Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Бойко.doc
Скачиваний:
11
Добавлен:
18.09.2019
Размер:
2.14 Mб
Скачать

Глава IV Правовідносини із соціального забезпечення

1. Поняття, загальна характеристика та види правовідносин із соціального забезпечення

Розглядаючи питання «Предмет права соціального забезпечення», ми визначили, що об'єктом регулювання цієї галузі права є певна сукупність суспільних відносин, пов'язаних, насамперед, з пенсійним забезпеченням громадян, наданням з боку держави непрацездатним, малозабезпеченим та іншим громадянам, що цього потребують, різноманітних, передбачених законодавством, соціальних допомог, соціальних послуг, пільг. Значну частину в цій системі відносин займають пенсійні правовідносини.

У загальній теорії права правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає у суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права-обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Правовідносини складаються, виникають, вимірюються і припиняються під дією правових норм. Тому правовими відносинами .називають зв'язок між учасниками (суб'єктами), їхні взаємні права та обов'язки, які регулюються нормами права. Відносини з соціального забезпечення є правовими відносинами (в іншому виді вони практично не існують), оскільки виникають лише за наявності норм законодавства про соціальне забезпечення.

Правовідносини із соціального забезпечення містять у собі моменти суб'єктивної і об'єктивної волі. Виникнення правовідносин з соціального забезпечення пов'язують з набуттям у громадян суб'єктивного права на той чи інший вид соціального забезпечення, передбачений чинним законодавством, та їх волевиявленням щодо звернення до відповідного державного органу за призначенням такого забезпечення або встановлення відповідного юридичного факту, необхідного для його надання, чи вирішення позасудово спору з приводу надання певного виду соціального забезпечення. Тобто, зміст суспільних відносин, що виникають у сфері соціального забезпечення, визначають саме учасники цих відносин (суб'єктивна воля). Але цей зміст регулюється правовими нормами, що надають відносинам правової форми, а самі учасники відносин, в разі відсутності правової норми, спрямованої на врегулювання таких відносин, не можуть надати відносинам юридичної форми. Отже, об'єктивна воля виступає як воля держави, оскільки права й обов'язки учасників відносин, та й існування самих відносин, забезпечуються нормативними актами, що видаються державою в особі її органів.

Відносини із соціального забезпечення є правовими, тобто вони існують лише за наявності відповідної норми права, хоча сама норма не породжує правовідносин, оскільки вона визначає загальний характер належної поведінки суб'єктів і прямого зв'язку з конкретними суб'єктами правовідносин не має.

Правовідносини тісно пов'язані з фактичними відносинами в суспільстві і залежать від життєвих обставин (певних дій осіб чи подій), що передбачаються нормою і мають характер юридичного факту, за наявності якого законодавець пов'язує виникнення зміну чи припинення правовідносин.

Структурно всі види правовідносини із соціального забезпечення поділяються на дві основні групи:

1) основні чи матеріальні правовідносини, тобто правовідносини з приводу певних видів соціального забезпечення;

2) процедурно-процесуальні відносини з установлення юридичних фактів, необхідних для надання певного виду соціального забезпечення, і вирішення спорів між сторонами правовідносин, крім спорів, що розглядаються в судовому порядку.

Матеріальні правовідносини, в свою чергу, поділяються на відносини з матеріального забезпечення та із соціального обслуговування. Відносини з матеріального забезпечення виникають при наданні переважно грошових виплат (пенсій, допомог) непрацездатним, малозабезпеченим, а у випадках, передбачених законом, і іншим громадянам (наприклад, допомога на поховання) із спеціальних фондів (Пенсійного фонду, фондів соціального страхування), з державного та місцевих бюджетів. Оскільки пенсії і допомоги є зазвичай основним джерелом для існування цієї категорії громадян, відносини з матеріального забезпечення посідають центральне місце в системі відносин із соціального забезпечення.

Відносини із соціального забезпечення включають також відносини, пов'язані із задоволенням не тільки прямих матеріальних, а й інших специфічних потреб непрацездатних громадян у формі різних послуг, пільг, в тому числі і натурального забезпечення. Через такі відносини досягається поновлення і розвиток соціально-суспільних, трудових, побутових і інших зв'язків осіб, які повністю чи частково обмежені з тих чи інших причин (вік, стан здоров'я), а також проводяться різноманітні реабілітаційні заходи (поновлювальне лікування, професійне навчання, працевлаштування, утримання і обслуговування в будинках-інтернатах, забезпечення протезними виробами та засобами пересування тощо). В широкому розумінні такі відносини називають відносинами із соціального обслуговування. Відносини із соціального обслуговування характеризуються тими ж ознаками, що й інші відносини із соціального забезпечення:

1) аліментарний характер надання;

2) єдина мета – забезпечення гідного прожиття непрацездатних;

3) фінансування зі спеціальних фондів;

4) коло осіб – непрацездатні;

5) здійснення в основному через органи соціального забезпечення і страхування, а якщо через інші органи, то за участю або під контролем органів соціального забезпечення.

