни в іншу, встановлення мінімальних норм соціального забезпечення тощо;

7) право соціального забезпечення зарубіжних країн. Українська наука вказаного права може повноцінно розвиватися лише за умови врахування досвіду та досягнень аналогічних наук зарубіжних країн. Виявляються спільні і відмінні риси існуючих в інших країнах систем соціального забезпечення, закономірності і тенденції їх розвитку.

Залежно від предмета науки права соціального забезпечення визначаються її завдання:

1) дослідження фундаментальних проблем теорії права соціального забезпечення, що стосуються предмета і методів правового регулювання, соціально-забезпечувальних правовідносин, принципів, правових інститутів, системи галузі, джерел, співвідношення з іншими галузями права і юридичними науками;

2) науковий аналіз норм права соціального забезпечення;

3) вивчення історії права соціального забезпечення;

4) узагальнення практики застосування органами соціального захисту населення норм галузі права;

5) творче переосмислення положень, що були раніше сформульовані в теорії радянського права соціального забезпечення, з врахуванням реалій сьогодення;

6) вивчення загальних закономірностей і тенденцій встановлення і розвитку систем соціального забезпечення в зарубіжних країнах;

7) з'ясування причин порушення законодавства у сфері соціального забезпечення населення;

8) розроблення основ викладання права соціального забезпечення в навчальних закладах;

9) наукове обґрунтування пропозицій щодо подальшого вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері соціального забезпечення.

Суть, роль та покликання науки права соціального забезпечення розкриваються в її функціях. Дана наука виконує три основні функції: пізнавальну, прогностичну і практичну.

Спираючись на теорію держави і права, галузеві юридичні науки, право соціального забезпечення розробляє власний інструментарій пізнання, поняття і категорії, тобто свою професійну мову, за допомогою якої відбувається пізнання таких понять, як «пенсія», «грошова допомога», «соціальна послуга» тощо. Пізнавальна функція науки спрямована на: роз'яснення з правової точки зору суті суспільних явищ, що виникають у соціальному забезпеченні громадян; застосування наукових методів пізнання при їх дослідженні, конструюванні принципів, на яких будується система матеріальної підтримки громадян; формування відповідної соціальної політики держави; розроблення заходів із соціального захисту особи протягом її життя; розроблення гарантій надання громадянам різних видів забезпечення.

Прогностична функція полягає в тому, що на базі отриманих знань фахівці галузі соціального забезпечення роблять припущення щодо подальшого розвитку законодавства із соціального забезпечення і пропонують фундаментальні вирішення назрілих проблем. Успішне реформування системи соціального забезпечення, в тому числі пенсійного, неможливе без попереднього і всебічного наукового обґрунтування шляхів такого реформування та прогнозування його наслідків.

Наука права соціального забезпечення суттєво впливає на практику, виступає теоретичною базою. Вона узагальнює роботу органів соціального захисту населення, застосування ними відповідного законодавства, дає наукове тлумачення соціально-забезпечувальних норм, на основі якого видаються коментарі до нормативних актів, розробляє методику викладання права в навчальних закладах та пропаганди законодавства серед населення. Наука права соціального забезпечення розробляє пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, дає висновки щодо офіційного роз'яснення змісту окремих положень конкретних правових норм.

Наука права соціального забезпечення має і свої методи пізнання суспільних явищ, що є предметом її дослідження. Під методом науки права соціального забезпечення розуміються правила, прийоми, способи і підходи, інші можливі засоби, які використовуються вказаною галуззю знань для здійснення нею пізнання соціально-забезпечувальних юридичних норм і правовідносин, правових інститутів, історії виникнення та розвитку галузі права і науки, практики роботи органів соціального захисту населення, аналогічних суспільних явищ в інших країнах з метою одержання відповідних наукових результатів.

Наука права соціального забезпечення використовує як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання:

1. Спеціально-юридичний метод дослідження. Завдяки йому здійснюється юридичне оброблення правового матеріалу. Основне його покликання – коментування законодавства з соціального забезпечення.

2. Порівняльно-правовий метод. Вивчення та порівняльний аналіз нормативно-правових актів різних країн дозволяє знайти найоптимальніший варіант правового регулювання суспільних відносин у сфері соціального забезпечення.

3. Історико-правовий метод. Вимагає зіставлення національних правових систем соціального забезпечення на різних історичних етапах, дослідження закономірностей розвитку права соціального забезпечення в історичній динаміці.

4. Метод конкретного соціально-правового дослідження. Передбачає вивчення стану дієвості правових норм у сфері соціального забезпечення з огляду на реальне життя. Включає такі прийоми, як узагальнення стану роботи органів соціального забезпечення, соціальний моніторинг, опитування, анкетування, співбесіда, аналіз статистичних даних, правовий експеримент, вивчення пенсійних справ тощо.

5. Системний метод. Розглядає дане право як систему взаємопов'язаних складових, як єдине ціле і як елемент національного права тощо.

Наука права соціального забезпечення використовує й інші методи пізнання, в тому числі методи філософії, психології, соціології тощо.

Наступним компонентом науки права соціального забезпечення є її система, під якою розуміються науково обґрунтовані способи об'єднання знань про правові засоби соціального захисту населення у відносно самостійні і взаємопов'язані групи та розташування їх у певній послідовності. Ядром системи науки є система права соціального забезпечення як галузі права.

Система науки права соціального забезпечення складається з таких елементів:

1. Поняття соціального забезпечення та його економіко-право-вий зміст. Функції і форми даного забезпечення. Соціальна держава та її соціальна функція. Право людини на соціальне забезпечення. Формування системи соціального забезпечення в Україні та його сучасний стан. Фінансування соціального забезпечення. Управління соціальним забезпеченням.

2. Поняття науки соціального забезпечення, її завдання, предмет, методи і система. Функції науки, співвідношення з іншими юридичними науками. Галузева бібліографія. Джерела науки, її історія.

3. Право соціального забезпечення як галузь права: поняття, предмет, методи правового регулювання, функції, система, принципи, джерела. Норми права соціального забезпечення. Матеріальні і процесуальні правовідносини у сфері соціального забезпечення та їх елементи. Юридичні факти. Відповідальність у праві соціального забезпечення. Місце права соціального забезпечення у системі вітчизняного права. Історія виникнення та розвитку національного законодавства з соціального забезпечення. Перспективи подальшого розвитку.

4. Інститути особливої частини: пенсійне забезпечення, грошові допомоги і компенсаційні виплати, соціальне обслуговування, медична допомога і лікування, пільги за системою соціального забезпечення.

5. Практика роботи органів соціального захисту населення. Аналіз статистичних даних у сфері соціального забезпечення.

6. Зарубіжне право соціального забезпечення як галузь права та науки. Порівняльне право соціального забезпечення.