26. Економічні і бухгалтерські витрати та їх структура. Валові, середні та граничні витрати

Щоб здійснювати підприємницьку діяльність, необхідно зробити певні затрати. Будь-який підприємець – фірма, господарське товариство, фізична особа – повинен робити затрати у виді певних ресурсів – трудових, природних, інформаційних. Кожен вид ресурсів має грошову оцінку. Виражені у грошовій формі затрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називаються витратами виробництва.

Витрати – це затрати використаних для виготовлення товару засобів виробництва та затрати на оплату праці зайнятих при цьому трудівників. Від суспільних затрат (вартості) вони відрізняються на величину додаткового продукту, який становить матеріальну основу прибутку, одержуваного виробником.

Крім затрат, пов’язаних із виготовленням товару, існують і затрати, необхідні для його реалізації. Вони отримали назву витрат обігу. Розрізняють два їх види: додаткові та чисті. До додаткових відносяться витрати на сортування, пакування, зберігання та транспортування товарів. Вони заміщуються після продажу товару.

Чисті витрати обігу – це витрати на перетворення товарної форми вартості у грошову.

Структуру собівартості визначають і за іншою ознакою, а саме за статтями калькуляції. Це пов’язано з необхідністю визначення затрат на одиницю продукції, що називається калькуляцією.

Явні витрати виробництва – це плата за ресурси, що не належать власникам фірми, а ті грошові витрати, що їх фірма здійснює із „своєї кишені”.

Неявні витрати виробництва мають вартісну оцінку, але не передбачені контрактами, обов’язковими для явних платежів, і тому виступають як такі, що фірмою не оплачуються.

Виокремлення явних та неявних витрат відображає два підходи до розуміння природи затрат фірми:

1. Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображають в бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами.

2. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат пов’язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Альтернативна вартість – вартість найкращої альтернативної можливості виробництва чи поведінки фірми при порівняльному ступені ризику.

Таким чином, економічні витрати (вмінені) – це витрати, які належить здійснити підприємцю, щоб відволікти ресурси від їхнього альтернативного використання. Це дійсні витрати на виробництво товару, які відображають вартість ресурсів при найкращому з можливих варіантів їхнього застосування.

Повні витрати будь-якого виду господарської діяльності (їх ще називають економічними витратами) повинні включати крім явних, грошових витрат ще й неявні, імпліцитні або альтернативні витрати.

Зворотні витрати – це здійснені раніше витрати, які ні за яких умов не можна повернути.

Змінними витратами виробництва є ті, розмір яких змінюється залежно від обсягу виробництва. До цих витрат відносяться витрати на сировину, матеріали, енергію, заробітну плату робітників.

Постійними витратами виробництва називають ті витрати, розмір яких залишається незмінним, яка б кількість продукції не вироблялась, навіть тоді, коли виробництво її зовсім зупиняється. До цих витрат належать виплати процентів по позиках, орендна плата, рентні платежі, амортизаційні відрахування, оплата праці управлінського персоналу.

Сума постійних і змінних витрат фірми при виробництві певної кількості продукту становить загальні (сукупні ) витрати. Їх можна обчислити як витрати на виробництво однієї одиниці продукції плюс додаткові витрати на виробництво другої, плюс додаткові витрати на виробництво третьої і т.д.

Щоб порівняти витрати на виробництво продукту з його ціною, то треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукту, або середні витрати.

Середні витрати – це витрати на одиницю випуску продукції. Вони поділяються на середні постійні та середні змінні. Середні постійні витрати являють собою постійні витрати, поділені на кількість продукції. Ці витрати зі зростанням виробництва зменшуються і пояснюється це тим, що сукупні постійні витрати у короткостроковий період залишаються незмінними. Відповідно із збільшенням випуску продукції витрати на одиницю продукту зменшуються.

Середні змінні витрати – то змінні витрати поділені на кількість випущеної продукції. Вони знижуються до мінімального рівня, який відповідає випуску максимальної кількості продукту, що припадає на зростаючі змінні ресурси. Після цього середні змінні витрати починають зростати, оскільки збільшення виробництва цього продукту потребує непропорційного збільшення змінних факторів.

Змінні витрати в залежності від кількості створеного продукту відображаються категорією “граничні витрати”, тобто витрати, які додатково необхідні для виробництва кожної нової одиниці продукції. Граничні витрати – це приріст витрат у результаті виробництва однієї додаткової одиниці продукції. Щоб визначити граничні витрати треба: по-перше, відняти сукупні витрати на виробництво певної кількості продукції від таких витрат на збільшення виробництва і , по –друге, діленням цієї різниці на кількість одиниць продукту