54. Роздержавлення і приватизація у постсоціалістичних країнах

У західній економічній літературі процес трансформації державної власності у будь-якій формі власності характеризується як приватизація. Це зумовлено тим, що у ній розмежовуються лише дві форми власності (державна і приватна), а державна ототожнюється з суспільною. Роздержавлення означає процес переходу державної власності на засоби виробництва в інші недержавні типи власності, в тому числі у приватну власність окремої особи або членів її сім’ї.

Процес роздержавлення і приватизації у 80-90-х рр. ХХ ст. відбувався як у розвинених країнах світу, так і у так званих постсоціалістичних країнах. У кожній із цих груп країн існували як загальні, так і особливі причини роздержавлення і приватизації; водночас, різним був їх соціально-економічний зміст та наслідки.

Загалом у країнах колишнього СРСР та соціалістичної співдружності роздержавлення і приватизація відбувалися за різними соціально-економічними моделями та конкретними механізмами їх реалізації. Основними серед них є: 1)модель масового роздержавлення і приватизації; 2) модель колективного роздержавлення і приватизації; 3) модель зовнішнього власника; 4) змішана модель роздержавлення і приватизації; 5) модель соціально орієнтованої власності.

Модель масового роздержавлення і приватизації найповніше була реалізована у Чехії, Росії, Литві та Монголії, частково у Польщі. Вона не використовувалась у колишній НДР, Угорщині, деяких країнах колишнього СРСР. У Росії та Україні роздержавлення і приватизація передбачали надання кожному громадянину приватизаційного сертифікати на частку державного майна і можливість у наступний період обміняти їх на акції підприємств. Проте, внаслідок цілої низки причин приватизаційні сертифікати знецінились і замість подолання соціально-економічного відчуження воно ще більше зросло. Відбулося знецінення значної частини з них у фіктивних трастових компаніях, штучне зниження вартості майна підприємств (у 1996 р. таке знецінення відбулось у 27 разів) та внаслідок інших причин приватизаційні сертифікати продавались у середньому за 20 грн., в Росії – нерідко за 2 пляшки горілки. Тому не дивно, що у Росії та Україні приватизація була названа “чорною”, а в Чехії – “народною”. Тому для переважної більшості населення були створені “рівні стартові умови” для входження в ринок – їх перетворили на позбавлений роботи і власності люмпенізований пролетаріат.

Модель колективного роздержавлення і приватизації передбачає придбання переважної частини акцій трудовим колективом(у т.ч. менеджерами), або, передусім, менеджерами з наступним виділенням частки кожного працівника та правом купівлі-продажу ними акцій інших працівників. Значного поширення ця модель отримала в Росії, Україні, Румунії, Угорщині, Словенії, колишній НДР та деяких інших країнах. Водночас трудовому колективу надавались певні пільги для придбання акцій.

Модель зовнішнього власника передбачає надання контрольного пакета акцій (понад 50% голосуючих акцій) в руки іноземного інвестора. Ця модель отримала найбільше поширення в Чилі, частково – в Угорщині, НДР та Естонії. Так, у Естонії поширеним методом роздержавлення і приватизації стали міжнародні тендери.

Модель зовнішнього власника певною мірою сприяла припливу нових інвестицій, з яких більше половини спрямовувалось на створення нових підприємств. Іноземні інвестори вкладають капітал, передусім, у галузі з невеликим робочим періодом (торгівлю, харчову, легку, лісову промисловість та ін.), частково в авіаційний та морський транспорт.

Змішана модель роздержавлення і приватизації передбачала поєднання державної, колективної і приватної власності у різних пропорціях за умов переважання державної власності і державного контролю в стратегічних для народного господарства галузях. Зокрема це стосується так званих природних монополій. Найближче до цієї моделі – досвід роздержавлення і приватизації в Китаї, внаслідок чого виникли, передусім, акціонерні підприємства, про що вже зазначалось.

Модель соціально-орієнтованої власності у процесі роздержавлення і приватизації передбачала право робочих рад на підприємстві та менеджерів ухвалювати рішення щодо роздержавлення і приватизації, а також використання інших моделей.

Якщо оцінювати ефективність названих п’яти моделей за темпами зростання таких макроекономічних показників, як ВВП, то найшвидше вони зростали в Китаї (за 1990-1996 рр., відповідно, в 3,6 раз), щорічний приріст виробництва становив близько 10%, обсяг виробництва на душу населення подвоївся за останні 10 років, значно зріс життєвий рівень населення, тривалість його життя тощо.

Загалом проведення роздержавлення і приватизації не має супроводжуватися надмірною приватизацією власності, (тобто переходом власності до рук окремої особи, максимум сім’ї), оскільки це означало б рух економічної системи від однієї крайності до іншої (від тотального одержавлення до майже тотальної приватизації).

У цілому роздержавлення і приватизація має свої позитивні і негативні сторони. До позитивних сторін роздержавлення у розвинених країнах світу відносять:

ослаблення адміністративно-командних методів управління державними підприємствами;

розширення процесу демократизації власності шляхом концентрації частини акцій у найманих працівників;

зростання рентабельності державних підприємств.

Позитивними рисами роздержавлення і приватизації на Україні є:

значне зменшення частки державної власності і можливість формування на цій основі реального плюралізму форм власності;

зосередження частини державної власності в руках трудових колективів;

формування значної кількості формальних акціонерів, які могли б за певних умов стати реальними акціонерами.

Негативними сторонами роздержавлення і приватизації у розвинених країнах світу є:

позбавлення населення можливості отримувати товари та послуги з державного сектору за відносно дешевими цінами;

зростання безробіття внаслідок капіталістичної раціоналізації державних компаній;

продаж державної власності за штучно заниженими цінами;

здійснення приватизації, зазвичай, прибуткових підприємств, що суперечило офіційно оголошеній меті оздоровити збитковий державний сектор;

монополізація більшої частини державної власності у руках фінансового капіталу;

зростання цін на державні товари та послуги.

Негативні сторони роздержавлення і приватизації є домінуючим в Україні. Це стосується і процесу трансформації господарського механізму, інших сторін економічної системи.

Позитивними аспектами трансформаційних процесів в Україні є, по-перше, створення об’єктів ринкової структури та інфраструктури ринку, які за умови раціонального державного регулювання економіки можуть слугувати подоланню її затратного характеру; по-друге, акціонування значної частини підприємств, які у майбутньому за наявності уряду народної довіри і проведення ним обґрунтованої економічної політики можуть стати засобом певного подолання процесу відчуження найманої праці від власності; по-третє, поступове формування класової свідомості найманих працівників, їх організованості; по-четверте, ознайомлення з зарубіжним досвідом організації виробництва і експлуатації дешевої праці, який сприятиме ощадливому ставленню до робочого місця тощо.