44 Ймовірнісні та цілеспрямовані способи вибірки

Вибірки поділяються на ймовірнісні (випадкові) та цілеспрямовані.

Перші пов'язані з поняттям імовірності, яке широко використовується у багатьох галузях природничих і соціогуманітарних наук. У найзагальнішому випадку ймовірність певної очікуваної події є відношенням кількості очікуваних подій до кількості всіх можливих. У соціології до ймовірнісних вибірок зараховують власне-випадковий вибір, серійну, гніздову, механічну вибірки. їхні характеристики й описи розрахунків можна знайти у спеціальній літературі, поданій у кінці цієї теми. Зупинимося докладніше на методі механічної вибірки.

Механічна вибірка

У загальному вигляді принцип механічної вибірки полягає в тому, що всі елементи генеральної сукупності зводять у єдиний список і з нього через рівні інтервали відбирають відповідну кількість респондентів. Крок відбору (К) розраховують за формулою: К = И/п> де N — величина генеральної сукупності, а п — величина вибіркової сукупності.

Наприклад, нехай N - 2000 осіб., а п - 200 осіб. Тоді К - 2000/200 - 10. Це означає, що із загального списку робітників і управлінців певного підприємства має бути відібраний кожний десятий. Такими списками можуть бути бланки обліку у відділі кадрів.

Поряд із випадковою вибіркою у соціологічних дослідженнях користуються також і цілеспрямованою, до якої правила теорії ймовірності не застосовуються. Вона може здійснюватися за допомогою таких методів: стихійної вибірки (наприклад, поштового або телефонного опитування), основного масиву (коли опитується 60—70% з генеральної сукупності)

45 Якість соціологічної інформації

Якість соціологічної інформації - одна з складових частин якості соціологічного дослідження. В широкому значенні під якістю соціологічної інформації розуміють властивості тієї чи іншої соціологічної інформації, в тому числі і зібраної в результаті соціологічного дослідження, її спроможність правильно відображати соціальну дійсність. Більш поширеним є розуміння якості соціологічної інформації. у вузькому сенсі, що має відношення до певних властивостей первинних емпіричних даних дослідження. Для характеристики якості соціологічної інформації в цій площині послуговуються поняттям надійності соціологічної інформації. Надійною називають. інформацію, в якій, по-перше, враховані помилки, що не перевищують встановленого дослідником рівня; по-друге, немає неврахованих помилок, тобто таких, обсяг яких дослідник не в змозі оцінити. Помилки, про які дослідникові відомо, іноді можуть бути досить великими, але при цьому суттєво не впливати на якість соціологічної інформації. Так, якщо помилка репрезентативності становить 20%, а дослідник має намір екстраполювати результати з вибіркової сукупності на генеральну лише для випадків, коли різниця в даних є значущою (наприклад перевищує 40%), то тоді така інформація є надійною.

Поняття надійності має загальний характер, тому певна його невизначеність компенсується конкретизацією переліку помилок, які враховані, та факторів, що контролюються в дослідженні» Залежно від того, які саме фактори контролюються, дані визначають як правильні, точні, валідні тощо, тобто за основу класифікації різних параметрів, що характеризують якість соціологічної інформації, береться характер помилок.

Помилки бувають теоретичними та інструментальними. Теоретичні помилки пов'язані з недосконалістю теорії, взятої за основу обраного засобу вимірювання, хибністю первинних положень, що обґрунтовують вимірювальну процедуру, неправильною побудовою логічної моделі соціального явища, що вивчається. Для позначення цих помилок у метрології іноді вживають термін "квазіпохибка". Що ж до інструментальних помилок, то вони пов'язані з інструментом дослідження та процедурою збору даних.

Інструментальні помилки поділяються в свою чергу на випадкові та систематичні. Випадкові - ті, які при повторному вимірюванні змінюються за певними законами теорії ймовірностей. Так, якщо результат вимірювання -це деяке число, визначене за метричною шкалою, то при значній кількості вимірювань відхилення кожного результату вимірювання від справжнього значення ознаки зустрічаються приблизно однаково часто як у той, так і в інший бік, а головне - середнє арифметичне значення відхилення при зростанні кількості вимірювань наближається до 0. Розмір систематичної помилки при повторних вимірюваннях залишається майже без змін або змінюється за жорстким детерміністським законом, а середнє арифметичне значення помилки із зростанням кількості вимірювань не зменшується.

Характеристики надійності інформації пов'язані з вказаними типами помилок. Відсутність в інформації теоретичних помилок, називається. валідністю (обґрунтованістю) як даних, так і методики, за допомогою якої отримана інформація. Отже, дані валідні, якщо правильними є теоретичні засади, що взяті за основу вимірювальної процедури, іншими ловами - якщо вимірюється саме та властивість об'єкта, яку саме і потрібно виміряти.

