24.Філософське вчення Анаксагора

ТЕОРІЯ МАТЕРІЇ

В часи Анаксагора ще не існувало філософського поняття матерії - ні в смислі арістотелівського "гюле" (hile), ні в тому смислі, який цей термін набув у філософії Нового часу. 1 все ж ми вважаємо допустимим користуватися словосполученням "теорія матерії", коли говоримо про таких мислителів, як Анаксагор, Емпедокл чи Демокріт. Ними була поставлена проблема внутрішньої будови речей, що оточують нас в цьому світі. Проблема мікроструктури речей - тієї мікроструктури, котра недоступна для нашого зору і відчуття, але яка визначає якість предметів, з якими нам доводиться мати справу. А це і є проблема побудови матерії у фізичному розумінні терміну "матерія".

Істинне буття, на думку Анаксагора, властиве всім якісно-визначеним речам світу, що нас оточує, іншими словами, всім фізично однорідним речовинам і перш за все тим речовинам, із яких складаються біологічні організми. Анаксагор називав їх "існуючими речами". Вони існують не тому, що доступні нашому сприйняттю (вони можуть і не сприйматися нами, як це має місце в первинній суміші). Кожна із цих речей є і не може не бути.

Звідси безпосередньо виходить, що кожна "існуюча річ" не виникає і не знищується, але завжди залишається рівною сама собі як в кількісному, так і в якісному співвідношенні. В світі відбувається тільки з'єднання і роз'єднання "існуючих речей", які дають нам видимість виникнення

і знищення. Про це ясно пише сам Анаксагор : "Про виникнення і знищення у елінів нема правильної думки; бо ніяка річ не виникає і не знищується , але з'єднується із існуючих речей і розділяється. І таким чином правильніше було б назвати виникнення з'єднанням, а знищення роз'єднанням."

Таким чином, ми можемо сформулювати перше найважливіше положення теорії матерії Анаксагора: всі "існуючі речі" не виникають і не знищуються, а існують завжди в одній і тій же кількості. Назвемо це положення "принципом збереження матерії". НАСІННЯ, ПРОТИЛЕЖНОСТІ, СТИХІЇ

Принципи теорії матерії складають концептуальний кістяк теорії Анаксагора, яка повстає перед нами як цілком оригінальне і класично завершене вчення , абсолютно достойне тієї слави, яка оточувала ім'я її автора. В сучасній історико-філософській літературі тлумаченню цих понять присвячено багато праць, автори яких далеко не завжди приходили до однозначних результатів. В даній главі будуть викладані наші думки з приводу цих понять. Перше - насіння (sperma).

В одному випадку Анаксагор описує стан первинної суміші, в якому світ перебував до початку процесу космоутворення: "А до відділення, коли все було разом і ні один колір не можна було розрізнити: бо заважало змішення всіх речей, вологого і сухого, теплого і холодного, світлого і темного, і землі, що утримувалася в великій кількості, і безмежного по кількості насіння, ні в чому не схожого одне на одного".

В другому випадку говориться про "об'єднання", що виникають в процесі космічного круговороту: "Якщо все створено таким чином, то варто вважати, що у всіх об'єднаннях утримується множина і різноманіття, в тому числі і насіннявсіх речей, що володіють різноманітними формами, кольорами, смаками і запахами".

Побутує досить поширена думка, що термін "насіння" в обох приведених цитатах позначає ті само речі, які в Арістотеля називались "гомеомеріями", тобто, це якісно-визначені речовини, як то деревина, золото, іфов і т.п., що володіють властивостями парменідівського буття і включаються в усі предмети, які ми сприймаємо чуттєво, якими б малими вони не були.

Якщо взяти частку первинної суміші і почати ділити її на все більш дрібні частки, то, зрештою, можна буде дійти до часток, що володіють якісною визначенністю, тобто до насіння. В процесі космічного круговороту, який викликав Розум, це насіння приходить в рух і за принципом "Подібне до подібного" починають об'єднуватися одне з одним.

Кожна насінинка, якою б малою вона не була, володіє визначеними розмірами, а звідси, її можна безмежно ділити, як і будь-яку іншу річ. А якщо це так, то, за принципом універсальної суміші, кожна із них включає в себе всі "існуючі речі". Продовжуючи ділити насіння на все більш малі частки, ми на якомусь етапі поділу знову отримуємо частки всіх існуюсих у природі якісно- визначених речовин. Але це буде насіння другого степеню малості і воно в свою чергу буде ділитися до нескінченності. Таким чином, розвиваючи думку Анаксагора, можна говорити про нескінченну ієрархію рівнів поділу, причому на кожному із цих рівнів якісно-визначене насіннявищого рівня розпадеться на множину насіння нижчого рівня. Кожна насінинка, до якого б вона рівня малості не належала, являє собою свого роду мікрокосмос. Бо "у великого і малого є рівне число частинок і таким чином у всьому заключається все".

Виходячи із сказаного, деякі дослідники доводили думку Анаксагора до логічного завершення: якщо кожна частка, якою б малою вона не була, заключає в себе все, то вона повинна містити в собі не тільки якісно-визначені речовини, але й речі оточуючого нас світу - Небо і Землю. Наступне поняття, яке ставило в глухий кут багатьох дослідників Анаксагора - це так звані протилежності.

Отже, в ієрархії буття якісно-визначені речовини і протилежності (сухе - вологе, тепле - холодне і т.п.) займають тотожне положення: одні і другі відносяться до категорії "існуючих речей", тобто, володіють рядом ознак істинного буття в парменідівському смислі. Одні і другі підкоряються принципам, загальним для всіх "існуючих речей". Але між ними існує суттєва різниця. В той час, як речовини, будучи змішані одне з одним, володіють розмірами і утворюють частки (насіння), кожна з яких займає в просторі якесь кінцеве місце, протилежності не мають розмірів і не займають свого місця. Вони знаходяться не поряд з насінням, а в самому насінні. Вони пронизують насіння, немов би є станом чи властивостями насіння. Аби насіння було частками, розділеними порожніми проміжками, як атоми Демокріта, тоді можна було б говорити, що ці проміжки заповнені не частками матерії, а протилежностями (подібно ефіру чи полю сучасної

фізики, яке заповнює простір поміж елементарними частками). Але таких проміжків, згідно теорії Анаксагора не може бути. Допущення проміжків суперечило б принципу універсальної суміші. Що стосується протилежностей, то їх правильніше було б ототожнювати з поняттям "сили", який позначається терміном "dynamis". Цей термін вживався задовго до Анаксагора, ним користувався Алкмеон, він зустрічається в поемі Парменіда.

Сам Анаксагор вважав, що кольори і смак, а також геометричні форми відносяться до властивостей насіння, задаючи їм якісну визначеність. Що стосується протилежностей, які мають статус "існуючих речей", то їх, мабуть, було стільки, скільки називає сам Анаксагор. Це - сухе і вологе, тепле і холодне, рідке і густе.

Виникає природне питання: для чого знадобилося Анаксагору виділяти ці кілька пар протилежностей із множини інших властивостей і якостей, і надавати їм особливий онтологічний статус? Для відповіді на це питання необхідно звернутися до проблеми чотирьох стихій. Варто підкреслити, що чотири традиційні стихії - вогонь, повітря, вода і земля — не відігравали в теорії Анаксагора принципової ролі. Особливості світогляду софістів