18. Грошовий обіг та його закони. Сталість грошового обігу.

Грошовий обіг - це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Закони грошового обігу - спроба усвідомити шляхи подолання або уникнення надзвичайно складного економічного явища, що пов'язане саме з паперовими грошима - інфляції.

Ще в період існування золотих та срібних грошей була помічена певна особливість їх функціонування в обігу, яка одержала назву "закону Грешама". Кращі гроші вимиваються з обігу гіршими. Традиційно дію цього закону пов'язують саме з періодом перебування в обігу металевих грошей, коли на скарб перетворювалися в першу чергу повноцінні золоті монети, зіпсовані ж перебували в обігу поруч з менш цінними срібними та бронзовими. Не можна повністю заперечувати дію цього закону і сьогодні. Адже наш сучасник в першу чергу заощадить при можливості (вилучить з обігу) більш цінний на сьогодні долар. Поява паперових грошей поставила перед дослідниками процесу обігу та функціонування грошей значно складніші питання. Паперові гроші неспроможні легко вилучатися з обігу, перетворюючись на скарб як золоті. Папір не є скарбом, не має власної великої вартості, відповідно з часу появи паперових грошей людей цікавить питання: скільки паперових грошей необхідно для обслуговування товарного обігу, як ця кількість впливає на економіку. Ще у XVIII ст. дослідження цієї проблеми Д.Юмом призвели до формулювання так званого "рівняння обміну". Остаточно воно було обґрунтовано на початку ХХ ст. І.Фішером і тому іноді його називають "рівнянням Фішера":

M x V = P x Q,

де: М - маса грошей, що знаходиться в обігу; V - середня швидкість (кількість) обороту грошової одиниці; Р - рівень ціни на ринку; Q - реальний обсяг товарної маси на ринку. З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

Реально зробити подібні розрахунки досить складно, але дане рівняння в цілому вірно відображує основні закономірності, що складаються в макроекономічних процесах. К.Маркс у "Капіталі" пропонує дещо інший підхід для з'ясування кількості грошей, що необхідні для обігу :

де: Кг - кількість грошей, що необхідна для обігу; Сц - сума цін усіх товарів, що реалізовані в суспільстві протягом року; П - платежі по кредитах минулих років; К - сума цін товарів, що продана в кредит цього року; В - взаємопогашені платежі (бартер, безготівкові розрахунки тощо); О - швидкість обороту грошової одиниці за рік. Існує спрощена формула, що виражає дану залежність:

Основними елементами грошового обігу виступають: товарна маса, що перебуває в обігу; рівень цін на товари; швидкість обороту грошей.

В обігу, крім повноцінних, перебувають і паперово-кредитні гроші, що підпорядковуються закону обігу паперових грошей. Суть його полягає в тому, що їх кількість у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, необхідних для нормального функціонування товарообігу.

Завдяки функції грошей як засобу платежу стала можливою поява кредитних грошей.

Виконуючи функції міри вартості, засобу обігу і засобу зберігання вартості, гроші відіграють важливу роль у ринковій економіці: вони обслуговують кругообіг ресурсів, товарів і доходів.

За умов інфляції реальна вартість грошей різко падає і зберігання багатства у вигляді грошей втрачає економічний смисл. У суспільному розумінні інфляція – це знецінювання грошей через те, що кількість грошових знаків, які перебувають в обороті, перевищує суму товарних цін.

Основними причинами інфляції є: диспропорції в народному господарстві – між нагромадженням і споживанням, між попитом і пропозицією, між доходами і витратами держав; монополістичні тенденції в економіці і панування монополій; руйнація золотого стандарту; надмірне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу; нестабільна економічна політика.

До чинників, що стимулюють інфляцію, належать: значні військові витрати, великі витрати на управління, незбалансованість інвестиції, тотальне одержавлення, наявність великої кількості посередників.

Інфляція, як правило, призводить до негативних соціально-економічних наслідків: дезорганізує внутрішні і зовнішні зв’язки, викликає кризу державних фінансів, сприяє інтенсивному підвищенню цін практично на всі товари, що знижує життєвий рівень населення, знецінює трудові заощадження, негативно впливає на процес товарного обміну, послаблює мотивацію високопродуктивної праці, посилює соціальну і політичну напруженість у суспільстві.

Основні напрями боротьби з інфляцією:

Вилучення зайвих грошових знаків з обігу. Такий метод оздоровлення грошового обігу називається дефляцією.

Проведення нуліфікації, коли знецінені грошові знаки анулюються, а замість них здійснюється емісія (випуск нових).

Девальвація, тобто зниження обмінного курсу грошової одиниці однієї держави стосовно  грошової одиниці іншої.

Повернення до попередньої купівельної спроможності грошових знаків, так звана ревалоризація.

Сталість грошей означає постійність їхньої мінової вартості, яка виражається в певній кількості товарів чи послуг, котрі можна придбати на грошову одиницю. І чим довший період, протягом якого можна купити за одну й ту ж суму грошей одну й ту ж масу товарів та послуг, тим вища їхня сталість. Сталість грошей - одна з головних їхніх якісних ознак, тому що за сталої купівельної спроможності гроші найкраще виконують свої функції. Основними факторами, від яких залежить сталість грошей з боку товарів, є затрати на виробництво, якість та кількість товарів, а з боку грошей - їхня внутрішня вартість, маса грошей в обігу та швидкість їх обертання.

Сталість  грошового  обігу  представляє  собою  стан   обороту грошей, що характеризується:по-перше, відповідністю в русі товарних і грошових мас;

19Ринкові відносини, їх суб.єкти і об.єкти. Умови формування і розвитку ринку. Види ринку та його функції

Ринкова економія, як показує світовий досвід, є найефективнішою формою організації економічного життя суспільства. Ринок характеризується передусім тим, що продукт в його умовах створюється виробником не для власного споживання, а для споживання іншими через обмін.