Методика збору інформації поділяється на методику відбору одиниць дослідження і методику вимірювання реєстрації) характеристик цих відібраних одиниць. Відсутність у соціологічній інформації впливу помилок відбору (як випадкових, так і систематичних) називається. репрезентативністю, відсутність систематичних помилок вимірювання називається правильністю, а відсутність випадкових помилок вимірювання - точністю (або стабільністю) інформації. Таким чином, інформація є надійною за умови, що вона є одночасно валідною, правильною і точною. Інша класифікація даватиме інші характеристики надійності інформації.

Питання 46 Метод опитування та його різновиди

Опитування - це найбільш поширений і незамінний спосіб отримання інформації про життєвий світ людини, її наміри, мотиви, думки, події, результати людської діяльності тощо.Цей метод є широковживаним не тільки серед соціологів, а й серед журналістів, юристів, лікарів, педагогів, тобто тих, хто працює з людьми. Специфіка соціологічного опитування полягає в тому, що, опитавши певну кількість індивідів і зі­бравши їхні суб'єктивні думки, дослідник за допомогою спеціальної дослідницької техніки та процедур отримує інформацію про соціально типову думку, виводить осереднену картину дійсності. Застосовуючи метод опитування, соціолог здобуває достовірне, об'єктивне й унікальне знання про певні суспільні процеси.Мистецтво використання цього методу полягає в тому, щоб чітко уявляти: кому, коли та як ставити запитання, а також знати, яким чином обробити отримані відповіді. Визначний американський соціолог П. Лазарсфельд присвятив проб­лемам методики опитування наукову працю з виразною на­звою "Мистецтво запитувати "Чому?"Перші згадування про проведення опитувань належать до часів Стародавнього світу. Зазвичай, вони пов'язувалися зі встановленням кількості населення, здатного носити зброю та сплачувати податки. Становлення опитування як наукового методу здобуття інформації припадає на кінець XIX ст. Саме в цей період відбуваються масові переписи населення, ведеться облік урожаїв, худоби, землі, засобів виробництва, збирається інформація з моральної статистики тощо.Існує два основних типи опитувальних методів: анкетне опитування (анкетування) та інтерв'ю.Анкетне опитування -"метод здобуття соціологічної інформації, за яким спілкування між дослідником і респон­дентом здійснюється за допомогою анкети.Анкета - основ­ний документ у анкетному опитуванні - це впорядкований певним чином перелік питань, за допомогою яких збирається первинна інформація.Як підкреслюють фахівці, побудова анкети вимагає особ­ливого мистецтва від соціологів. Логіка поставлених у ній запитань має відповідати основним цілям дослідження та слугувати зібранню тієї інформації, що перевіряє гіпотези, висунуті програмою дослідження.Виділяють такі різновиди анкетного опитування:  анкетування індивідуальне - вид анкетування, що не перед­бачає спільності місця та часу при заповненні анкети для всієї сукупності респондентів; • анкетування групове — вид анкетування, котрий перед­бачає одночасне заповнення анкети групою людей, зібраною в одному приміщенні; •  поштове анкетування — вид анкетування, який перед­бачає розповсюдження анкети поштою та очікування її по­вернення після заповнення респондентом; • пресове анкетування (в ЗМІ) - вид анкетування, що ад­ресується специфічному контингенту: читачам газети, слуха­чам радіо, телеглядачам; • експертне анкетування - вид анкетування спеціалістів-фахівців з проблеми, що є предметом вивчення. Процесу складання анкети має передувати етап ґрунтовного вивчення наукової літератури з досліджуваної проблеми. Існують також окремі правила, методичні вимоги щодо послідов­ності питань в анкеті (про це детально див. нижче), а також організаційно-технічні процедури проведення анкетування. Основні етапи анкетного опитування: а) підготовчий етап — пов'язаний з розробкою програми опитування, складанням анкети, її тиражуванням, вироблен­ням інструкцій для анкетерів і респондентів тощо; б) оперативний етап - пов'язаний із безпосереднім анкету­ванням респондентів; в) підсумковий етап - пов'язаний з обробкою та аналізом анкетування. Іншим типом опитування є інтерв'ю. Інтерв'ю - це метод здобуття соціологічної інформації, що полягає в безпосеред­ньому спілкуванні дослідника та респондента.