Читання ланцюжком.

Учні читають в певному, установ­леному порядку (один за одним), і при цьому вчитель має можливість і перевірити ефективність підготов­ки учнів до уроку, рівень сформованості необхідних читацьких нави­чок достатньої кількості учнів. Самі ж діти мають можливість порівняти свої досягнення з іншими.

Читання за особами.

Учні вчаться розпізнавати слова автора та дійових осіб, засвоюють правила запису діалогів; формуєть­ся вміння власним голосом переда­вати інтонацію, характер, настрій персонажу.

Читання в особах.  Цьому прийому М.А. Рибникова надавала важливе значення. Вона справедливо зазначала, що він загострює увагу до промови героя, до її специфіки.  Читання в особах практикується на заключному етапі роботи над текстом (найчастіше байки), коли учні розібралися в характерах дійових осіб, репліки яких вони будуть вимовляти, і представляють, в яких ситуаціях ці слова вимовляються.  Підготовку до читання в особах Б.А. Буяльський, наприклад, пропонує проводить в такій послідовності. (18)  1. Коротка розмова, яка допомагає дітям виконати або уточнити особливості характеру й мови героїв.  2. Додатки вчителя до висловлювань школярів про характери героїв і нагадування про те, що виконавець ролі перевтілюється в образ-персонаж і в процесі виконання звертається вже не до слухачів, а до партерам.  3. Вибіркове читання учнями окремих найбільш важких фраз (якщо це необхідно).  4. Поправки вчителя до цього читання (якщо необхідно).  5. Самостійна підготовка учнів до читання в особах (начитування тексту очима або впівголоса).  6. Відповіді вчителя на питання, які можуть виникати у дітей у процесі підготовки.  7. Відбір виконавців, який можна організувати або за принципом обліку нахилів учнів (кому яка роль більше підходить), або за принципом: кожен ряд або варіант готується до виконання певної ролі. 

Читання «буксир».

Учитель або учень, який має добрі навички читання, читає текст вго­лос. А учні пошепки читають разом із ним, копіюючи темп читання, правильність інтонування. Учитель має можливість керувати читанням. Цей спосіб читання може називати­ся «Диктор».

Читання хором.

Учні намагаються читати з пев­ною швидкістю, щоб не відстати від товаришів. Учні, які володіють кращою технікою читання, мають можливість звернути більше уваги на виразність свого читання.

Хорове читання.  Хорове читання увійшло в практику школи вже давно. Ще К. Д. Ушинський рекомендував його як прийом, що допомагає оживити втомлений і розсіяний клас. Хорове читання не дозволяє нікому з учнів залишатися пасивним.  Іноді хорове читання плутають з колективною декламацією. Але це не тотожні поняття. На відміну від хорового читання, що звучить в унісон,колективна декламація передбачає виконання різних частин тексту різними виконавцями і групами виконавців. Хорове читання має свої переваги і недоліки. На думку Б.А. Буяльського, недоліки хорового читання полягають у тому, що «від нього віддає« виучкою з голосу »і не завжди виправданим монотонним». (8) Щоб цього уникнути, радять Б.С. Найдьонов, Т. Ф. Завадська, «необхідно спостерігати за правильністю та виразністю хорового читання». (12) На думку цих методистів, «в школі не повинно бути невиразного хорового читання. Виразний хорове читання скаже істотний позитивний вплив на виразність індивідуального читання і культуру мови в учнів ». (11)  М.А. Рибникова високо цінувала даний прийом. «Примусьте окремого учня прочитати вірш - до багатоголосого читання і після такого читання. Друге виконання під впливом звучання тексту в класі стане і у окремого учня більш виразним ». (24)  Слід відзначити ще один з недоліків хорового читання, який виділяє Т.Ф. Завадська, - хорове читання позбавляє читця індивідуальності, підпорядковуючи загальному хоровому звучання, змушує наслідувати.  Б.А. Буяльський, навпаки, бачить у цьому деяке гідність хорового читання. «Відомо визнання школярів, що вони відчувають, як треба читати, але прочитати як слід не вміють. Особливо важко в читанні «на очах у всіх» скромні, соромляться учні. Але в хорі вони відчувають себе вільніше і читають впевненіше, ... хор заражає загальним підйомом, загальним настроєм, тоном, який задає вчитель своїм показом ». (18)  Як бачимо, думки методистів досить суперечливі, але все ж більшість з них схиляються до користі даного прийому.