32. Проаналізйте стилі керівництва (лідерства к .Левіна)

Поняття “лідерство” стало широко застосовуватись в со-ціальній психології після відомих експериментів К. Левіна (30-ті рр. ХХ ст.), який вивчав “стиль лідерства” – систему прийомів впливу лідера на групу. Ці експерименти виявили три типи лідерства, які по-різному впливають на ефективність групо-вої діяльності. Експерименти проводились в групі школярів, які зібрались для виготовлення масок із пап’є-маше. Ці групи було вирівняно за індивідуальними і груповими характеристиками, але вони відрізнялись стилем керівництва: авторитарним (всі дії членів

групи визначались дорослим лідером), демократичним (всі дії виз-начались самою групою) і ліберальним (анархічним), коли група була віддана сама собі. Дослідження показали прямий вплив сти-лей лідерства на “групову атмосферу” – соціально-психологічний клімат групи, робочу мотивацію дітей і виробництво їх праці.

Типологія лідерства К. Левіна у вітчизняній науці знайшли найбільше поширення. Проте в сучасній соціальній психології на-були визнання багато інших теорій стилів лідерства. Наприклад, існує теорія Дугласа Мак Грегора, яка виділяє стилі “Х” і “У” в за-лежності від сприйняття лідером людської сутності. Для стиля “Х” характерно сприйняття підлеглих я к ма си людей, що вза га лі не люб-лять працювати, прагнуть уникати роботи, як таких, що не мають честолюбства, безвідповідальних, несамостійних, як таких, що праг-нуть до захищеності. Тому їх потрібно заставляти працювати, вико-ристовуючи примушування, погрозу покарання, жорсткий контроль. Керівники стилю “У” виходять з того, що праця – це природний про-цес, властивий людині. У відповідних умовах люди не тільки не уни-кають відповідальності, але й прагнуть до неї. Якщо люди приєдну-ються до цілей організації і поділяють їх як власні цілі, то в своїй діяльності вони будуть застосовувати самоуправління і самоконт-роль. Приєднання в цьому випадку розцінюється як акт довіри і несе функцію винагороди. Здібності до творчості властиві багатьом лю-дям, і задача керівника – використати ці здібності.

33. Основи між особової взаємодії

Людина – соціальна істота, яка живе в умовах взаємодії і спілкування з людьми. Міжособова взаємодія виступає механізмом передачі суспільного досвіду, способом задоволення людських потреб, каталізатором чи інгібітором життєтворчості.У процесі міжособової взаємодії відбувається соціальна перцепція, яка полягає у сприйманні зовнішніх ознак людини, співвідношенні їх з її особистісними характеристиками, інтерпретації і прогнозуванні на цій основі її вчинків

34. Суть соціальної взаємодії. Символічний інтеракціоналізм Дж. Міда

Під соціальним взаємодією розуміється система взаємообумовлених соціальних дій, пов'язаних циклічної причинного залежністю, при якій дії одного суб'єкта є одночасно причиною і наслідком відповідних дій інших суб'єктів" [1]. Це означає, що будь-яка дія людини викликається попереднім дією людини і водночас є причиною подальших дій. Наприклад, будь-яка людина, спілкуючись з друзями, родичами, колегами постійно здійснює соціальні взаємодії, які ще різноманітні за формами прояву.

Символічний інтеракціонізм — одна з провідних парадигм в соціології, яка ставить за свою мету розуміння поведінки людей, причому поведінка сприймається так, як люди самі її розуміють. Прихильники цієї теорії упевнені в тому, що кожний індивід має власне тлумачення своїх дій, вчинків в будь-якому акті взаємин.

Подібним способом люди, з якими індивід постійно вступає у взаємини, виробляють свої власні інтерпретації його слів і поведінки. Тому ми повинні, перш за все, зрозуміти, що означають слова вчинки людей для них самих, якщо вони включені в спілкування з іншими.

З точки зору представників символічного інтеракціонізму , щоб зрозуміти життя і діяльність соціальних груп, будь-які зразки поведінки, соціальні установки, переконання і цінності повинні розглядатися у відповідному контексті. Без урахування контексту ми не зможемо зрозуміти дії і поведінку певної людини або соціальної групи.

Джордж Герберт Мид — відомий соціолог, чий значний внесок в теорію символічного інтеракціонізму полягає в розмежуванні сфер (підсистем) в структурі "Я" (умовно — "І" і "mе").

Підсистема, або сфера "І" відноситься до реакцій людини на соціальні установки інших; це — суб'єкт соціальної взаємодії, що самовизначається. При цьому "mе" розглядається як впорядкована сукупність установок, яку людина засвоює в результаті взаємин з іншими людьми; "mе" — це більш пасивна підсистема, ніж "І". В якості "mе" люди сприймають себе як об'єкти думок, поглядів, слів, міркувань і вчинків інших людей; тобто люди сприймають себе як автономних учасників взаємодії, які можуть впливати на погляди, думки і дії інших людей.