5.1. Фінансова стратегія п-в. Охоплює всі форми фін.діяльності п-ва: а саме, оптимізацію основних та оборотних засобів, формув. і розподіл прибутку, грошові розрахунки та інвестиційну політику. Фін стратегія п-ва забезпечує: 1)формування та ефективне використання фін.ресурсів, 2)виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фін.ресурсів на цих напрямках, 3)відповідність фін.дій економічному стану та матеріальним можливостям п-ва, 4)визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фін.дій і маневрування для досягнення переваги над конкурентами.
Завданням фін.стратегії є: 1)визначення способів проведення успішної фін.стратегії та використання фін.можливостей, 2)визначення перспективних фін.взаємовідносин з суб’єктами господарювання, бюджетом, банками та ін.фін. інститут.3)фін.забезпечення операційної та інвестиційної д-ті на перспективу, 4)вивчення економ. і фін.можливостей ймовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фін.стійкості,
5.2. Зміст, завдання та методи фін. планування. Фінансове планування – це процес визначення обсягу фін. ресурсів за джерелами фінансування і напрямками іх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками п-ва у плановому періоді. Основні завдання фін. планування: 1)Забезпечення виробничої та інвестиційної дія-сті необхідними фін. ресурсами. 2)Установлення раціональних фін. відносин із суб’єктами господарювання, банками і страх. компаніями. 3)Визначення шляхів ефективного вкладання капіталу, оцінка його раціонального використання. 4)Виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок матеріальних трудових ті грошових ресурсів.5)Здійснення контролю за утворенням та використанням труд. засобів. Використовуються різні критерії вибору: 1)Максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу. 2)Економія фін. ресурсів, тобто мін. Фін. витрат. 3)Економія поточних витрат. 4)Мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату. 5)Максимум абсолютної суми одержаного прибутку.
5.3. Фін. план та порядок його складання. За ринкової економіки для вирішення виробничих і комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка внутрішньо фірмового документа – бізнес-плану. Бізнес-план має: 1)Давати конкретні уявлення про те як функціонуватиме п-во і яке місце воно займатиме на ринку. 2) Містити всі виробничі характеристики майбутнього п-ва, детально описувати схему його функціонування. 3) Обов’язково містити програму управління фінансами, без якої неможливо розпочати справу та забезпечити ефективність її виконання. 5)Показати перспективи розвитку п-ва інвесторам та кредиторам. Фін. план – це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною і стратегічною фін. Діяльністю
Складання фін. плану відбувається в 3 етапи: І етап - аналіз очікуваного виконання фін.плану поточного року. ІІ етап – Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників на підставі яких розраховуються планові фін. показники. ІІІ етап – розробка проекту фін. плану
6.1.Кругооборот коштів п-в та необхідність залучення кредитів. Кредит – форма позичкового капіталу(в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредити і тим, хто його отримує. Розрізняють 2 види кругообігу коштів п-ва: відносно рівномірний (характерна відсутність тривалого періоду між надходженням і витрачанням коштів) і переважно нерівномірний(виникає невідповідність між витратами коштів і надходженням коштів від реалізації продукції). Суб’єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні п-ва. Об’єкти кредиту-грошові чи ТМЦ, витрати або виконана робота ті налані послуги, щодо яких надається кредитний договір. Основними об’єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є: 1)Виробничі запаси (сировина, основні і допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент). 2) Незавершене вир-во та напівфабрикати власного вир-ва. 3)Витрати майб. періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів). 4)Готова продукція і товари. 5)Платіжні та розрахункові операції з постачальниками і покупцями.
6.2. Класифікація кредитів, що надаються п-вам проводиться за такими ознаками: за кредиторами, за формами та видами, за метою використання, за терміном надання, за забезпеченням, за порядком надання. Кредиторами можуть бути: 1) Банки та спеціалізовані фін. –кредитні інститути (банківський, лізинговий кредит). 2) П-ва (комерційний кредит). 3) Держава (державний кредит). 4) Міжнародні фін.-кредитні установи (відкриття кредитних ліній). Види кредиту: банківський, комерційний, державний, лізинговий. Форми кредиту: грошова, товарна. Банківський кредит – економічні відносини між кредитором та постачальником з приводу надання коштів банком п-ву на умовах терміновості, платності, повернення та матеріального забезпечення. Комерційний кредит – економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими п-вами. Державний кредит – економічні кредитні відносини між державою та суб’єктами господарювання. Лізинговий кредит – стосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна. Залежно від мети використання є кредити, що спрямовані на фінансування оборотних коштів і основних засобів. За терміном надання є короткострокові середньострокові і довгострокові Залежно від забезпечення кредити є: 1)забезпечені, 2)бланкові.. Забезпечені кредити - гарантуються певними видами активів: це нерухомістю, цінними паперами, ТМЦ та дебіторською заборгованістю. Кредити, які надаються банком п-вам під заставу державних цінних паперів – ломбардні. Порядок надання кредиту передбачає такі види позик: прямі, консорціальні, позики участі. Консорціальні позики надаються, коли п-ву позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором.. Позики участі – це коли банки передають частини позики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти без відома п-ва позичальника.
