2. Предмет права соціального забезпечення

Основним критерієм розмежування галузей права служить предмет правового регулювання. Предметом будь-якої самостійної галузі права зазвичай прийнято називати коло однорідних суспільних відносин, які можуть піддаватись правовому регулюванню нормами лише цієї галузі права.

Щоб визначити, які суспільні відносини є предметом галузі права соціального забезпечення, насамперед необхідно з'ясувати: що таке соціальне забезпечення, його ціль та джерела фінансування, обсяг видів соціального забезпечення та коло осіб, котрі підлягають такому забезпеченню.

Під соціальним забезпеченням розуміється безоплатне (безеквівалентне) або на пільгових умовах матеріальне забезпечення і обслуговування громадян, що цього потребують, у випадках, передбачених законодавством, за рахунок соціального страхування та виплат із державного та місцевих бюджетів. Із входженням України в ринкові відносини змінюється характер і зміст соціального забезпечення, але його мета лишається незмінною – забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян шляхом надання багатоманітних видів соціального забезпечення.

До питання щодо обсягу видів соціального забезпечення та кола осіб, котрі підлягають такому забезпеченню, вчені підходять по-різному. Одні включають до соціального забезпечення всі соціально-економічні заходи, спрямовані на відшкодування втраченого заробітку та безеквівалентне забезпечення тих потреб громадян, котрі задовольняються з державних і громадських джерел поза прямим зв'язком із результатом їхньої трудової діяльності. Інші вчені вважають, що до обсягу поняття соціального забезпечення мають бути включені лише ті соціально-економічні заходи, що пов'язані із забезпеченням непрацездатних, хворих та сімей, що мають дітей. Треті вважають, що до предмета права соціального забезпечення мають бути віднесені лише ті суспільні відносини, які безпосередньо пов'язані з соціальним страхуванням працівників.

Але слід мати на увазі, що чинним законодавством України передбачені певні види соціального забезпечення, які надаються органами соціального захисту населення громадянам незалежно від їхнього стану працездатності, сімейного стану, а також незалежно від того, чи були вони застраховані. Наприклад, разові допомоги у зв'язку з народженням дитини, на поховання, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям тощо. Відносини, що виникають з приводу надання таких видів соціального забезпечення, хоча вони займають порівняно незначну частину в системі соціального забезпечення, на нашу думку, також є предметом права соціального забезпечення.

На думку І. М. Сироти, до кола суспільних відносин, що є предметом права соціального забезпечення, мають входити такі компоненти: загальні поняття соціального забезпечення, коло осіб, які підлягають такому забезпеченню, обсяг видів соціального забезпечення, рівень забезпечення, джерела фінансування, відносини, пов'язані з обов'язками держави та роботодавців з утримання та соціального обслуговування певного контингенту непрацездатних громадян та інші.¹

Слід відзначити, що поняття «непрацездатні громадяни», за правом соціального забезпечення певною мірою має умовний характер, має своє специфічне значення і за своїм змістом відрізняється від поняття «непрацездатні громадяни» за трудовим правом. Так, за трудовим правом, працездатною вважається особа, яка досягла встановленого законом віку, з якого вона має право укладати трудовий договір і за станом здоров'я може виконувати конкретну роботу (трудову функцію), визначену трудовим договором. Такою особою може бути навіть інвалід 1-ї групи.

За правом соціального забезпечення, особа вважається непрацездатною лише за певних умов, визначених законодавством для цієї категорії громадян. Обставинами, за яких особа вважається непрацездатною, наприклад, може бути наявність хвороби, що підтверджена відповідним медичним закладом в установленому порядку, чи встановлення спеціальним державним органом – медико-соціально експертною комісією (МСЕК) однієї з трьох груп інвалідності. Тобто, в цьому випадку непрацездатність залежить від стану здоров'я особи.

В окремих випадках особа визнається непрацездатною незалежно від стану здоров'я, а залежно від віку. Так, вважаються непрацездатними громадяни похилого віку (чоловіки після досягнення 60, а жінки – 55 років), незважаючи на те, що вони за станом здоров'я ще можуть виконувати ту чи іншу роботу. А у випадку надання такого виду соціального забезпечення, як пенсія, у разі втрати годувальника непрацездатними вважаються діти, брати, сестри й онуки померлого, які не досягли 18 років.

Особа може вважатися непрацездатною і за інших обставин, незалежно від віку чи стану здоров'я. Наприклад, у зв'язку з доглядом за хворою малолітньою дитиною чи іншими членами сім'ї, якщо ті за висновком лікаря потребують стороннього догляду.

Непрацездатність може бути повною, частковою чи тимчасовою. У випадку призначення пенсії за вислугу років особа, що пропрацювала установлений законом термін у певній галузі, на певній роботі, посаді чи за певною професією, визначених законодавством, вважається такою, що втратила професійну працездатність.

Отже, предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, які виникають між громадянином чи сім'єю і державними органами, що здійснюють соціальне забезпечення з приводу безоплатного (безеквівалентного) або на пільгових умовах матеріального забезпечення і обслуговування за рахунок соціального страхування та виплат з державного та місцевих бюджетів громадян у старості, у разі хвороби, повної, часткової або професійної втрати працездатності, в разі втрати годувальника, а також надання допомоги малозабезпеченим сім'ям, сім'ям, що мають дітей, та в інших випадках, передбачених законодавством, що потребують надання соціальної допомоги.

Основу предмета права соціального забезпечення становлять пенсійні правовідносини, тобто ті, які виникають з приводу призначення, нарахування та виплати державних пенсій.

До пенсійних відносин наближені й тісно з ними пов'язані відносини зі здійснення соціального страхування працюючих громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, оскільки трудові пенсії і допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності пов'язуються з трудовим (страховим) стажем.

Предметом правового регулювання права соціального забезпечення є також відносини зі здійснення різноманітних соціальних виплат та із соціального обслуговування громадян похилого віку, непрацездатних, ветеранів війни і праці, ветеранів військової служби та органів внутрішніх справ.

Серед суспільних відносин у галузі соціального забезпечення значні за обсягом та за змістом відносини, що виникають у зв'язку із соціальним обслуговуванням непрацездатних. Сфера соціального обслуговування охоплює широке коло суспільних відносин. В соціальне обслуговування включаються як платні, але на пільгових умовах, так і безплатні види послуг, що надаються громадянам за рахунок соціальних, фондів. Вони надаються органами соціального забезпечення безпосередньо та через загальну сферу обслуговування населення (комунальне, медичне, побутове обслуговування, послуги із працевлаштування інвалідів, утримання, навчання та виховання дітей-інвалідів тощо).

Крім названих відносин, до предмета права соціального забезпечення належать відносини з приводу встановлення юридичних фактів і процесуальні відносини, які не входять до предмета процесуального права, з вирішення спорів з питань соціального забезпечення.

З правом соціального забезпечення споріднені відносини, що виникають між органами соціального забезпечення та суб'єктами господарської діяльності (страхувальниками) з приводу формування Пенсійного фонду, Фондів соціального страхування тощо, відносини з приводу викорастання коштів цих фондів та відносини, що виникають між різними органами, що здійснюють соціальне забезпечення, і між ними та іншими установами і організаціями з приводу організації соціального захисту населення. Але ці відносини не є предметом права соціального забезпечення, оскільки регулюються нормами інших галузей права (адміністративного, фінансового тощо).