Виділяють такі різновиди інтерв'ю: •  фіксоване (стандартизоване) - різновид інтерв'ю, що суворо регламентований питальником; • фокусоване - різновид інтерв'ю, при якому респондента заздалегідь знайомлять із проблематикою бесіди; •  вільне (нестандартизоване, неформалізоване) - різно­вид інтерв'ю, у якому тему визначено заздалегідь, а інтерв'юер має певну свободу при веденні бесіди. •  квазі-інтерв'ю у фокус-групах - ретельно спланована дискусія, націлена на збір думок респондентів за неформаль­них обставин. Питання 47 Метод аналізу документів та його різновиди  Аналіз документів є досить поширеним у практиці проведення соціологічних досліджень, оскільки у документах міститься значна кількість інформації щодо матеріального і духовного життя суспільства. Вони віддзеркалюють процеси та явища, що відбуваються як у суспільстві загалом, так і в окремих прошарках, характеризують діяльність окремих індивідів і великих спільнот. Соціологи у своїх дослідженнях використовують різноманітні документи — державні та урядові акти, статистичні збірники і матеріали переписів, відомчу документацію, художні твори і наукові публікації, пресу, листи населення тощо. Їх аналіз допомагає дослідникові:    — сформулювати проблему, об´єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези дослідження;    — порівняти отримані під час дослідження емпіричні дані з показниками інших соціологічних досліджень;    — отримати інформацію для вирішення досліджуваної проблеми або поглибити її аналіз;    — скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробити прогнози щодо їх подальшого розвитку;    — здобути інформацію про діяльність головних соціальних інститутів суспільства — сім´ї, освіти, засобів масової інформації тощо;    — вивчити громадську думку і соціальне самопочуття населення загалом та окремих його прошарків.    Документ — засіб закріплення встановленим способом за допомогою спеціального носія інформації фактів, явищ, процесів об´єктивної реальності та розумової діяльності людини.    Ця інформація може фіксуватися за допомогою букв, цифр, стенографічних або інших знаків і символів, малюнків, фотографій, звукозаписів тощо. Існує кілька підстав для класифікації документів: засіб фіксації, авторство, ступінь персоніфікації, виконання певної функції, зміст, ступінь наближення до інформації тощо.    Важливе значення для соціологічного аналізу мають офіційні документи, які віддзеркалюють реальні суспільні зв´язки і висвітлюють колективні думки щодо певних політичних, соціально-економічних явищ, подій, процесів. Головне їх призначення — інформувати про стан справ в основних сферах життєдіяльності суспільства та регулювати відносини між окремими індивідами, групами, спільнотами, соціальними інститутами тощо. Аналіз офіційних документів широко використовують у соціології політики, громадської думки, права, праці, медицини, молоді тощо.    Статистичні документи здебільшого містять певні узагальнення щодо найважливіших показників функціонування соціуму, окремих його частин. Вони можуть бути предметом самостійного аналізу, оскільки дають змогу дослідити певний процес або явище в динаміці, з´ясувати їх тенденції, доповнити характеристику досліджуваного явища, збагатити її історичним контекстом. Статистичні дані сприяють окресленню концептуальних рамок, реалізації конкретного дослідницького проекту. А щодо обліку населення, характеристик його життєдіяльності (реєстрація шлюбів, розлучень, народжуваності, смертності, міграції, умови і рівень життя), вони складають основу для оптимальної вибірки у соціологічному дослідженні.    У пізнанні соціальних реалій, особливо на мікрорівні, суттєвим є вивчення неофіційних документів, які є важливим джерелом відомостей про особливості суспільної свідомості, громадської думки, цінностей та установок, мотивів поведінки особистості. Вони збагачують інформацією щодо їх мобільності, соціалізації, індивідуалізації, адаптації, задоволеності різноманітними сферами життя тощо, а також чинників, що впливають на їх розвиток. Соціологи нерідко у своїх дослідницьких пошуках зосереджувалися на особистих документах. Так, на початку XX ст. відомий американський соціолог Уільям-Айзек Томас (1863— 1947) і відомий польський вчений Флоріан-Вітольд Знанецький (1882—1958) дослідили особисті документи польських емігрантів (листування селян-емігрантів з родичами, що залишилися у Польщі; архіви емігрантських газет; матеріали церковних парафій, земельних товариств, благодійних і судових організацій; унікальну автобіографію одного з селян, яка мала до 300 сторінок) для того, щоб описати їх становище у Європі та Америці.    Документальні джерела містять унікальну і різноманітну інформацію про соціальні явища та процеси. Тому дуже важливо знайти адекватні методи, які б дали змогу отримати цю інформацію з достатньою надійністю, якісно інтерпретувати зміст документів відповідно до мети і завдань дослідження.    