7.1.Аналіз виробн.-госп.д-сті п-ва, що перебуває у кризі. Важл. елементом санаційного аудиту є аналіз виробн-госп д-сті п-ва. У ході аналізу виробн-госп. д-сті аудитор проводить таку роб:1)Вивчає загальну виробн.структуру п-ва;2)Оцінює рівень існуючої технології вир-ва;3)Проводить аналіз виробн. витрат; 4)Аналізує рух осн.фондів та амортизац.відрахувань;5)Оцінює показники праці. Загальна виробн. структура п-ва. В цьому розд. розв’яз.такі пит:1)Дослідж.головні показники структурн.підрозд.(обсяг вир-ва,чис.працівн., осн.фонди) 2)Визнач.к-сть та місце знаходження окремих структурн.підрозд. 3)Проводиться експертиза доцільності виділення.Оцінка рівня існуючої технології вир-ва. Це завд.розв’яз.за такими критеріями: 1)Наявність сучасн.передових технологій.2)Використ.власних розробок.3)Використ.автоматизов.сис-м управління. Аналіз витрат на вир-во. Вивчає ефективність планування собіварт. та проводиться факторний аналіз відхилень факту від плану. Аналіз руху осн.фондів та амортизац.відрахув. Балансова варт. окремих майнових активів ніколи не дорівнює їх реальній ринковій ціні. Аудитор зверт.увагу на осн.фонди, що їх придбано, реаліз., ліквідов.,або здано в оренду протягом останніх періодів. Аналіз показників праці. Аудитор досліджує динаміку чисельн. працівн. та рівень з/п, обсяги прихованого безроб., плинність кваліф.робітн. та інженерно-техн. кадрів.
7.2.Форми фін.санацій.Санація п-тв – це комплекс послідовних, взаємопов’яз.заходів фін-економ., організац. хар-ру, спрямованих на виведення суб’єкта господарюв.з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможн. в довгострок. періоді. Санатор – це фіз.або юр.особа, яка бажає взяти фін.чи іншу матеріальну участь у санації п-ва, що перебуває у фін.кризі. Головн.метою фін.санації є мобілізація фін.ресурсів для:1)Відновлення платоспроможн.та ліквідності;2)Формув.фін.капіталу для проведення санаційних заходів виробн-техн. хар-ру. Сукупний капітал п-ва склад.з власного та позичкового капіталу. Фінансування санації може здійсн.за рах.власних коштів п-ва (самофінансування), фін.засобів власників, за допомог. кредиторів і у виняткових випадках за рах.держ.фін.підтримки. Розрізн.2 види санації:а)Санація без залучення додаткових фін.ресурсів: б)Санація із залученням нового фін.капіталу. У першому випадку санац.здійсн.у таких формах: 1)зменшення. номінал. капіталу п-ва 2)конверсія власності в борг 3)обмін боргу у власність 4)добровільне зменш.заборгованості 5) самофінансування. Санац.із залучення нового фін.капіталу набирає таких форм:1)альтернативна санація 2)зменш. номінал.капіталу з наступними його збільшеннями 3)безповоротна фін.допомога власників та персоналу 4)залуч. додаткових позик. За джерелами мобілізації розрізн.автономну санацію (вл.кошти п-ва та капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держ.). Виділ.окремий вид санації п-тв – з допомогою держ.фін.підтримки. Фінансування державою санац.заходів може здійснюватися на повторній і безповоротній основі.
7.3.Приховане, фіктивне та умисне банкрутство. Приховане банкрутство – це навмисне приховання факту стійкої фін.неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріал.збитків кредиторам, карається позбавл.волі на строк до 2р або штрафними санкціями до 300мінімальних розмірів з/п з позбавленням права займатися певною д-стю протягом 5р. Факт приховання банкрутства визнач.такими 2 ознаками:а)подання кредитору неправдивих даних про фін.стан неплатоспроможного боржника; б)причинний зв’язок між подачею таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор. Мотиви та цілі приховання банкрутства:1)Надія на поліпшення фін.стану або на виконання фін.зобов’язань особами, які у свою чергу є боржниками даної особи;2)Спроба одержати банк.кредит для покриття заборгован.чи привласн.одержаних коштів з наступною ліквідацією п-ва. 3)Прагнення отримати вигідне замовлення на вир-во тов.,роб., послуг від держ.чи інших замовників. Суб’єктами прихов.банкрутства можуть бути засновники п-ва, власники або посадові особи. Фіктивне банкрутство – це ситуація, коли п-во не є банкрутом, однак запевняє про свою фін. неспроможність.У зв’язку з цим КК Укр.передбачено, що неправдива заява громаянина-засновника або власн.п-ва карається штрафом від 300 до 500 мін.з/п з позбавл.права займатися д-стю до 5р. Великий матеріал.збиток – це збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок неповернення боргів, несплати % та податків. Умисне банкрутство – це умисне доведення суб’єкта підприємниц.д-сті до стійкої фін.неплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником або посадовою особою п-ва протиправних дій або через невиконання своїх службових обов’язків,що завдало істотної шкоди держ.або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів. Умисне банкр.карається штрафом від 500 до 800 мін.з/п з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певну д-сть на строк до 5р.
