1.Предмет та періодизація історії філософії

Історія філософії — галузь філософського знання. Наука про постання, зміст і розвиток філософських систем та їх зв'язок між собою.Предметом історії філософії є закономірності та особливості філософського пізнання на різних етапах історичного розвитку. Становлення і розвиток філософських систем. Основними етапами: розвитку філософської думки прийнято вважати:

1.Філософія країн Стародавнього Сходу (Індія, Китай). 2.Філософія Античності. 3.Філософія Середньовіччя. 4.Філософія Відродження. 5.Філософія Нового часу

6.Філософія Просвітництва. 7.Німецька філософія 8.Посткласична європейська філософія 19 ст. 10.Сучасна філософія.

Проблема та структура філософії.

У ході історичного розвитку в філософії сформувалась низка її проблем. Це насамперед проблема буття, тобто те, що можна висловити про будь-які ручі, явища, системи, відношення, процеси лише тому, що вони дійсно існують, наявні у світі. Відповідно виникли й такі галузі філософської думки, як:

1.Онтологія (вчення про буття взагалі, про те, що існує). Оскільки ж є різні види буття – природа, людина, суспільство, то відповідно виділяються й філософія природи (раніше її називали натурфілософією), філософія людини (філософська антропологія), філософія суспільства (філософська соціологія);

2.Гносеологія (наука про пізнання. Монізм-1 першооснова буття-Демокріт, Дідро, Гегель Августин; Дуалізм-2 першоосн.-Арістотель,Кант. Плюралізм-більше 2-ох-Емпедокл 4стихії(земля,вогонь,вода,повітря)); 3.Аксіологія (вчення про цінності. Проблема цінності, сенсу самої людини і всього, що для неї є значущим); 4.Логіка (вчення про закони мислення); 5.Етика (вчення про мораль); 6.Естетика (вчення про закони краси) і та ін.

Усі перелічені проблеми групуються навколо центральної світоглядної проблеми – «людина і світ». Цій формулі очевидно певне протистояння: людина – це щось відмінне від зовнішнього світу, який її оточує і до якого вона в кінцевому підсумку належить.

3.Становлення філософських поглядів у країнах Стародавнього Сходу.

Філософія, як зазначалося, виникла в VI — IV ст. до н. е. одночасно в трьох цивілізаціях — індійській, китайській і грецькій. Про зародження філософії свідчить протистав¬лення загальноприйнятих думок про світ справжнім знан¬ням про нього — істині. Філософія починається там і тоді, де і коли виникає сумнів щодо виправданості традицій, па¬нуючих думок, коли фіксуються розбіжності видимого і су¬щого, загальноприйнятого і справжнього.

Таке протиставлення може бути породжене різними чинниками: соціальними, що формують самосвідомість осо¬би (торгівля, держава з регульованими соціальними відно¬синами); ознайомлення з іншими народами та їх звичая¬ми; криза традиційної міфології; зародки наукового знан¬ня. Ці чинники породжують основну онтологічну (що таке (справжнє) буття і небуття) і гносеологічну (що є істина, а що тільки видимість її, як досягти істини) проблеми.

Загальна характеристика онтологічних і гносеологіч¬них здобутків давньогрецької філософії і європейської тра¬диції загалом до епохи Відродження, а китайської та ін¬дійської філософії до XX ст. полягає в тому, що відношен¬ня між видимим та істинно сущим світом будувались на правдоподібності. Кожна традиція і кожен мислитель бу¬дували різні моделі співвідношення між видимими і неви¬димими сторонами світу (буття), але чітких доказів, зокре¬ма емпіричних фактів, які б свідчили про справжній харак¬тер цього співвідношення, не було. Цим, зокрема, зумовлена така різноманітність онтологічних і гносеологічних кон¬цепцій цього періоду.