52 Метод соціометрії

Соціометричний метод опитування — один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо.

Технічний апарат соціометрії застосовують у різних сферах мікросоціології. Грамотне використання арсеналу соціометричних методів є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток груп, досягнення значних практичних результатів у комплектуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.

Мала соціальна група — реально існуюче утворення, в якому люди об'єднані певною спільною ознакою, спільною діяльністю або живуть а ідентичних умовах, обставинах і певним чином усвідомлюють свою належність до цього утворення. Головною рисою малої групи є відчуття спільності, яке цементує взаємини у групі й відрізняє одну групу від іншої. Оскільки чисельність малої групи обмежена, то суспільні відносини в ній виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Вважається, що «нижня» межа чисельності малої групи становить три, а «верхня» — п'ятнадцять—двадцять осіб.

У малій групі при соціометричному опитуванні кожному респондентові вручають соціометричну анкету (карточку) і список членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують, наприклад, номером у списку групи. Соціометрична карточка, як і будь-яка соціологічна анкета, починається із звернення, в якому пояснюють мету опитування, викладають правила заповнення карточки, гарантують анонімність. У кінці після запитань дякують респонденту за співробітництво. У карточці повинно бути 7—8 критеріїв. Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних. Соціоматриця — це таблиця, у якій в рядках розміщують відповіді кожного із членів групи.

