Тема 6: Правотворчість та правоутворення

1. Поняття, сутність та ознаки правовутворення

20. Поняття та особливості правотворчості

    5. Тема 6: Правотворчість та правоутворення* 1.Поняття, сутність та ознаки правовутворення

21. Фактори, принципи та види правотворчості

22. Законотворчість: поняття сутність та зміст

23. Юридична техніка: поняття ознаки та особливості застосування

1. Поняття, сутність та ознаки правовутворення

Розвиток та вдосконалення законодавчої бази держави пов’язується із явищем правоутворення, що являє собою складний соціальний та юридичний інститут, створення права як системи загально-обовязкових правових норм, що знаходять свій прояв у вигляді юридичних документів, правової свідомості і культури громадян.

Загальновизнаною в юридичній думці є ідея про те, що метою правоутворення є формування досконалої правової системи, придатної для розбудови демократичної соціальної, правової держави.

Саме правоутворення, характеризує особливий взаємозв’язок між рівнем розвитку суспільства та якістю правових норм, що функціонують в державі.

Вітчизняна юридична література містить досить різновекторні підходи до розуміння правоутворень, зокрема правоутворення визначається як:

1. Процес через який здійснюється трансформація соціальних факторів у юридичні норми (за Тихоміров Ю.А.).

2. Як специфічна технологія змістом якої є сукупність суспільних відносин яка націлена на забезпечення правотворчості та подальшої реалізація правових норм (за Казимерчук В.П.)

3. Як форма взаємодії об’єктивних та суб’єктивних факторів суспільного розвитку які зумовлюються зміною правового регулювання (за Дрейщев В.П.)

4. Як складний тривалий соціальний процес формування норм права

Ознаки правоутворення:

1. Являє собою соціально-юридичний інститут, що зумовлений об’єктивними та суб’єктивними факторами;

2. Процес, що зумовлений рівнем розвитку суспільства;

3. Має стадійний характер та поділяється на стадії формування та вияву об’єктивної необхідності, зміни правого регулювання, що має не офіційний характер та на стадію правотворчості, що є офіційним етапом;

4. Забезпечує співвідношення рівня розвитку суспільства та рівня розвитку законодавчої бази;

5. Має результативний цілеспрямований зміст, результатом чого є прийняття нормативно-правого акту.

ПРАВОУТВОРЕННЯ – це соціальний, гносеологічний, творчий процес, формування, закріплення та введення в дію правових норм у вигляді системи нормативно-правових актів, що обумовлений рівнем суспільного розвитку та забезпечує прямо пропорційну залежність потреб суспільства та адекватного, якісного рівня законодавчої бази.

1. Тема 6* 2.Поняття та особливості правотворчості особливості розуміння правоутворення в основних школах праворозуміння.

2. особливості правоутворення в Україні в сучасний період.

Самостійно!!!!!!

15. Поняття та особливості правотворчості

Офіційним етапом правоутворення є правотворчість, що являє собою особливий вид юридичної значимої діяльності, предметом якої є прийняття нормативно-правових актів з метою подальшого впливу на суспільні відносини.

Правотворчість в юридичні літературі розглядається:

1. Як особливий інтелектуальний процес, що здійснюється уповноваженими суб’єктами та завершується прийняттям юридичного документу (Міцькевич А. В.)

2. Як сукупність чітко визначених організаційних форм, які забезпечують підготовку та введення в дію нормативно-правових актів (Абдулаєв Н. Д.)

3. Як особлива форма існування умов життєдіяльності суспільства, що передбачає встановлення чітких правових рамок поведінки для суб’єктів права (Васільєв А. В.)

4. Як етап переходу від буття через свідомість до змісту правової норми (Аніта Нашец)

5. Як особливий процес створення правових норм у змісті положень нормативно-правових актів (Ющик О. І., Вишневський А. Ф, Дмитрук В. М.)

6. Як певна форма відображення рівня розвитку суспільства у вигляді відповідних правил, впорядкування відповідних відносин у суспільстві (Скакун, Оборотов Ю. М.)

Оскільки розуміння правотворчості має неоднозначний характер, слід виокремити його риси:

1. Має офіційний характер, оскільки здійснення уповноваження суб’єктами в чітко визначених процесуальних формах, а результат правотворчості має відповідний правовий статус та юридичну силу;

2. Здійснюється у чітко визначених процесах та формах, що має характер регламенту роботи, відповідно складається із стадій правотворчості, які надають змогу досягти планованого результату (прийняти норм-правових актів);

3. Має правовий характер, оскільки має можливість здійснювати правотворчу діяльність, закріплюється правовими нормами та регламентується у відповідних регламентах суб’єктів правотворчості, має результативний характер оскільки результатом є відповідний письмовий документ, що є джерелом права. встановлення , зміна або припинення зміни правових норм;

4. Відображає рівень досконалості законодавчої бази та особливості законодавчої політики держави;

5. Забезпечує ефективність правового регулювання суспільних відносин;

6. Має складний зміст оскільки поділений на певні різновиди.