Оптимальний вибір методу аналізу документів передбачає дотримання таких вимог:    — визначення виду, форми документа, який підлягає аналізові під час дослідження;    — з´ясування загальної ситуації на момент створення документа, обставин його виникнення, історичного і соціального контексту;    — відмежування описів, певних подій від їх оцінок;    — встановлення надійності документа, його зв´язку з предметом дослідження;    — добір найбільш адекватного методу отримання первинних даних та їх аналізу;    — визнання того, що офіційні документи надійніші за неофіційні, особисті — за безособові, первинні — за вторинні.    Методи аналізу документальних джерел поділяють на неформалізовані (традиційні), які належать до якісних методів, та формалізовані, які належать до якісно-кількісних методів аналізу документів.    Неформалізований (традиційний) метод аналізу документів. Передбачає тлумачення документів (найчастіше унікальних, кількість яких незначна), з´ясування основних думок та ідей конкретного тексту через усвідомлення, інтерпретацію, узагальнення змісту та логічне обґрунтування певних висновків. Типовим прикладом неформалізованого (традиційного) аналізу документів є вивчення наукових публікацій та звітів щодо певної проблеми.    Під час його впровадження дослідник за допомогою аналітичних операцій повинен з´ясувати:    1. Що являє собою документ, який його історичний, соціально-політичний контекст?    2. Які чинники сприяли його появі?    3. Хто його автор, і з якою метою він створив документ ( за текстом завжди стоять конкретні люди зі своїми інтересами, потребами, що завжди знаходить відображення у змісті документа)?    4. Наскільки надійний документ?    5. Яка достовірність зафіксованих у ньому даних, правдивість висвітлення фактів, змісту події, явища, процесу тощо?    6. Яка суспільна дія, громадський резонанс документа?    7. Яку оцінку можна дати логічним, мовним і стильовим особливостям документа?    Застосування неформалізованого (традиційного) методу аналізу документів передбачає висування певних гіпотез, вивчення сутності досліджуваного матеріалу. Велике значення при цьому відіграють як об´єктивні чинники (володіння навичками архіво- і джерелознавства, ознайомлення з досвідом і традиціями застосування цього методу в історичній, психологічній, юридичній науках, обізнаність щодо системи зберігання документів, правил користування архівними фондами тощо), так і суб´єктивні (інтуїція дослідника, критичне ставлення до документа, вміння логічно аналізувати текст і умови його появи, узагальнювати і складати висновки).    Цей метод аналізу документів має й певні недоліки, які передусім пов´язані з потенційною можливістю появи суб´єктивних зміщень у сприйнятті та інтерпретації тексту, що виникають через різноманітні причини — психологічні особливості дослідника, його вікові, статеві та національні ознаки, стан його фізичного та психічного здоров´я тощо. Суттєвими є й кількісні обмеження цього методу, оскільки його застосування можливе лише за аналізу незначного числа документів. Тому в соціології поряд з неформалізованим (традиційним) методом аналізу документів широко використовують формалізований метод аналізу документів. Питання 48 Суть та особливості конвент-аналізу  Формалізований метод аналізу документів, або контент-аналіз. Це метод якісно-кількісного аналізу документів. Сутність його полягає в алгоритмізованому виокремленні в тексті певних елементів змісту згідно з метою та завданнями дослідження, класифікації виокремлених елементів відповідно до концептуальної схеми, їх підрахунку і кількісного представлення результатів. Завдяки цьому, по-перше, вдається уникнути суб´єктивізму у вивченні соціальної реальності, а по-друге, аналізувати, систематизувати і узагальнювати значні масиви документів.    Контент-аналіз ґрунтується на одноманітних стандартизованих правилах пошуку, обліку, обробки та обчислення кількісних показників, характерних для досліджуваного тексту. Його використання передбачає розгляд змісту тексту як сукупності повідомлень, подій, оцінок, міжособистісних стосунків, соціальних проблем, об´єднаних за допомогою єдиної концепції у певну цілісність. Хоча формально контент-аналіз і спрямований на вивчення тексту, головною його метою є дослідження віддзеркаленої в ньому соціальної реальності.    Потенційними об´єктами контент-аналізу можуть бути різноманітні документальні джерела, які містять текст: книги, періодичні видання, промови, урядові постанови, матеріали нарад, програми, листи тощо. Його використання є доцільним, якщо потрібен високий ступінь точності, об´єктивності аналізу матеріалу або якщо цей матеріал значний за обсягом і не систематизований. Ефективний він і в тих випадках, коли якісні характеристики, що їх вивчає дослідник, фігурують у досліджуваних документах з певною частотою. Без нього не обходяться під час дослідження мовних особливостей джерел інформації.    