7. Історичні етапи становлення та розвитку соціології

Історія соціології - це наука про виникнення, основні етапи розвитку та історичні форми і напрями соціального знання. Вона вивчає те, як знання про суспільство виокреслюються з багатоманітності людського досвіду і набувають форми емпірично обґрунтованої наукової історії. Однак це не тільки історія розвитку науки, це - свого роду еволюція методології сприйняття, розуміння та пояснення багатогранного суспільного середовища. Найпершим етапом цього напряму є так звана протосоціологія - система теоретичних уявлень про суспільство, які передували виникненню соціології як науки. Ці теоретичні уявлення мали форму поглядів, ідей, вчень. Сама ж історія соціології включає кілька етапів. Це:

І етап протосоціології, що охоплює виникнення і становлення соціальних знань про суспільство в Стародавньому Світі, Середньовіччі, в епоху Відродження (до поч. XIX ст.);

II етап – поява соціології як науки і програм перебудови наук про суспільство на емпірично обґрунтованих засадах (триває до кінця XIX ст.);

III етап - "класичний" (гостра критика натуралістичної соціології і переломний інтерес до соціальної дії, взаємодії, соціології особи; формування проблематики емпіричної соціології);

IV етап - 20-70-тіроки. XX ст. – час формування основних сучасних теоретичних напрямів, інтенсивна галузева диференціація соціології, попредметне її розгалуження, вдосконалення методів дослідження;

V етап - з 70-х років і донині - новітній сучасний етап розвитку соціології

8) Протосоціологія та її етапи

ПРОТОСОЦІОЛОГІЯ (грецьк. προτος – перший та «соціологія» – наука про суспільство) – 1) етап розвитку соціологічного знання, який передував виникненню соціології як науки (до І пол. – сер. ХІХ ст.); 2) загальна назва для позначення концепцій про суспільство, які були сформульовані у цей період. У найзагальнішому вигляді під П. розуміють спроби опису та аналізу соціальних процесів та явищ, функціонування та розвитку суспільства.  До Протосоціології відносять ті форми знання та пізнання, які існували у суспільній думці, та які зараз розглядаються як соціологічні. Тому віднесення того чи іншого матеріалу до Протосоціології, по-перше, завжди залежить від розуміння власне соціології, а по-друге, за визначенням є ретроспективним. Зазвичай під Протосоціологією розуміють соціально-філософські та філософські концепції відповідного періоду, але інколи до Протосоціології відносять уявлення про суспільство, які не є мають концептуального оформлення, але можуть розглядатися як відображення суспільних знань: міфологію, епос, релігійні погляди, історичні твори, закони, побутові уявлення, художню літературу тощо. Матеріал Протосоціології. дає змогу не лише вивчати стан та розвиток соціологічної думки, але й досліджувати певні соціальні процеси та явища минулого на основі опосередкованих даних.

9) Класична соціологія 19 століття

    На  початку XIX ст. конкретизується проблематика традиційної соціальної  філософії, . Французький мислитель А. Сен-Сімон (1760-1825) одним із перших поставив питання про те, що науку  про людину  необхідно  вивести  на рівень  наук,  які  ґрунтуються  на спостереженні,  пропонуючи  зайнятися  встановленням   послідовних рядів  фактів,  оскільки,  на його думку,  -  це  справді  надійна частина    знань.    Сен-Сімон   виробив   концепцію    соціальної "фізіології", в якій раціоналістичні погляди XVIII ст. поєднував з історизмом  у дослідженні суспільних явищ. Він зробив перший  крок до  вивчення суспільних явищ як елементів цілісного організму,  що закономірно розвивається.       Методологічні   розробки   Сен-Сімона   сприяли   формуванню позитивізму  як  напряму в філософії та соціології  (позитивний  - лат.   -   заснований  на  досліді,  фактах,  реальний).   Головне спрямування   позитивізму  полягало  у  відмові  від   абстрактних міркувань  про суспільство, у створенні "позитивної" соціологічної теорії,   яка   повинна   була   стати   такою   ж   доказовою   і загальнозначущою, як і природничі теорії.       Родоначальником позитивізму вважають французького  філософа, соціолога  О.  Конта. Він був домашнім учителем математики,  потім працював секретарем у Сен-Сімона (1817-1824), написав разом з  ним низку  спільних  наукових  праць. Однак  розбіжності  між  ними  з принципових теоретичних і політичних питань (Конту був чужий  сен- сімонівський соціалізм) призвели до розриву їх творчих взаємин.       Інтерес  до  позитивізму пожвавився вже  після  смерті  його автора,  починаючи з 60-х років XIX ст. Ідеї Конта були  уточнені, розширені й розвинуті англійським філософом і соціологом Гербертом Спенсером  (1820-1903). Загальновизнана заслуга його в  соціології полягає у застосуванні принципу еволюції як методологічної  основи будь-якого  знання, що дало змогу розглядати суспільство  з  точки зору поступальності його розвитку.       Спенсер   визнавав   аналогію  між  суспільством   і   живим організмом, вважаючи, що розподіл функцій між органами  -  спільна риса  як суспільства, так і живого організму. Але Спенсер бачив  і суттєві відмінності між ними. Еволюція, за Спенсером, - ніщо  інше як  реалізація  принципу  "інтеграції  матерії"  і  джерело  руху. Відносини  суспільства з навколишнім світом регулюються  принципом рівнодії  енергії.  Це  регулювання  виявляється  в  боротьбі   за існування як між суспільством і навколишнім середовищем, так і між різними   типами  суспільств,  між  індивідами,   що   є   основою суспільства.   Джерелом  класових  відмінностей   Спенсер   вважав:  переможці утворюють панівний клас,  переможені  стають рабами чи кріпаками.       Західна  соціологія  цього періоду розвивалася  під  впливом двох  основних  концепцій, органічно пов'язаних з позитивізмом,  - еволюції    та   натуралізму.   Теоретична   соціологія   прагнула реконструювати   головні   фази  історичної   еволюції,   описавши одночасно структуру суспільства. Розвиток суспільства бачився соціологам-позитивістам у вигляді більш чи менш прямолінійної еволюції, а його структура зводилася до механічного підпорядкування різних