Запитання 1.

1. Поняття „мовознавство” осмислюється на основі трьох взаємодоповнюваних дефініцій.

Мовознавство – наука про мову взагалі та окремі мови світу як її індивідуальні представники.

Мовознавство – наука про мову, її природу й функції, її внутрішню структуру, закономірності існування та розвитку, а також реалізацію цих загальних рис у конкретних мовах.

Мовознавство – це теоретичне знання мови.

Теоретичне знання мови – наука про те, як володіти мовою, як відчувати мову, як бачити й проводити в ній паралелі, асоціації, закономірності.

Мовознавство передбачає мовознавців. Відома думка Фердинанда де Соссюра – напівсерйозна/напівжартівлива: „Мовознавець – це людина, яка знає дещо про всі мови, але практично не знає жодної (за винятком своєї рідної)”.

Бути мовознавцем – вміти мислити й бачити глобально, бути здатним проводити асоціації, паралелі, закономірності як у системі однієї мови, так і між різними мовами.

1. Мовознавство як наука передбачає свій об’єкт та предмет дослідження.

Слово „об’єкт” передбачає два значення: 1) зовнішній світ, що існує незалежно від свідомості суб’єкта, який цей світ пізнає; 2) предмет, явище, на який спрямована діяльність.

Поняттю „об’єкт” в українській мові відповідають два терміни:

• об’єкт;

• предмет.

Об’єкт – сукупність матеріалу, явища, які вивчає певна наука.

Предмет – сукупність досліджуваних аспектів даного об’єкта.

Об’єкт може бути спільним для кількох наук. Предмет у кожної науки свій.

Об’єкт мовознавства – мова. І в саме в цьому – складність мовознавства як науки: природа і суть мови залишається в лінгвістиці питанням дискусійним.

У багатоаспектному процесі мовленнєвої діяльності виділяється мова – психічна абстракція, локалізована в мозку, що усвідомлюється як система знаків, призначена виражати певні поняття.

Будучи локалізованою у свідомості індивіда, мова водночас виступає суспільним явищем: „Коли б ми були у змозі охопити сукупність словесних образів,накопичених у всіх індивідів, ми б доторкнулися до того суспільного зв’язку, який і утворює мову. Мова – це скарб, відкладений практикою мовлення у мовців однієїспільноти, це граматична система, потенційно (віртуально) наявна в кожному мозку. Точніше, в мозках сукупності індивідів; адже мова неповна в кожному з них. Вона існує вповні лише в колективі” (Фердинанд де Соссюр, „Курс загальної лінгвістики”. –К.: Основи, 1998. – С.25-26)

У цьому аспекті можна погодитись з думкою, що питання про голосовий апарат другорядне у загальній проблемі походження мовної діяльності. Якоюсь мірою цей вибір (голосовий характер) міг бути накинутий природою. Мова – це домовленість, і цілком байдуже, яка саме природа її умовно обраного знака. Тим самим „природною для людини є не мовна діяльність як говоріння, а здатність творити мову, тобто систему диференційованих знаків, які відповідають диференційованим поняттям” (Фердинанд де Соссюр, „Курс загальної лінгвістики”. –К.: Основи, 1998. – С.21).

Як наслідок, об’єкт мовознавства – мова як система знаків, соціальна за своєю природою. Предмет мовознавства – властивості мови як явища, що „існує саме в собі і для себе” (Фердинанд де Соссюр) та вияви мови в різних аспектах діяльності людини.

1. Основні завдання мовознавства:

1. Розв’язання проблеми походження мови.

2. З’ясування проблеми природи та суті мови.

3. Осмислення проблеми співвідношення мови та мислення.

4. Аналіз причин різноманітності мов та відображення в мові „картини світу”.

5. Усвідомлення механізму дії мови.

6. Виявлення механізму впливу мови на мислення та поведінку людини.

7. Вивчення внутрішньої структури мови та особливостей мовних одиниць.

Запитання 3

Запитання 4

Загальне мовознавство - це своєрідна філософія мови. Воно займається не

вирішеними дотепер проблемами, пов'язаними з мовою, і відповідає на

безліч досить складних питань, які цікавили людство з найдавніших часів.

Загальне мовознавство - особлива наука. Взагалі щоб визнати яку-небудь

область знання наукою, необхідна наявність свого об'єкта й предмета

дослідження, а також своїх спеціальних методів і прийомів одержання

знань.

Об'єктом вивчення загального мовознавства, як правило, називають мову.

Але, з огляду на новітні досягнення вітчизняного й закордонного

мовознавства, точніше було б говорити, що об'єктом вивчення загального

мовознавства є мовна діяльність, або мова в дії.

Мовна діяльність здійснюється в різних сферах життя людей (психічної,

фізіологічної, соціальної, культурної й т.п.). От чому мовну діяльність

вивчають не тільки мовознавці, але й представники інших наук: психологи,

фізіологи, антропологи, логопеди, філософи, літературознавці,

культурологи; фахівці в області анатомії, кібернетики, семіотики,

інформатики й т.д. Але лише для мовознавства "мова в дії" є єдиним

об'єктом дослідження, у той час як для кожної з перерахованих вище наук

мовна діяльність, або "мова в дії", -і лише один з їхніх об'єктів, що

цікавлять, до того ж, не головний. Наприклад, об'єктом вивчення

психології є процеси відбиття людиною й тваринами дійсності. Мовна ж

діяльність - лише один із процесів, що побічно відбиває сприйняття

людиною реальної дійсності; мова "свого роду дзеркало, що коштує між

нами й миром; воно відбиває не всі властивості миру, а тільки ті, які

чомусь здавалися особливо важливими нашим предкам" (Енциклопедія для

дітей, 1998, с. 334).