Застосування контент-аналізу потребує поряд з традиційними процедурами для всіх методів дослідження (розробка програми дослідження: визначення проблеми, об´єкта, предмета, мети, завдань дослідження, формування гіпотез; формування вибіркової сукупності; вибір типу вибірки; проведення необхідних розрахунків тощо), використання спеціальних прийомів, техніки. Методика контент-аналізу передбачає насамперед визначення категорій аналізу, які повинні бути адекватно відображеними у змісті досліджуваного документа (категорія аналізу — це загальніші, ключові поняття, які відповідають дослідницьким завданням). Вони повинні визначати теоретичні поняття дослідження, мати відповідні ознаки (смислові одиниці) у тексті, можливості для однорідної реєстрації прикмет.    Після визначення категорії аналізу, їх інтерпретації, побудови теоретичної схеми дослідження настає процедура «накладання» згаданої схеми на конкретний текст. Тобто відбувається пошук для всіх категорій аналізу адекватних висловів у мові досліджуваних документів. Такі вислови є одиницями аналізу ( смисловими одиницями). До них належать:    1. Окремі слова, словосполучення, терміни. Наприклад, економічні поняття: ринок, зайнятість, приватизація, управління тощо; політичні: демократія, референдум, вибори, влада тощо; моральні, правові поняття: закон, соціальні відхилення, норми, цінності тощо; соціальні: соціальний захист, соціальне самопочуття, бідність тощо.    2. Теми, повідомлення, висловлені у смислових образах, статтях, частинах тексту, які забезпечують повнішу характеристику змісту документа, ніж попередні одиниці аналізу. Так, теми, в яких розглядаються міжнародне становище України, перехід до ринкових відносин, боротьба зі злочинністю, спосіб життя та здоров´я нації, її окремих спільнот, освіта, спорт, сімейні стосунки тощо, надають багатий матеріал для аналізу і подальших висновків відносно реальної соціальної ситуації, що склалася в Україні та окремих її регіонах.    3. Прізвища історичних діячів, політиків, видатних учених і діячів мистецтва, представників різноманітних соціальних спільнот, що є певним узагальненим типом діяча, якому притаманні певні соціальні риси. Їх аналіз дає досліднику важливу інформацію про досліджувану історичну епоху, домінування конкретних політичних, соціально-економічних ідей, впливу певних діячів на формування громадської думки тощо. До цієї групи можна також віднести згадування організацій, закладів, інших соціальних інститутів.    4. Судження, закінчена думка, логічний ланцюг. Це найбільш складні одиниці аналізу, оскільки мають великий ступінь конструктивності. Їх структура є більш диференційованою, ніж в інших одиницях аналізу, і містить кілька елементів.    У більшості контент-аналітичних досліджень застосовують кілька одиниць аналізу. Визначивши одиницю аналізу, необхідно обрати й одиницю підрахунку. Найчастіше в соціологічних дослідженнях використовують такі загальні одиниці підрахунку:    1. Система підрахунку «час — простір». У даному разі за одиницю підрахунку беруть кількість зображень (знаків, квадратних сантиметрів площі та ін.). Для аналізу інформації радіо, телебачення за одиницю підрахунку беруть тривалість висвітлювання подій.    2. Наявність ознак у тексті. За такої системи підрахунку визначають наявність ознак (видів) певної характеристики змісту в кожній частині, на які поділений текст.    3. Частота появи одиниць підрахунку.    Проведення контент-аналізу потребує попередньої підготовки дослідницьких документів. Обов´язковими серед них є: класифікатор контент-аналізу, кодувальна картка, бланк контент-аналізу та інструкція кодувальнику, каталог (список) проаналізованих документів.    Класифікатор контент-аналізу — загальна таблиця, яка містить список категорій і підкатегорій, присвоєні їм коди та одиниці аналізу.    Можна провести аналогію між класифікатором та анкетою, де категорії аналізу виступають у ролі запитань, а одиниці аналізу — у ролі відповідей на них.    Кодувальна картка — документ, який містить спеціальні таблиці для реєстрації одиниць аналізу.    Бланк контент-аналізу — методичний документ, в якому зафіксовані результати збору документальної інформації у змістовій або закодованій формі.    Інструкція кодувальнику — документ, який містить загальну характеристику документів, використаних як джерело інформації, принципи їх відбору для аналізу, опис одиниць аналізу і підрахунку.    До неї належать правила кодування, обґрунтування можливих труднощів, інколи — термінологічний словник категорій аналізу.    У дослідженнях великих текстових масивів передбачається розробка вибірки. Масив документів, об´єднаних загальною ознакою, є генеральною сукупністю, що підлягає аналізу. Для формування вибіркової сукупності використовують випадковий відбір. Застосування цілеспрямованого типу вибірки виключається у зв´язку з відсутністю даних про розподіл досліджуваних ознак у генеральній сукупності документів.

