Відмінні риси

№	Приватне	Публічне
1	Природою є необхідність забезпечення тих потреб, що мають приватний або корпоративний характер;	Природою є забезпечення державних інтересів, а також умов дії між державою та іншими суб’єктами права;
2	Перевагу отримує диспозитивний метод правового регулювання;	Перевагу отримає імперативний метод правового регулювання;
3	Суб’єктами є фізичні та юридичні особи;	Суб’єктами є держава, а по відношенню до неї або фізичні або юридичні особи;
4	Превага надається використанню договірної групи відносин;	Перевага надається нормативній основі регулювання суспільних відносин;
5	Предметом регулювання в межах приватного права є переважно договірна, сфера власності та спадкування.	Предметом регулювання в публічному праві переважає сфера адміністративних відносин публічно владна сфера відносин та діяльність держави як суб’єкта міжнародних відносин.

ПРИВАТНЕ ПРАВО – це підсистема права, що регламентує майнові відносини, особисті не майнові відносини, які в повній мірі пов’язані з особистістю суб’єктів, належать такі галузі права як – цивільне права, сімейне право, трудове, житлове, авторське права.

ПУБЛІЧНЕ ПРАВО – це підсистема права, сукупність галузей та інститутів, що регулюють державні та міждержавні відносини, до сфери публічного права можливо віднести – конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне права.

24. Поняття та структура системи законодавства

В сучасній юридичній літературі склалося три підходи до характеристики поняття законодавства

1. широкий підхід – який застосовується в практиці Європейського суду справ людини та під поняттям законодавства розуміє систему міжнародних документів, систему законодавчих актів національних держав, систему відповідних підзаконних актів, документи розпорядчого характеру та результати правозастосовної практики.

2. підхід - відображає офіційну позицію конституційного суду України, щодо тлумачення поняття законодавство, яке вживається у конституції України та під цим поняттям розуміє – систему законодавчих актів України, а також систему підзаконних документів, що прийнятті в Україні в межах повноважень правотворчих органів на підставі та у відповідності до закону.

3. вузький підхід або доктринальний відповідно до якого під категорією законодавство розуміється - система нормативно-правових актів, що мають вищу юридичну силу, форму законну та існують у вигляді конституції, конституційних законів, кодифікаційних актів, поточних та надзвичайних законів.

Відповідно до цього розуміння поняття законодавства надає можливість:

1. Визначити законодавство як систему нормативних актів, що мають різну юридичну силу.

1. Визначити підходи, щодо ієрархії (підпорядкування нормативних актів).

2. Визначити зміст законності, як принципу побудови системи законодавства.

3. Визначити законодавство як систему, що характеризується наявністю певних елементів та різноманітних аспектів структури.

Законодавство є зовнішньою формою виразу права та складається із 3 основних елементів:

1. Правовий припис;

2. Інститут законодавства;

3. Галузь законодавства.

Оскільки поняття законодавства має самостійний характер то його елементи можуть як збігатися так і не співпадати з елементами системи права.

Структура законодавства може бути розглянута в трьох основних аспектах, що відображають особливості дії нормативних приписів за ієрархією предметом регулюванні та територією дії:

Перший підхід – вертикальна (ієрархічна) структура законодавства, що зумовлюється різноманітною силою актів, що приймаються одним органом, вказана система не залежить від території поширення актів та від сфери відносин, що ним регулюється.

Вертикальна система включає:

1. Конституція. 2. Конституційні закони. 3. Загальні, підзаконні акти. 4. Відомчі акти. 5. Локальні акти.

Ця система заснована на принципі верховенства закону, вищої сили актів представницької влади, прийняття підзаконних актів на основі, відповідності та прийняття закону.

Другий підхід – горизонтальна (галузева) структура законодавства,

заснована на двох факторах:

1. Сфера правового регулювання;

2. Ієрархічне підпорядкування актів у межі сфері правого регулювання.

Ця система значною мірою відповідає поділу права на галузі, хоча повністю із ними не збігається. Горизонтальна структура законодавства відображає особливості правого регулювання певної сфери відносин та характеризується як сукупність джерел певної галузі права.

Третій підхід – державно-організаційна структура законодавства, що засновується на побудові нормативно-правових актів в залежності від їх територіальної дії. Вона відображає особливості та форми державного устрою та характеризує лише складну територіальну форму держави. Законодавство федеративної держави включає загально федеральний рівень та рівень законодавства суб’єктів федерації. Який засновується на принципах – відповідності загально федеративному законодавству та врахування особливостей суб’єктів федерації.