Багатьма економістами ринок розглядається як фаза обміну процесу відтворення. Відтворення, як безперервний процес повторення і відновлення виробництва, включає в себе виробництво, розподіл, обмін і споживання. Із цих чотирьох простих моментів відтворення ринок обмежується лише одним – обміном. Найбільш поширеними визначеннями ринку є такі:

ринок – це інститут, або механізм, що зводить разом покупців і продавців;

ринок означає групу людей, що вступають у тісні ділові відносини і укладають важливі угоди щодо будь-якого товару;

ринок – це відносини між людьми, що проявляються через обмін, який функціонує на ґрунті законів товарного виробництва і обігу.

Основними умовами виникнення і функціонування ринку є:

суспільний поділ праці, завдяки якому відбувається спеціалізація виробників навиготовленні тих чи інших конкретних продуктів;

економічна відособленість окремих виробників як власників, мається на увазі різноманітність форм власності, серед яких першість належить приватній власності;

конкуренція товаровиробників, боротьба за покупця;

достатня ємкість ринку (платоспроможний попит);

вільний обмін товаром та послугами;

розвинута грошово-кредитна система.

Суб’єктами ринку називають фізичні, юридичні особи, які вступають в економічні відносини товарообміну та послуг, в одних випадках як споживачі, інших - як виробники.

Це — індивідуальні товаровиробники, фірми, сімї, держава, організації та т.п.

Об’єктами ринку називаються специфічні групи товарів та послуг, які мають сталий попит і стабільно потрапляють на ринок, відрізняються по характеру, способу та цілях споживання. Це — товари, послуги, технологія, інформація.

Ринок виконує такі функції:

регулюючу – регулює виробництво товарів та послуг;

розподільчу – встановлює необхідні відтворювальні пропорції, забезпечує збалансованість економіки;

контролюючу – визначає суспільну значимість створеного продукту та витраченої на його виготовлення праці;

стимулюючу – спонукає знижувати індивідуальні витрати праці. Використовуючи нову техніку;

інформаційну – інформує про стан справ у господарчому житті.

Інакше кажучи, ринок, який виступав у якості єдиного стихійного регулятора виробництва, давно відійшов у минуле, і в розвинутих країнах заходу ринок є об’єктом свідомого державного регулювання.

Ринок історично розвивається і видозмінюється. Сучасний ринок характеризується багатою і складною структурою. Його можна класифікувати за такими ознаками:

За суспільним поділом праці – ринок місцевий, національний, міжнародний.

За організацією ринкового обміну – оптовий, роздрібнений, експортний, імпортний.

За видами конкуренції – ринок досконалої конкуренції та недосконалої конкуренції.

За об’єктами ринкового обміну в сучасній системі ринків виділяються такі великі галузі ринкової діяльності:

Ринок споживацьких продуктів (він поділяється на багато галузей, що реалізують продовольчі і непродовольчі блага, ринок житла та т.п.).

Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу (тут купуються речові фактори виробництва: обладнання, транспортні засоби, споруди, сировина, паливо, електроенергія та т.п.)

Ринок послуг (сюди входять багатоманітні види сервісу: комунальне і побутове обслуговування, фінансові і страхові операції, комерційні, соціальні, культурні та інші послуги).

Ринок праці (робочої сили).

Ринок робочої сили – це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями і біржами праці (державними та приватними) з приводу організації, використання і купівлі – продажу робочої сили.

Ринок наукових та дослідно-конструкторських розробок (продуктів наукових досліджень, готових для технологічного освоєння у виробництві).

Ринок позичкових капіталів (сфера купівлі-продажу тимчасово вільних грошових засобів, що використовуються у виробничих цілях).

Ринок цінних паперів (акцій, облігацій та інших цінних документів, що приносять доход).

Ринок валют (національні та міжнародні установи, через які здійснюється покупка, продаж, обмін іноземних грошових одиниць та грошові розрахунки з іншими державами).

Ринок здатен забезпечити максимум економічних свобод своїм суб’єктам. Для покупця дані свободи проявляються в свободі вибору товару з багатьох взаємозамінюваних та незалежних благ та в пошуку продавця з числа тих, хто краще обслужить і продасть продукт на прийнятних умовах.

Для продавця свобода полягає у виборі найбільш підходящого покупця та можливості розпоряджатися грошима, отриманими від продажу товарів на свій розсуд. Отже, для покупця і продавця свобода полягає в необмеженому виборі умов угоди.

За ступенем розвитку тих чи інших економічних свобод ринок можна поділити на три типи:

вільний;

нелегальний;

регульований.

Вільний ринок передбачає максимум економічних свобод. Він вільний від втручання держави та суворого правового регулювання.

Нелегальний (тіньовий) – близький за характером поведінки суб’єктів до першого типу. Але між ними є суттєві відмінності. Нелегальний ринок включає в себе тіньову торгівлю. Вона ведеться з порушенням законів та правил купівлі-продажу звичайних товарів (при відсутності необхідних патентів, ліцензій, при несплаті зборів, податків). Нелегальним є і чорний ринок, на якому підпільно торгують товарами, які законом заборонено реалізовувати (наркотиками, зброєю).

Першому і другому типам ринкових відносин притаманна визначальна риса – стихійність, некерованість.

Ринок третього типу – регульований, підкорений певному порядку, що закріплений у правових нормах та підтримується державою.

За формами власності виділяють приватний (продажем займається одна особа або сім’я), колективний (в т.ч. кооперативний), державний ринок.

За географічними ознаками виділяють місцевий, регіональний, національний, міжнародний регіональний (наприклад, в ЄС) та світовий ринки.