 

Питання 49 Соціологічне спостереження,його особливості та різновиди

Основними характеристиками соціологічного дослідження є систематичність, планомірність, спрямованість на виконання певного завдання. Цей вид наукового методу пізнання, як правило, використовують у комплексі з іншими методами збирання емпіричної інформації, як-от: анкетування, інтерв'ю, вивчення документів.Перевагою соціологічного спостереження є широка та різнобічна інформація про явище, процес, дію. Але інколи така інформація інтерпретується соціологом залежно віл досвіду, соціальних установок та орієнтацій, загальної поінформованості про проблему, яка вивчається. У такому випадку отриману інформацію завдяки спостереженню потрібно доповнити матеріалами опитування чи аналізом документів, які містять більш змістовну та різнобічну інформацію.У літературі існують такі класифікації спостереження: включене та не включене, відкрите та закрите, стандартизоване і не-стандартизоване.Найбільш достовірну інформацію можна отримати за допомогою організації "включеного" спостереження. Уданому випадку соціолог може бути учасником соціальної дії чи процесу, коли він може спостерігати без "впливу" на процес, стаючи при цьому рівноправним учасником групи, в якій проводиться вивчення проблеми.При "невключеному" спостереженні соціолог перебуває дещо збоку від групи, отримує в основному інформацію поверхову, без урахування мотивації, орієнтацій респондентів.Відкрите спостереження проводиться за умови згоди групи чи колективу, закрите, навпаки, проводиться часто "інкогніто", члени групи не завжди мають уявлення, що за ними спостерігають.При організації не стандартизованого спостереження в соціолога немає чіткого уявлення та плану дій, воно проводиться спонтанно, без погодження та чіткого плану. Стандартизоване — навпаки, усі дії жорстко регламентовані, у наявності план дій щодо фіксації елементів дії чи процесу, а також є чітка інструкція проведення аналізу. Для отримання надійної інформації потрібно спочатку створити індикатори, які повинні охоплювати весь спектр дій у колективі, де проводиться спостереження. Індикаторами можуть бути — кількість осіб, їх характеристики за віком, освітою, статтю та соціальним статусом, ставленням до певних процесів — репліки, вигуки, аплодування, шум в аудиторії, кількість запитань, їх зміст, напрям тощо.Важливою умовою достовірності інформації, яка була отримана в процесі спостереження, є її надійність. Спостереження вважається надійним у тому випадку, коли при повторному проведенні спостереження (у тих же умовах на попередньому об'єкті та незалежно від того, ким воно повторювалось) отримуємо результати, які незначно відрізняються від попередньої інформації.Спостереження використовується як на початку соціологічного дослідження, так і протягом усього пошуку надійної та достовірної інформації.Результати спостереження фіксуються в протоколі, де нотуються час та місце проведення, основні характеристики процесу, дії, події.

Питання 50 Метод експерименту та його різновиди

Експеримент (від лат. experimentum - проба, дослід) - дослідницька стратегія, яка передбачає цілеспрямоване спостереження за певним процесом в умовах регламентованих змін окремих характеристик умов його протікання. Це сплановане та кероване дослідження, в якому експериментатор впливає на ізольований об'єкт (об'єкти) і фіксує зміни в його станах. Дослідження проводиться з метою перевірки гіпотези про причинно-наслідковий зв'язок між впливом незалежної змінної і зміненими станами об'єкта (залежної змінної). В психології експериментування - це спільна діяльність експериментатора й досліджуваного заради вивчення психологічних властивостей останнього шляхом спостереження за його поведінкою під час виконання експериментальних завдань.

На думку Р. Готтсданкера, експеримент - це вивчення об'єкта в умовах спланованого та спеціально створеного зміщення реальності з метою отримати результати, які можна узагальнити та використати для перевірки експериментальної гіпотези.

Для проведення експерименту є важливими такі аспекти:

1) дослідник сам активно організовує умови, в яких має з'явитися певний психологічний факт; коли йде спостереження, дослідник не може втручатися в ситуацію;

2) експериментатор може змінювати умови та визначати певні варіанти умов появи досліджуваного явища (процесу);

3) в експерименті можливо усувати певні змінні, щоб дослідити, які зміни при цьому відбудуться;

4) можна надавати змінним різні значення й оцінювати дані за різного співвідношення обраних умов.

Існують такі види експериментальних досліджень.

Лабораторний експеримент - дослідницька стратегія, за якої діяльність індивіда моделюється у спеціальних умовах. Основна характеристика лабораторного експерименту - це забезпечення відтворюваності досліджуваної характеристики й умов її прояву. Такий експеримент проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях.

