Тема 5. Міжнародні інвестиції (2 год.)

План семінарського заняття

1. Міжнародні інвестиції як форма руху капіталу.

2. Характеристика ринку міжнародних інвестицій.

3. Прямі та непрямі іноземні інвестиції.

4. Україна на ринку міжнародних інвестицій.

1. У відповідності з міжнародною практикою фінансові ресурси, що залучають із-за кордону, розділяють на офіційні й приватні. До офіційних належать безплатні по-зики (дари) і кредити, що надаються іноземними урядами, державними організація-ми, а також міжнародними фінансовими закладами (Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародна асоціація розвитку, Євро-пейський банк реконструкції і розвитку та ін.). В деяких випадках до офіційних ре-сурсів включають кредити іноземних приватних (комерційних) банків, гарантовані державними організаціями. До приватних ресурсів відносять негарантовані на державному рівні кредити ко-мерційних банків, різних посередників. Капітал вивозиться у двох формах — підприємницькій і позичковій. В першому випадку капітал розміщується в виробничі підприємства, а в другому надається у ви-гляді позики підприємцям чи уряду країни-імпортера. Розрізняють дві головні форми міжнародних інвестицій — портфельні та прямі. Портфельні інвестиції — це винятково фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються у національну валюту. Переважного розвитку дана форма міжнародних економічних відносин набула ще до І світової війни. Головним інвесто-ром виступала Англія, яка була зацікавлена в отриманні у такий спосіб додаткових природних ресурсів із менш розвинутих держав і колоній. Купуючи акції та облігації, інвестор претендував тільки на чистий доход фірми. Портфельні, або фінансові інвес-тиції здійснювалися насамперед з допомогою банків чи інвестиційних фондів. Після І світової війни портфельні інвестиції занепали й відновилися лише у 60-і роки. Значно більше поширені в наш час прямі інвестиції, які є реальними капітало-вкладеннями в підприємства, землю чи реманент або ж здійснюються з допомогою експортних інвестиційних товарів чи передачі технологій, досвіду управління, коли інвестор зберігає контроль над інвестованим капіталом. Прямі інвестиції використо-вуються, як правило, при створенні нових фірм (спільних підприємств) або ж для вста-новлення контролю над діючою фірмою шляхом закупівлі контрольного пакету акцій. У міжнародній практиці прямі інвестиції використовуються транснаціональними Частина V. Міжнародна економіка корпораціями у виробництві готових промислових виробів, видобутку сировини, розширенні сфери послуг. Вони є важливим каналом міжнародного переміщення приватного капіталу. Всього на початку 90-х років вивіз прямих інвестицій у світовій економіці переви-щував щорічно суму у 200 млрд. дол. Серед найбільших експортерів капіталу — Япо-нія, США, Франція, Німеччина, Великобританія. Із всього обсягу експорту прямих зарубіжних інвестицій більше 95% припадає на розвинуті країни. Географічно майже 80% прямих зарубіжних інвестицій переміщується між самими розвинутими країнами, решта спрямовується у країни, що розвиваються та держави з перехідною економікою. Найбільш важливими особливостями сучасного вивозу капіталу є: 1. Гігантські темпи, що випереджають основні економічні показники. Наприклад, приватні капіталовкладення США за межами країни на протязі 1950–1985 рр. збіль-шилися більше ніж в 40 разів, а темпи приросту ВНП щорічно складали 2–3%. 2. Різко виросла «щільність» зарубіжних інвестицій, їх концентрація в окремих регіонах світу. Бувші країни соціалістичної системи випали зі сфери міжнародного вивозу капіталу. 3. Відбулися зміни в напрямках вивозу капіталу. На протязі довгого періоду го-ловним об’єктом вкладення капіталу були країни, що розвиваються, які мали багаті джерела сировини і дешевої робочої сили. В даний час в країни, що розвиваються, розміщують лише 35% всіх зарубіжних інвестицій, а інша частина направляється в розвинуті країни. Переорієнтація основних потоків міжнародного руху капіталу має такі причини: а) розвиток НТР, що вимагає матеріало- і ресурсозберігаючих технологій; б) потреба не стільки в дешевій, скільки у висококваліфікованій робочій силі; в) зменшення в умовах автоматизованого виробництва сумарних затрат на робо- чу силу і т.д. 4. Експорт капіталу перетворився в міжнародний капіталообмін. Міжнародний кругообіг капіталу здійснюється в рамках транснаціональних корпорацій, які мають філіали в різних країнах. 5. Посилилась нерівномірність експорту і імпорту капіталу окремими країнами. В США, як і раніше, є лідером по масштабах зарубіжних активів, але по розмірах щорічних прямих зарубіжних капіталовкладень вперед вийшли Японія, Великобри-танія і Німеччина. В той же час США перетворились в головного імпортера капіталу: розміри щорічних іноземних інвестицій в США в 2 раза перевищують величину екс-портного американського капіталу. 6. Відбувається еволюція форм вивозу капіталу, змінюється співвідношення між підприємницькою і позиковою формами експорту капіталу. Наприклад, у США про-тягом десятиріч переважав підприємницький капітал, а починаючи з 80-х років — по-зичковий. 7. Ріст ролі держави у вивозі капіталу, розвиток державного регулювання міжна-родного капіталообміну. Держава, по-перше, сама є великим інвестором, що вивозить капітал головним чином в позичковій формі; по-друге, вона надає всебічну підтримку своїм монополіям: виступає страховим гарантом приватних зарубіжних інвестицій, надає податкові пільги і т.д.; по-третє, держава часто бере під прямий контроль мігра-цію капіталу, встановлюючи максимальні розміри його експорту, норми репатріації прибутку на зарубіжні інвестиції та ін.