1.Предмет та періодизація історії філософії

Історія філософії — галузь філософського знання. Наука про постання, зміст і розвиток філософських систем та їх зв'язок між собою.Предметом історії філософії є закономірності та особливості філософського пізнання на різних етапах історичного розвитку. Становлення і розвиток філософських систем. Основними етапами: розвитку філософської думки прийнято вважати:

1.Філософія країн Стародавнього Сходу (Індія, Китай). 2.Філософія Античності. 3.Філософія Середньовіччя. 4.Філософія Відродження. 5.Філософія Нового часу

6.Філософія Просвітництва. 7.Німецька філософія 8.Посткласична європейська філософія 19 ст. 10.Сучасна філософія.

2.Історія філософії як наука та принципи її періодизації

Філософію можна краще зрозуміти якщо вивчити її історію. Розглядаючи питання про періодизацію історії філософії, слід звернути увагу на принципи періодизації. В їх основі лежить розуміння того, що єдиний історико-філософський процес водночас поєднує в собі різноманітні .вчення, школи, напрями, відмінність між якими визначається такими основними чинниками:

1. ступінь розвитку продуктивних сил, зрілість суспільних відносин;

2. ступінь розвитку загальної культури і науки;

3. світоглядні передумови та філософські джерела.

Вивчаючи історію філософії, звертаємо увагу на те, що її періодизація в цілому збігається з періодизацією загальної історії, але кожний історичний тип філософії не є прямим відображенням історії, історичного періоду, а виступає результатом її осмислення, у якому значну роль відіграють попередні філософські вчення Кожний історичний етап у розвитку філософії має свої особливості, і ці особливості випливають із вирішення центральних проблем, які постають перед філософами того чи іншого періоду, а саме: проблеми буття, пізнання, людини, її місця і ролі у суспільному житті, чому і як розвивається суспільство, природа, ставлення до природи тощо. Такий проблемний аналіз якраз і допоможе визначити історичні типи та своєрідність філософської думки різних народів в різні періоди історії.

3.Становлення філософських поглядів у країнах Стародавнього Сходу.

Філософія, як зазначалося, виникла в VI — IV ст. до н. е. одночасно в трьох цивілізаціях — індійській, китайській і грецькій. Про зародження філософії свідчить протистав¬лення загальноприйнятих думок про світ справжнім знан¬ням про нього — істині. Філософія починається там і тоді, де і коли виникає сумнів щодо виправданості традицій, па¬нуючих думок, коли фіксуються розбіжності видимого і су¬щого, загальноприйнятого і справжнього.

Таке протиставлення може бути породжене різними чинниками: соціальними, що формують самосвідомість осо¬би (торгівля, держава з регульованими соціальними відно¬синами); ознайомлення з іншими народами та їх звичая¬ми; криза традиційної міфології; зародки наукового знан¬ня. Ці чинники породжують основну онтологічну (що таке (справжнє) буття і небуття) і гносеологічну (що є істина, а що тільки видимість її, як досягти істини) проблеми.

Загальна характеристика онтологічних і гносеологіч¬них здобутків давньогрецької філософії і європейської тра¬диції загалом до епохи Відродження, а китайської та ін¬дійської філософії до XX ст. полягає в тому, що відношен¬ня між видимим та істинно сущим світом будувались на правдоподібності. Кожна традиція і кожен мислитель бу¬дували різні моделі співвідношення між видимими і неви¬димими сторонами світу (буття), але чітких доказів, зокре¬ма емпіричних фактів, які б свідчили про справжній харак¬тер цього співвідношення, не було. Цим, зокрема, зумовлена така різноманітність онтологічних і гносеологічних кон¬цепцій цього періоду.