1. Функція аналізу діючого законодавства, що передбачає аналітичну діяльність суб’єктів, щодо встановлюють стан та перспективи розвитку законодавчої бази.

2. Функція оновлення законодавства, що передбачає розробку та прийняття норм-правових актів, які відповідають рівню та вимогам суспільного розвитку.

3. Функція ліквідування прогалин та колізій у праві.

4. Функція упорядкування нормативно-правової бази, яка визначає можливі шляхи систематизації діючої законодавчої бази.

5. Статична функція, змістом якої є загальна націленість на стабілізацію правового-регулювання суспільних відносин.

6. Інтегративна функція, що визнач курс діяльності держави на зближення правової системи та уніфікацію правових норм.

   Тема 6* 3.Фактори, принципи та види правотворчості

7. Планування правотворчості, що передбачає діяльність правотворця на відповідних планах правотворчих робіт як коротко- так і довго-строкової роботи.

Види правотворчості:

1. За характером правотворчої діяльності:

   1. прийняття нормативно-правових актів органами правотворчості відповідно до їх компетенції;

   2. санкціонована правотворчість, тобто введення відповідної санкції, що настає за порушення соціальних норм;

   3. приєднувальна правотворчість, що передбачає особливий процес ратифікації міжнародних договорів, що надає їм статус елементу національного законодавства;

   4. прецедентна правотворчість, змістом якої є надання рішенням органів державної влади обов’язкового характеру при розгляді наступних аналогічних справ чим саме створюється судовий або адміністративний прецедент.

2. В залежності від юридичної сили правотворчого документу:

   1. законодавча діяльність;

   2. підзаконна діяльність.

3. В залежності від суб’єктів правотворчої діяльності:

   1. правосвідомість народу;

   2. правотворчість органів державної влади та посадових осіб;

   3. делегована правотворчість, що передбачає прийняття правотворчих актів тими суб’єктами яким передано правотворчі повноваження на прийняття конкретного документа;

   4. муніципальна правотворчість (тобто прийняття нормативно-правових актів органами місцевого самоврядування);

   5. локальна правотворчість, що здійснюється власниками або адміністрацією, підприємств установ та організацій.

4. В залежності від статусу правотворчих актів:

   1. конституційна правотворчість, що визначає процес розробки, прийняття та введення в дію – конституційних нормативно-правових актів, а також змін та доповнень до них;

   2. поточна правотворчість, що передбачає прийняття юридичних документів відповідно до планових засад діяльності правотворчих органів;

   3. кодифікаційна правотворчість, що передбачає розробку, прийняття та введення в дію документів, що мають форму кодексів;

   4. судова (адміністративна правотворчість), результат якої є система прецедентів.

5. В залежності від територіальної поширеності правових актів:

   1. міжнародна правотворчість, результатом якої є прийняття міжнародних актів та договорів;

   2. національна правотворчість, результатом якої є правові акти, що поширюються в межах території однієї держави.

поділяється на:

• загально державну;

• місцеву;

• локальну.

17. Тема 6* 4. Законотворчість: поняття сутність та зміст Законотворчість: поняття сутність та зміст

В юридичній літературі розуміння законотворчості має неоднозначний характер та визначається вченими як:

1/ особливий процес здійснення державного управління суспільства за допомогою права (за Цветков В.В.)

2/ як особливий процес прийняття управлінського рішення та реалізації даного рішення відповідно до функцій держави (за Ющук О.І.)

3/ як особливий процес створення системи законодавства (за Сидорчук І.П.)

4/ як особливий процес використання законодавчих механізмів з метою вироблення форми законодавчого акту (за Мурашко Л.О.)

Загальнопоширеним є визначення законотворчості як певної творчої діяльності яка націлена на розробку, прийняття та введення в дію нормативно-правових актів вищою юридичною силою, що мають форму закону. За своєю сутністю законотворчість являє собою – соціальну гносеологічну, творчу діяльність по розробці, обговоренню, прийняттю, підписанню (можливого вотування) та оприлюднення законодавчих актів.

Ознаки законотворчості:

1. має офіційний характер;

2. є результативною діяльністю;

3. має творчий характер;

4. здійснюється уповноваженими суб’єктами;

5. відповідає регламенту роботи законотворчого органу;

6. має певний ступінь наукового обґрунтування та забезпечення.

Види законотворчості:

1. конституційна законотворчість, тобто прийняття, зміна, доповнення або скасування конституції та конституційних актів, що приймаються на її основі;

2. ратифікаційна діяльність, що передбачає визнання укладених державою міжнародних договорів;

3. кодифікаційна діяльність, що передбачає розробку та прийняття кодифікованих актів за сферою їх поширення;

4. поточна законотворчість, що передбачає обговорення та прийняття юридичних текстів відповідно до планових засад;

5. надзвичайна законотворчість, що передбачає прийняття законодавчих актів у прискореному порядку з метою подолання наслідків надзвичайних ситуацій або передбачає делегування законодавчих повноважень у випадках надзвичайного або воєнного стану окремим суб’єктам (зазвичай керівникам держави).