Запитання 6

Однією з ключових проблем загального мовознав-ства є проблема методології, тобто методів дослідження мови. Відомо, що будь-яка галузь людського пізнання повинна мати поряд з об'єктом і предметом вивчення певні дослідницькі методи. Лінгвістика протягом історії свого розвитку створила власні (спеціальні) ме-тоди. Як правило, зміна наукової парадигми супро-воджується відкриттям нового методу дослідження. Кожен метод виділяє той аспект мови як об'єкта дос-лідження, який визначається найважливішим у цій теорії мови

1. Поняття про методи наукового дослідження

Метод (від грец. methodos «шлях дослідження, пізнання») -- систе-ма правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці, тобто спосіб організації теоретич-ного і практичного освоєння дійсності.

¹Методологія (від метод і грец. logos «слово, вчення») -- 1) вчення про наукові методи пізнання; 2) сукупність методів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки її об'єк-та. У радянській науці цей термін переважно вживався в іншому (вужчому) значенні: філософська основа вчення, дослідження.

Термін метод не однозначний: його застосовують у загальнонауковому, філософському значенні, у спе-ціально-науковому (що стосується окремої галузі нау-ки -- фізики, хімії, математики, історії, літерату-рознавства, мовознавства тощо) і у значенні, яке збіга-ється зі значенням терміна методика.

У загальнонауковому, філософському значенні термін метод означає шлях пізнання і витлумачення будь-якого явища дійсності. Загальнонаукові методи пізнання базуються на знанні універсальних законів природи, суспільства і мислення. Це методи пізнання предмета в розвитку, в зв'язку і взаємозалежності явищ як єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення, причини і наслідку, необхідності й випадковості, сут-ності та явища, одиничного, особливого й загального тощо.

У спеціально-науковому значенні слово метод означає шлях пізнання і витлумачення явищ, який використовується в певній конкретній науці (матема-тичні методи, соціологічні методи, лінгвістичні мето-ди та ін.). Кожен такий метод має свою «ділянку» дослідження, своє коло вимог, свою мету. Наприклад, порівняльно-історичний метод застосовують до вив-чення споріднених мов. Його метою є відкриття зако-номірностей розвитку цих мов. Структурний метод використовується при синхронічному вивченні будь-якої мови і має на меті дослідження структурної орга-нізації мови.

Спеціальні дослідницькі методи перебувають в тіс-ному зв'язку із загальнонауковими, залежать від них, видозмінюються під їх впливом. Філософська методо-логія виростає з філософської теорії, світогляду; вона є сукупністю настанов на те, з якою метою, що і як вив-чати, і рекомендує конкретні методи вивчення мови. Конкретна наука має також наукову теорію і свою ме-тодологію -- вчення про цілі, предмет дослідження і конкретні методи дослідження. Від філософії через її методологію проходить лінія зв'язку з теорією і з мето-дологією конкретної науки, через що зв'язок між філо-софською методологією і спеціальними методами пев-ної науки не є прямим, але очевидний. Лінгвістична теорія є тим місточком, який поєднує філософську і конкретно-наукову методологію. Правда, трапляються випадки, коли, прикриваючись правильними загальнометодологічними положеннями, вчений може буду-вати антинаукові теорії шляхом використання хиб-них методів. Як приклад можна навести палеонтоло-гічний метод М. Я. Марра. Заперечуючи порівняльно-історичний метод як ненауковий, Марр запропонував замінити його пошуками в усіх індоєвропейських мо-вах чотирьох елементів (сал, йон, бер, рош), від яких ніби-то утворені всі слова. Внаслідок такого «наукового» під-ходу були витворені фантастичні етимології слів і тео-ретичні міфи.

Роль спеціально-наукових методів у розвитку кон-кретних наук є надзвичайно важливою. Дуже часто навіть виникнення науки пов'язують з появою мето-ду. Так, зокрема, існує два погляди щодо часу виник-нення науки про мову: 1) мовознавство виникло тоді, коли мова стала об'єктом наукового розгляду, тобто за декілька століть до нашої ери (у Давньому Римі, Давній Греції і Давній Індії); 2) наука про мову виникла тоді, коли було відкрито порівняльно-історичний метод, тоб-то в першій чверті XIX ст. Що ж стосується нового напряму в науці, то його також, як правило, пов'язують із виникненням нового (власного) методу, бо саме ме-тод формує підходи до аналізу фактів. Так, порів-няльно-історичне мовознавство пов'язане з порівняль-но-історичним методом, структурне -- зі структурним, психолінгвістика -- зі спеціальними психолінгвіс-тичними методами, лінгвогеографія -- з ареальним ме-тодом. Переважання відповідного методу в певну епоху багато в чому визначає загальний характер розвитку лінгвістичної науки, бо метод завжди пере-буває в тісному зв'язку з теорією (можна стверджу-вати про існування єдності «метод -- теорія»). Не буде перебільшенням, коли скажемо, що методом ство-рюється предмет дослідження. Водночас потрібно зазначити, що зміна теорії (парадигми в науці) не заперечує наявних до цього наукових методів.

Кожен спеціальний дослідницький метод втілюєть-ся в певну систему логічних дій ученого, стандартизо-ваних прийомів збору, обробки й узагальнення фактів. Таку систему прийомів, яку слід називати методикою наукового дослідження, нерідко називають методом. За висловом Б. М. Головіна, якщо метод -- це шлях, який прокладають до істини, то методика -- інструменти, потрібні для розчищення цього шляху.