9.3.Знос о/з.
Фіз знос – це поступова втрата о/з-ми споживч вартості в процесі експлуатації. Він залеж від таких факторів як: 1) особливості технолог процесу,2) якість обслуговув о/з, 3) кваліфікація робітників та їх становлення до о/з у процесі використ. Розрізн повний і частковий знос о/з. Повний знос передб повну зміну зношених о/з через нове капіт буд-во або придоб нових о/з. Частковий знос компенсується здійсненням кап ремонту о/з. Моральний знос-це знос о/з у наслідок створення нових, більш прогресивних і економічно- ефективних машин та устаткування.
Зв=<В(100-1)>:100
Зв-залишкова вартість основних виробничих засобів.
В-відновлювальна (первісна) вартість основних виробничих засобів.
Г-ступінь зносу основних виробничих засобів.
9.1.Сутність о/з та їх відтвор. О/з-це матер цінності, що використ у вироб діял-ті п/ва понад один календ рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500грн.Не належ до о/з: 1) предмети, терміном служби менше 1 року незал від їх вартості, 2) предмети вартістю до 500грн./од. незалеж від терміну служби, 3)спец інструменти і спец пристосув п/в серійного і масового вир-ва певних виробів, 4) спец одяг, взуття, а також постільні речі не залеж від їх вартості і терміну служби. Вироб о/з є частиною о/з, яка бере участь у процесі вир-ва тривалий час, зберіг натур форму. Невир.о/з – це житл будинки та ін. об’єкти соц-культ і побут обслуговув, які невикористов у госп діял-ті і перебув на балансі п/ва. Основні вир засоби поділ на групи: 1)будівлі і споруди; 2) передавальні пристрої,3) машини та устаткув, 4) виробн і госп інвентар, 5) ін. о/з. Відтвор осн вироб засобів-це процес безперервного їх поповнення. Просте відтворення о/з здійсн в тому самому обсязі, коли відбув заміна окремих зношених частин о/з або заміна старого устаткування на аналог.
9.2 Показники стану та ефективності використання основних засобів
. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства. У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних засобів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах: 1), як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів.2) як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні засоби.3)як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних засобів або для вкладання коштів у нові виробництва.
Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.
Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.
Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.
Кз = Зо/Фк
де Кз - коефіцієнт зносу основних засобів;
Зо - сума зносу основних засобів;
Фк - балансова вартість основних засобів.
Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів. Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами: Кп=1-Кз або Кп=100%-Кз
де Кп - коефіцієнт придатності основних засобів;
Кз - коефіцієнт зносу основних засобів.
Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.
Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:
Ко = Фу / Фк;
Кв = Фв / Фк,
де Ко - коефіцієнт оновлення основних засобів;
Фу - вартість введених основних засобів за звітний період;
Кв - коефіцієнт вибуття основних засобів;
Фв - вартість виведених основних засобів за звітний період.
Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.
Кр = (Фу-Фв)/Фк,
До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.
Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача.
Фв = Вп / Фк
де Фв - фондовіддача основних засобів;
Вп - вартість виробленої продукції за звітний період;
Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.
Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність.
Цей показник визначається за формулою:
Рф = (Пз/Фк) х 100%,
де Рф - рентабельність основних засобів;
Пз - загальний прибуток за звітний період;
Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.