Природний експеримент. Поняття природного експерименту запропонував О.Ф. Лазурський. Він проводиться в умовах, які максимально наближені до звичайної діяльності людей, однак вони не знають про те, що є учасниками дослідження. Таким чином, в експерименті створюються умови для повноцінного вивчення психологічних властивостей.

При організації природного експерименту послідовно розгортаються такі етапи:

1) функціональний аналіз діяльності досліджуваного;

2) фіксація низки спостережень за цією діяльністю;

3) аналіз результатів;

4) характеристика досліджуваного.

Основними методами в контексті природного експерименту є спостереження і бесіда з учасником, результати яких обробляються кількісно та якісно.

Природний експеримент, своєю чергою, має декілька різновидів.

Психолого-педагогічний експеримент — експериментальне навчання, за якого розгортається процес навчання та виховання й одночасно досліджуються ті психічні властивості, які при цьому формуються.

Виробничий експеримент здійснюється у звичних для досліджуваної особи умовах професійної діяльності, однак учасники можуть не знати про організацію дослідження або ж брати у ньому активну участь.

Навчальний експеримент. Дістав поширення наприкінці 1930-х років. Його особливість у тому, що вивчення тих чи інших психічних особливостей відбувається в умовах цілеспрямованого формування саме цих властивостей. Спочатку досліджують рівень знань, умінь та навичок, у подальшому фіксують і аналізують зміни в їх розвитку. Навчальний експеримент використовують не лише з дослідницькою метою, а й для діагностики розумового розвитку в практичній психології і патопсихології.

Польовий експеримент – це природний експеримент, в якому використовують обладнання, а учасників інформують про проведення дослідження.

Залежно від мети дослідника експерименти можна класифікувати таким чином: пілотний (перший експеримент із експериментальної серії, який може не задовольняти всім вимогам, проводиться з метою перевірки процедур, які використовуватимуться в основному "великому" експерименті), пошуковий (спрямований на пошук каузального зв'язку); підтверджу вальний (спрямований на встановлення виду функціонального кількісного зв^уязку між явищами).

Квазіексперимент – це дослідження, в якому експериментатор відмовляється від повного контролю за змінними, оскільки це неможливо здійснити в силу об'єктивних причин. Будь-який експеримент можна вважати квазіекспериментом, оскільки він відхиляється від ідеального.

Критичний експеримент спрямовано на перевірку гіпотез, що є наслідком двох альтернативних теорій. Результатом цього експерименту є відкидання однієї теорії та прийняття іншої.

За об'єктом дослідження розрізняють реальні та мисленнєві експерименти. В реальному експерименті гіпотези перевіряються шляхом планомірного управління умовами соціальної дійсності. В мисленнєвому експерименті перевірці підлягають не реальні явища, а інформація про них, а такий суттєвий момент експериментування, як цілеспрямоване втручання в реальні процеси, відсутній. Існують приклади мисленнєвого експериментування, які викликають захоплення, є дотепними, оригінальними. Саме мисленнєве експериментування часто зумовлює революційні зміни в уявленнях про світ. Такі експерименти відкривають сутнісні характеристики об'єктів, що й дає змогу зрозуміти їх у загальному вигляді. Вчений не повинен вважати, що його завдання - продукувати нові експерименти та факти. За висловом французького вченого Р. Тома, "в наш час, скоріше, слід рятувати ідею від безцеремонної авторитарності експериментів".

За тими завданнями, які вирішуються в дослідженні, розрізняють такі експерименти: наукові (спрямовані на отримання нових знань) та прикладні (спрямовані на отримання практичного ефекту); проективні (спрямовані в майбутнє: дослідник проектує наслідки, з урахуванням гіпотетичних причин) та ретроепскгивні (спрямовані в минуле: дослідник маніпулює інформацією про події, що відбулись, намагається перевірити гіпотези про причини, які викликали існуючі наслідки); однофакторні (в яких перевіряється гіпотеза про наслідки впливу однієї залежної змінної) та баї атофак горні (в яких перевіряється гіпотеза про цілий комплекс змінних і їх взаємодію). У бівален гному експерименті порівнюються дві умови для незалежної змінної, мультивалентному – більше двох. У багатомірному експерименті визначають вплив кількох (не менше двох) незалежних змінних на кілька залежних змінних.

За характером експериментальної ситуації розрізняють неконтрольовані, природні та контрольовані (лабораторні) експерименти. На результати неконтрольованих експериментів впливають позаекспериментальні чинники, природа яких залишається нез'ясованою або відома частково. По суті, такий експеримент перетворюється на спостереження.

Експеримент, у якому учасники не знають про рівні незалежної змінної, впливу якої вони зазнають, називають сліпим. Якщо не тільки учасники, а й сам експериментатор нічого не знає про рівні незалежної змінної, це – подвійний сліпий експеримент.