53 Суть та вимоги до анкетного опитування

Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Популярність цього методу зумовлена різноманітністю і якістю соціологічної інформації яку можна одержати за його допомогою. Цей метод ґрунтується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів у думках респондентів. Анкетне опитування починається з формулювання програмних питань, звернення до респондентів. Іноді опитуваний взагалі не знає значення того або іншого поняття. Отже, якщо не враховувати особливостей формулювання запитань в анкеті, то навіть при дотриманні всіх останніх вимог методики анкетного опитування, можна одержати помилкові результати. Анкета, як правило, починається з преамбули - звернення до респондента, у якій вказано, хто проводить дослідження (назва організації), описано мету дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімний характер, спосіб заповнення анкети (інструкція: обвести кружечком, пікреслити,), а також висловлюється подяка (іноді в кінці анкети) за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина - паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних (стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т. д.). Вимоги до самої анкети і анкетного опитування: опитування не повинно тривати більше 30-40 хвилин, оскільки респондент втомлюється, і останні запитання залишаються зазвичай без повноцінних відповідей, за цей час опрацьовується 25-30 запитань; важливо, щоб інтерес до предмету опитування не спадав, а поступово підвищувався. Тому складніші за змістом (і розумінням) запитання треба ставити за більш простими; перше запитання не повинно бути ні дискусійним, ні насторожливим, воно може бути нейтральним; важкі запитання доцільно вмістити в середині анкети, щоб респондент "включився " в тему; всі можливі варіанти відповідей мають бути віддруковані на одній сторінці; запитання повинні бути ясними, чіткими і зрозумілими всім респондентам; запитання повинні відповідати логічним вимогам: спочатку мова повинна йти про встановлення того чи іншого факта, події, а потім вже про його оцінку. Якщо в анкеті з’являється новий розділ, то необхідно "підвести" опитуваного до нової теми. Зазвичай це роблять за допомогою звернення у певній формі до респондента, наприклад: “А тепер ми просимо Вас висловитись про те-то…” Вимоги до формулювання питань: Принципи  Лаконічність. Чим довше запитання, тим важче зрозуміти його зміст. 11-13 слів є межею сприйняття фрази без істотного викривлення її основного змісту. Наприклад, “Зараз я зачитаю вам кілька суджень, що стосуються Росії, України і СНД, потім, будь ласка, скажіть, якою мірою ви згодні із кожним із тверджень, використовуючи вирази: “Так”, “Радше так”, “Радше ні”, “Ні”. І таким чином ви відповідатиме на кожне запитання”. Що можна зробити? Переконатися, чи не можна скоротити це речення. Можна поділити велике речення на кілька речень, і головне з них виділити іншим шрифтом. Однозначність. Передбачає однакове розуміння усіма респондентами саме того смислу запитання, який вклав у нього дослідник. Невизначеність понять. Наприклад, “Як ви оцінюєте рівень соціальної напруги у вашому регіоні?”. Кожен по-різному може зрозуміти поняття “соціальна напруга” та “регіон”.  Неконкретність. При вивченні фактів для досягнення порівняльності інформації досить часто виникає потреба у конкретизації місця, часто і суб’єкта, стосовно яких фіксується інформація. Наприклад, у запитаннях типу: “Як часто ви робите (відчуваєте)…?” слід уточнювати часові межі дій (станів), про які треба одержати інформацію.  Неоднозначність. Досить часто в анкетах трапляються запитання, формулювання яких передбачають два, а то й більше запитань. Наприклад, “Чи часто ви відчуваєте потребу послухати музику, сходити до кінотеатру, театру, почитати художню літературу?” або “робота цікава і добре оплачується”, “робота добре оплачується, але не цікава”. Неповнота множинності. Набір відповідей повинен містити усі можливі варіанти на поставлене запитання. Наприклад: “Яка частина людей, що мешкають по сусідству з вами, росіяни?” 1-усі, 2-більшість, 3-деякі з них, 4-мало хто, 5-ніхто, 6-не знаю. Тут важко диференціювати варіанти “деякі з них”, “мало хто” і не передбачена така відповідь, як “приблизно половина”. Респондент може взагалі відмовитись відповідати на це запитання. Або “Як часто Ви відвідуєте бібліотеку?” 1- жодного разу, 2- від випадку до випадку, 3- часто, 4- іноді. Через невизначеність одиниці виміру часто викликають бурхливі дискусії серед співвиконавців. Краще конкретизувати (протягом останнього року, місяця, тижня) За своєю логічною природою запитання класифікують так: основні запитання, відповіді на які є основою побудови висновків про явища, що вивчаються. Саме вони становлять більшу частину анкети; запитання-фільтри ставлять для того, щоб відсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або ж для того, щоб виділити частину респондентів із всього масиву за мовною ознакою; Наприклад, запитанню “Чи відвідують ваші діти музичну школу?” повинно передувати запитання-фільтр “Чи є у вас діти шкільного віку?”. запитання, які наводять на думку, допомагають респонденту у правильному осмисленні основного запитання, знайти точну відповідь. За характером відповідей на поставлені запитання останні розподіляються на такі види: відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді: "Скажіть, будь-ласка, що могло б сприяти підвищенню Вашого інтересу до (навчання)?";  запитання закритого типу: "Чим Ви займаєтесь у вільний час? Просимо відповісти на ті із нижче перерахованих варіантів, які збігаються з Вашою думкою: 1) відвідую рідних і знайомих; 2) зустрічаюся з друзями; 3) слухаю радіо; 4) читаю книгу; 5) займаюсь рукоділлям'';  запитання напівзакритого типу ґрунтуються на додаванні до списку відповідей фрази: "Вкажіть інші види занять". Запитання дає можливість не лише вказати варіанти відповідей, які наводяться в анкеті, але й висловити щось своє;  запитання-меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання варіантів запропонованих відповідей;  шкальні запитання - відповідь на це запитання дається у вигляді шкали, в якій потрібно відзначити той або інший показник;  • дихотомічні запитання: "Чи вірите Ви у гороскопи й астрологічні прогнози?" Відповідь: Так-ні". Завдання: створити різні види запитань. Після того, як дослідник визначився із змістом запитань, особливу увагу треба надати упорядкуванню анкети. Верстка анкети передбачає не лише добірку запитань і їх послідовність, а також і художньо-технічне оформлення анкети. Розділи анкети можна виділити різними шрифтами, зокрема це стосується запитань і відповідей, доречно використати кольоровий друк. Можна використати малюнки для підвищення інтересу до анкети, зняття психологічної втоми респондента. Ілюстративно можуть бути оформлені і деякі запитання, що урізноманітнює техніку заповнення анкети (наприклад, використання смайликів, інших значків). Завдання: визначити помилки у запропонованих розробках анкет.  Наявність анкети-питальника, характер її заповнення, вимоги до контакту і опитуваним - ці та деякі інші ознаки дають підставу вважати соціометричний метод, не зважаючи на відмінні риси, одним із видів опитування. Його особливість та відмінність від інших традиційних методів опитування (анкетного та інтерв'ю) полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин у малих групах.