Але соціальному обслуговуванню притаманні й особливості, які дозволяють виділити його в самостійний вид соціального забезпечення:

1) форма надання (у вигляді речей, послуг, пільг, переваг);

2) наявність спеціальних служб у системі органів соціального забезпечення для реалізації даного виду соціальної допомоги;

3) специфічні умови надання (надаються лише за певних правових підстав).

Через процедурно-процесуальні відносини права і обов'язки в сфері соціального забезпечення реалізуються в певній послідовності і за правилами, встановленими юридичними нормами. Тільки в межах процесуальних відносин і відповідно до процесуальних норм виконується вся процедура звернення за тим чи іншим видом соціального забезпечення, їх призначення або надання в порядку, передбаченому законом, а в разі необхідності – захист і поновлення порушеного права.

За цільовим призначенням процесуальні відносини із соціального забезпечення бувають двоякими: одні з них виникають при встановленні юридичних фактів, інші – пов'язані з реалізацією права на ті чи інші види соціального забезпечення. Тобто, в першому випадку процесуальні відносини виникають, коли вирішується питання про встановлення юридичних фактів, необхідних для надання того чи іншого виду соціального забезпечення, в другому – при здійсненні самого права на соціальне забезпечення, в тому числі з приводу захисту та поновлення цього права. Прикладом відносин з встановлення юридичних фактів є відносини, що виникають з приводу підтвердження трудового стажу за показаннями свідків для призначення трудової пенсії або встановлення факту утримання чи встановлення інвалідності тощо. Учасниками процесуальних відносин даного роду виступають, з одного боку, громадянин чи сім'я, як суб'єкти права, або їх представники, а з другого – відповідні державні органи, які наділені компетенцією встановлювати такі юридичні факти в разі звернення до них громадян. Наприклад, підтвердження трудового стажу за свідченням свідків провадить орган з призначення пенсій, факт інвалідності встановлює МСЕК, факт тимчасової непрацездатності – відповідний лікувальний заклад тощо.

Процесуальні відносини, пов'язані з реалізацією права, спрямовані на виникнення конкретних матеріальних правовідносин з того чи іншого виду соціального забезпечення. У всіх випадках здійснення права на пенсії, допомоги або інші матеріальні блага, а також послуги з соціального забезпечення, воно супроводжується виникненням різноманітних процесуальних відносин. Такі відносини виникають між громадянами і тими державними органами, які надають відповідні види соціального забезпечення. Залежно від виду соціального забезпечення виникають відповідні процесуальні відносини, через які вони реалізуються.

Розвиток всіх видів процесуальних відносин, пов'язаних з реалізацією права на ті чи інші види соціального забезпечення, можна представити у вигляді чотирьох загальних стадій:

1) звернення за соціальним забезпеченням;

2) розгляд і вирішення питання про призначення соціального забезпечення;

3) надання відповідного виду соціального забезпечення;

4) розгляд скарг і заяв з питань соціального забезпечення.

На всіх стадіях звернення за тим чи іншим видом соціального забезпечення волевиявлення громадянина – суб'єкта права має односторонній і виключно правомочний характер, що не потребує будь-чиєї згоди. Таке волевиявлення викликає відповідний обов'язок інших суб'єктів брати участь у всіх процесуальних відносинах. У випадку відмови зобов'язаних осіб виконати ті чи інші юридичні дії, правом встановлені спеціальні гарантії, що передбачають можливість об'єктивного розгляду поданої правомочним суб'єктом скарги, заяви і прийняття рішення щодо них зобов'язаними суб'єктами вищого рангу. У всіх випадках закон гарантує право на оскарження дій посадових осіб та визначає порядок такого оскарження.

Важливу гарантійну роль у соціальному забезпеченні відіграють процесуальні строки, під якими розуміється встановлений нормами права термін вчинення тих чи інших юридичних дій, від яких залежить виникнення, зміна або припинення правовідносин з соціального забезпечення. Норми права передбачають спеціальні строки, протягом яких повинні виконуватися певні юридичні дії і по закінченні яких настають правові наслідки. Ці строки встановлені стосовно кожного виду соціального забезпечення і, крім того, диференціюються залежно від стадії розвитку процесуальних відносин.

Характерною рисою правовідносин із соціального забезпечення є їх аліментарний характер, відсутність засад взаємності: обов'язок органу із соціального забезпечення і відповідне суб'єктивне право громадянина (сім'ї) не зумовлені дією громадянина (сім'ї) у відповідь на дію органу з соціального забезпечення. На боці громадянина (сім'ї) стоїть право вимагати того чи іншого виду соціального забезпечення, за наявності відповідних законних підстав, а на боці органу – обов'язок надати таке забезпечення в порядку і в розмірах, визначених законом.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що правовідносини із соціального забезпечення – це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають між фізичною особою чи сім'єю та державою, в особі її органів, з приводу безоплатного (бсзеквівалентного) або на пільгових умовах матеріального забезпечення і обслуговування за рахунок спеціальних фондів, державного та місцевих бюджетів громадян у старості, у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, а також з приводу надання допомоги малозабезпеченим сім'ям, сім'ям, що мають дітей, та в інших випадках, визначених законом.