43. Національне багатство і його структура.

Національне багатство безпосередньо пов’язане і з виробництвом національного доходу та його відтворенням.

Національне багатство – це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукупність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю історію функціонування національної економіки. Існує два концептуальні підходи до його розуміння і визначення.

По – перше, згідно з концепцією балансу народного господарства національне багатство – це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період свого розвитку.

По-друге, за системою національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх господарюючих суб’єктів, тобто в нього включаються, крім матеріальних благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т.п.), фінансові активи (проте вираховуються фінансові зобов’язання).

У широкому розумінні слова до національного багатства належить усе те, чим так чи інакше володіє нація: не лише матеріальні блага, а й усі природні ресурси, твори мистецтва тощо.

У практиці до показника національного багатства враховують все те, що так чи інакше опосередковано працею людей і може бути відтворено. Інакше кажучи, національне багатство країни – це сукупність матеріальних і культурних благ, які нагромаджені в даній країні протягом її історичного розвитку на відповідний момент.

Структура національного багатства складається з таких ключових елементів:

• основних виробничих і невиробничих фондів;

• оборотних виробничих фондів і матеріальних запасів та резервів;

• природних ресурсів, які включені за народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та можуть бути включені до нього в найближчій перспективі.

Нині людська цивілізація вступає у постіндустріальну стадію свого розвитку, яка характеризується, в першу чергу, двома принциповими моментами: високою інформатизацією суспільства та якісним зростанням його добробуту.

З економічної точки зору інформація – це не просто відомості (знання), а “сировина” і основа для прийняття рішень. Після появи сучасної інформаційної технології стало зрозуміло, що економічна, в тому числі ділова інформація та особливо науково-технічна, стає не лише вирішальним фактором суспільного і господарського розвитку, але й одним з важливих елементів національного багатства.

Збільшення національного багатства є результатом розвитку суспільного виробництва і матеріальною основою підвищення добробуту населення. Статистика національних рахунків забезпечує нас засобами виміру сукупного виробництва товарів і послуг, стану економіки в цілому. Такі дані мають велике значення для розуміння цих процесів та управління ними.

44. Економічний розвиток та економічне зростання.

Під розвитком розуміють процес удосконалення тих чи інших елементів суспільних відносин або матеріально-речових складових суспільства чи соціально-економічних та матеріальних систем у цілому, перехід до принципово нових якісних характеристик. Як правило, у такому значенні розвиток часто ототожнюється з прогресом. Історична практика засвідчує, що невпинного, односпрямованого прогресу, лінійного розвитку суспільства не існує. Зміни відбуваються циклічно, хвилеподібне за схемою: прогрес - стагнація – регрес.

Соціально-економічний розвиток – це процес безупинної зміни матеріального базису виробництва а також усієї сукупності різноманітних відносин між економічними суб'єктами, соціальними групами населення. Соціально-економічний розвиток – складний суперечливий процес, у якому взаємодіють позитивні і негативні фактори, а періоди прогресу змінюються періодами регресу. Політичні і військові потрясіння, соціальні конфлікти, екологічні катастрофи можуть призупинити розвиток економіки будь-якої країни, відкинути її на кілька десятиліть назад, а іноді привести і до остаточної загибелі, як це було з древніми цивілізаціями.

Економічний розвиток є рушійною силою прогресу, його важливою матеріальною основою. Він передбачає поряд із зростанням доходів і виробництва здійснення радикальних змін в інституціональній, соціальній і адміністративній структурах. Прогрес – це рух вперед, успіх. Прогрес – це рух від нижчих форм до вищих, від менш досоналого до більш досконалого.

Важливо визначити співвідношення між економічним  розвитком і економічним зростанням, які тісно пов'язані між собою. Економічне зростання - це просте збільшення реального ВВП нації (країни) в одному періоді порівняно з іншим. Він показує зростаючі можливості країни в реалізації своїх виробничих можливостей. Таким чином, економічне зростання є вужчим поняттям, ніж економічний розвиток. Але, очевидно, що в  країні практично неможливий повноцінний економічний розвиток без економічного зростання. Економічне зростання є органічною складовою економічного розвитку.

Сутність поняття “економічне зростання” можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів, що знаходять свій вираз і в комплексному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві. Під цим терміном прийнято розуміти лише збільшення обсягів, товарів і послуг, створених за даний період.

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично при збереженні незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів.

Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціональнішого використання всього виробничого потенціалу.

Як відхилення від закономірного процесу економічного зрос­тання в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип розвитку, для якого характерне довготривале зниження обсягів суспільного виробництва.

Аналіз змісту рушійних сил  економічного зростання починається з розгляду відтворення суспільного виробництва як безперервного процесу виробництва.

Рушійними силами економічного прогресу, як і кожного іншого динамічного піднесення є суперечності. Співіснування двох взаємосуперечливих сторін, їх боротьба становлять сутність діалектичного розвитку. Узагальненою основою і рушійною силою  виробництва є його суперечлива взаємодія зі споживанням. Економічні потреби породжують ідеальний образ продукту. З точки зору економіки та сучасної західної навчальної літератури дана суперечність (ресурси — потреби) трактується як аксіома стосовно невідповідності безмежних економічних потреб обмеженим виробничим ресурсам.                          

У сфері економічних відносин потреби набувають форми економічних інтересів і стимулів. Економічні інтереси – це спонукальні мотиви господарської діяльності людей (як господарюючих суб’єктів), які зумовлені їх місцем у системі відносин власності та наявній системі потреб. Сутність інтересів: інтерес— це форма прояву потреб. Тому інтереси виступають потужним “двигуном” економі­чного розвитку, образно кажучи, формують ту “пружину”, яка “каталізує” і приводить до руху весь економічний механізм.   

 Визначальну роль в обумовленості  (детермінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу. Процес нагромадження капіталу – це суттєві зміни в структурі капіталу, пов'язані з нау­ково-технічним прогресом. З впровадженням у виробництво до­сконаліших машин, обладнання та технологій збільшується кіль­кість матеріально-речових засобів з розрахунку на одного пра­цюючого, тобто зростає технічна будова капіталу. Де вимагає відповідного підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму. При цьому зростають продуктивність праці та ефективність виробництва.

Норма нагромадження (виражена у процентах) характеризує відношення між часткою чистого доходу (прибутку), яку госпо­дарюючий суб'єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу).  Норма нагромадження — це відношення фонду чистого на­громадження  (тобто інвестицій, що йдуть на  розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створе­ного за відповідний період.

Процес нагромадження капіталу органічно пов'язаний з про­цесами заощадження та інвестування.

Ефективність нагромадження характеризується коефіцієн­том приросту капіталомісткості, який розраховується як відно­шення валових інвестицій в основний капітал до приросту вало­вого національного продукту за відповідний (той самий) період у незмінних (базових) цінах.

До основних факторів економічного зростання, як відомо, належать: капітал, земля (у т. ч. природні ресурси), праця (функція трудових ресурсів)," а також підприємницькі здібності. В основі сучасного, типу економічного зростання лежить поглиблення науково-технічної революції.