8.1.Сутність податків та їх ф-ції.Податки – це обов’язкові платежі, що встановл.держава для фіз.та юр.осіб з метою формування централіз.фін.ресурсів, які забезпеч.фінансування держ.витрат. Обов’язк.платежі перерах.до держ.бюджету, а також до інших цільових держ.фондів. Вони здійсн.в 3 формах:1)Податки;2)Плата за ресурси; 3)Цільові відрахування. Податки викон. 2 осн.ф-ції: фіскальна та регулююча. Фіскальна ф-ція податків полягає у мобілізації коштів у розпорядженні держ.та формкванні централіз.фін.ресурсів для забезпечення викон.ф-цій держ. Регулююча ф-ція податків реалізується через вплив податків на різні напрямки показників д-сті суб’єктів господарювання. Використ. податків залежить від правильного вирішення таких питань: 1.Установлення об’єкта оподаткування та методики його визначення. Згідно з чинним законодавством оподатк.валовий дохід, прибуток, варт.майна, сума виплаченої з/п, варт.тов.пр-ції, обсяг реалізації. 2.Визначення джерел з плати податків. Такими джерелами є: прибуток (за стягнення податку на прибуток); собіварт.(відрах.в цільові держ.фонди); частина виручки від реаліз.пр-ції (сплата мита, АЗ та ПДВ). 3.Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Податк.ставки можуть встановл.в грош.вираженні на одиницю оподаткування або у % до об’єкта оподаткування. %-ві ставки оподаткув. можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об’єкта оподаткув.); прогресивними (зростають із збільшенням об’єкта оподаткув.); регресивними (знижуються із збільшенням об’єкта оподаткув.). 4.Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавст суб’єктами господарюв. Штрафні санкції застосов. за таких порушень: несвоєчасне подання необх. документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата у встановл.термін податків та обов’язкових платежів держави; приховування об’єктів від оподаткув.або умисне зниження суми податків.
8.2.Мито і АЗ. Мито – це непрямий податок, що стяг.з тов., транспортних засобів та інш.предметів, які переміщуються через митний кордон країни. Застосов.кілька видів мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціалбне, антидемпінгове, компенсаційне. Ввізне мито нарах. на тов.та інші предмети за ввезення на митну територію. Вивізне мито нарах.на тов.та ін.предмети за їх вивезення за межі митної території. Сезонне мито застосов.на окремі тов.на строк не більше 4-х міс.від моменту його встановлення (як ввізне так і вивізне). Спец.мито застосов.: як спосіб захисту Укр.виробів; як спосіб захисту нац.тов.виробника, коли товари ввозяться на митну територію Укр.в обсягах або за умов, що можуть завдати шкоди нац.товаровиробнику. Антидемпінгове мито застосов.у разі: ввезення на митну територ.тов.і є об’єктом демпінгу,що завдає шкоди нац.товаровиробн.; вивезення за межі митної територ.тов.за ціною, нижчою від цін інш.експортерів. Компенсаційне мито застосов.у разі: вивезення на митну територ.тов,які є об’єктом субсидованого імпорту., вивезення за межі митної територ.тов.,які є об’єктом вир-ва, переробки, продажу або споживання. Акцизний збір(АЗ) – це непрямий податок, що встановл.на підакцизні тов. та включ.у їхню ціну. Платниками АЗ в бюджет є суб’єкти підприємн.д-сті (їхні філії, відділення, підрозділи):а)виробники підакцизн. тов. на митній територ.;б)нерезиденти, які виробл.підакцизні тов.на митній територ.Укр.
8.3.Місцеві податки і збори. Сплачуючи місц.податки і збори сую’єкти господар. забезпеч. наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільрад ресурсами,що справл.позитивн.вплив на д-сть п-тв. Місцеві податки поділ.на: комунальний податок та податок на рекламу. Місцеві збори включ.: нарах.автотранспорту; видачу дозволу на розміщення;об’єкти торг.та сферу послуг;право проведення кіно і телезйомок;проїзд територією прикордон.обл.автотранспортом, що вирушає за кордон. Комунальний податок: Платн.податку було визнач. юр.осіб,усіх форм власн.,що функціонують на територ.Укр. Об’єктом для розрах.податку прийнято фонд опл. праці, який обчисл. множен. середньоспискової к-сті працівн.на місячн.неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Розмір ставки податку визначено у розмірі 10% від об’єкта оподаткування. Від оподаткув.передбачалося звільн. реалізацію таких тов.вітчизн. вир-ва: хліб, борошно, хлібобул. вироби; сіль,цукор,олія;молоко,молочна пр-ція;прод.дит.харчув.;безалкогол.напої та морозиво;яловичина, свинина,риба, яйця,дом.птиця.
5.1. Фінансова стратегія п-в
5.2. Зміст, завдання та методи фін. планування.
5.3. Фін. план та порядок його складання.
6.1.Кругооборот коштів п-в та необхідність залучення кредитів.
6.2. Класифікація кредитів, що надаються п-вам
7.1.Аналіз виробн.-госп.д-сті п-ва, що перебуває у кризі.
7.2.Форми фін.санацій
7.3.Приховане, фіктивне та умисне банкрутство
8.1.Сутність податків та їх ф-ції
8.2.Мито і АЗ.
8.3.Місцеві податки і збори.
9.1.Сутність о/з та їх відтвор