За результатами розрізняють індивідуальний експеримент (дає результати, які стосуються тільки одного конкретного досліджуваного) та груповий (результати якого можна поширити на популяцію).

Експеримент базового рівня – це такий вид дослідження з однією змінною, в якому демонструють різні ефекти, використовуючи дані лише одного досліджуваного. Визначають стійкий базовий рівень реагування, забезпечують дію незалежної змінної і визначають зміни у стані досліджуваної особи, а після цього очікують відновлення базового рівня.

Експеримент є найефективнішим науковим методом. Дослідник спостерігає об'єкт в умовах лабораторії, контролює умови, проводить вимірювання різних змінних, щоб встановити зв'язок між ними. В умовах експерименту відбувається перевірка гіпотези.

Питання 51 Метод тестів та види тестів

Метод тестів застосовують здебільшого з метою: 1) диференціації та порівняння за певними якостями учнів, які навчаються і виховуються приблизно за однакових умов; 2) профвідбору, особливо на відповідальні професії.

Тест (від англ. test - випробування) - короткочасне стандартне завдання, використання якого може слугувати виявленню:

1) рівня розвитку певних психічних функцій (спостережливості, пам'яті, мислення, уяви, уваги тощо;

2) наявності певних знань, умінь, навичок, психічних якостей, вихованості тощо;

3) ступеня придатності чи готовності індивіда до певної професії;

4) психічних захворювань;

5) інтересів, думок, здібностей людини.

Види тестів Є 5 видів, які поділяються на декілька підвидів. І.Тести по спрямованості. 1) тести досягнень—тип методик, спрямованих на діагностику досягнутого рівня розвитку здібностей, навичок, знань; 2) тести інтелекту - тести загальних здібностей. Тести, які виявляють ступінь оволодіння діями з вербальним, числовим чи графічним матеріалом; 3) тести креативності - (лат. слово - створення). Сукупність методик спрямованих на вивчення і оцінку творчих здібностей людини. Креативність визначають на таких рівнях: - особистісному - як на творчість людини впливає сама людина; - пізнавальному - як на творчі здібності впливають інтелектуальні можливості; 4)    тести критеріально-орієнтовані - сукупність методів психодіагностики, які діагностують степінь оволодіння певними діями, певними видами задач;  5)    тести особистості - група методик, спрямованих на вимірювання проявів особистості; 6)    тести спеціальних здібностей - група методик, спрямованих на діагностику окремих аспектів інтелекту. ІІ. Тести за формою процедури дослідження. 1)    тести групові - коли проводиться одночасне обстеження групи людей; 2)    індивідуальні - діагностика окремої особи, проводиться з однією людиною. ІІІ. За особливостями тестових завдань. 1) вербальні — матеріал подано в словесній формі; 2) практичні - невербапьні завдання. IV. Тести в залежності від часових обмежень. 1) тести швидкості: а) коли ми задаємо певний час і визначаємо скільки за цей час людина виконала завдань; б) коли ми визначаємо об'єм завдань і фіксуємо час, за який людина ці завдання виконала; 2) тести результативності а) орієнтовані на констатацію досягнутого результату. V. Тести за наочністю. 1) апаратурні - проведення яких вимагає необхідної апаратури; 2) бланкові тести - бланки. Деякі тести не мають розрахованих норм і стандартних відхилень від норм. Для процедури нормування необхідно користуватися обчисленнями. Диференційна психометрика - наука про диференційно-психічні виміри індивідуальних відмінностей між людьми в якісному і кількісному складі психічних властивостей (здібностей, мотивів, установок, самооцінки і т. д.). Ставить певні вимоги до всіх методів. Основні вимоги: 1. Репрезентативність - це відповідність тестових норм вибірки стандартизації тестовим нормам тієї популяції, на якій використовується тест; 2. Точність психодіагностичної методики - здатність даної методики достатньо точно оцінювати рівень розвитку у людини тих психологічних якостей, для діагностики яких вона визначена. Чим більша різниця градацій рівнів розвитку даних якостей дозволяє отримати методика, тим вона точніша; 3. Надійність - якість психодіагностичної методики, пов'язана з можливістю отримувати з її допомогою достатньо стабільні результати, мало залежні від випадкового збігу обставин. Впливають фактори: 1) постійність процедури дослідження; 2) сама суть тесту; 3) надійність самої особи; 4) - валідність - відповідність результатів, отримуваних за допомогою даної методики, тому, чому вона була по замислу назначена. Слово "валідність" в перекладі означає "цінність", "користь", інформує про те, що повинен вимірювати тест і наскільки добре він це робить. Отже, психометрика - методологічна дисципліна до психодіагностики.