1. Людина, індивід, особистість, індивідуальність як наукові категорії

Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід». Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин. Неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру.

2.Особистість як психологічна реальність. Визначення особистості за г.Олпортом.

«Соціально-психологічна реальність» полягає у психічному відображенні соціальних явищ, у регуляції та дії соціального через суб'єктивне; у сприйнятті, відображенні людиною соціальних відносин і соціальних спільностей. Має закономірності й механізми взаємозв'язку соціального та психічного, їхні взаємодія та взаємозалежність, взаємовплив. Отже, двосторонній процес соціалізації передбачає засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків і активне відтворення цих зв'язків. Тобто людина не лише адаптується до умов соціуму, елементів культури, норм, що формуються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, але й перетворює їх у власні цінності, орієнтації, установки завдяки власній активності.

Г.-В. Олпорт у праці "Особистість: психологічна інтерпретація" описав і класифікував понад 50 різних визначень особистості і запропонував, на його думку, найточніше: "Особистість - це динамічна організація тих психофізичних систем усередині індивіда, які визначають характерну для нього поведінку і мислення".

виокремив вісім основних характеристик рис особистості:1) риса особистості - не тільки номінальне, а й реальне позначення, тобто вони справді властиві людям, а не є наслідком теоретичних узагальнень;

2) риса особистості є більш узагальненою якістю, ніж звичка. Звички, об'єднуючись, зливаються в риси;

3) риса особистості - рушійний елемент поведінки, тобто риси схиляють людину створювати або шукати ситуації, у яких вони можуть виявитися;4) наявність рис можна встановити емпірично: хоча вони не піддаються безпосередньому спостереженню, психологічні методи дають змогу їх виявити;5) риса особистості лише відносно незалежна від решти. Перекриваючись, вони виявляються в ще більш узагальнених характеристиках поведінки; 6) риса особистості не є синонімом моральної або соціальної оцінки. Негативний полюс вираженості риси - не завжди "погано", а позитивний - не завжди "добре";7) рису можна розглядати або в контексті особистості, у якої її виявили, або за її поширеністю в суспільстві;8) неузгодженість деяких учинків з рисою не є доказом її відсутності у людини.

3.1.Структура особистості. З.Фройда На початку 20-х років Фрейд ввів в анатомію особистості три основних структури: ід (воно), его і суперего

. «ВОНО», в теорії Фрейда означає примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості, такі як сон, їжа, дефекація, копуляція і наповнює нашу поведінку енергією. Ід має своє центральне значення для індивідуума протягом усього життя, воно не має будь-яких обмежень.

ЕГО (лат. «ego» - «я») Компонент психічного апарату, відповідальний за прийняття рішень. Его, є відділенням від ід, черпає від нього частину енергії, для перетворення та реалізацію потреб у соціально прийнятному контексті, таким чином забезпечуючи безпеку і самозбереження організму. областю протікання інтелектуальних процесів вирішення проблем.

Суперего - останній компонент особистості, що розвивається, функціонально означає систему цінностей, норм і етики, розумно сумісних з тими, що прийняті в оточенні індивідуума. Суперего підрозділяється на дві підсистеми: совість і его-ідеал.

3.2 Концепція Юнга полягає в тому, що символ являє собою неусвідомлювані думки і почуття, здатні перетворити психічну енергію - лібідо - у позитивні, конструктивні цінності. Сновидіння, міфи, релігійні вірування - усе це засоби справитися з конфліктами за допомогою виконання бажань, як виявляє психоаналіз; крім того, у них утримується натяк на можливий дозвіл невротичної дилеми. Юнг стверджує, що ступені розвитку, які подолала людина, є змістом неусвідомлюваної сфери людської психіки - архетипів. Вони зовні виявляються як сновидіння, міфи і вірування. К. Юнг започатковує уявлення про будову психіки: системи «Самість», "Персона", "Тінь", «Аніма» і «Анімус», як складно взаємозумовле-ні.

Екстраверти – (від латинських коренів «екстра» – «зовні», «верто» – «направляю») особистості, в силу організації їх нервових процесів, спрямовані зовні, вони потребують постійного стимулювання збоку зовнішнього середовища. Їм притаманна тяга до нових вражень. Такі люди потребують товариства, вони невимушені в поведінці, імпульсивні, безтурботні, балакучі, іноді навіть агресивні. Їх почуття, емоції не завжди піддаються контролю.

Інтроверти – (від лат. «інтра» – «всередину», «верто» – «направляю» спрямовані всередину. Їм не потрібне значне зовнішнє стимулювання, і ця властивість формує специфіку їх поведінки. Людина – інтраверт менш контактна, друзів у неї небагато, але вона вірна їм надовго. Інтраверт уникає галасливих компаній, повільний, поважний, планує свої дії та вчинки, досить добре контролює емоції.

3.3. Біхевіоральние теорії особистості - напрям теоретичної та експериментальної психології, грунтується на схемі SR (стимул-реакція). Методичних арсеналом біхевіоральной теорії особистості є процедури формування зв'язків між впливом на особистість і певним поведінкою.В біхевіоральной теорії особистості. вивчаються умови формування, закріплення, зникнення звичок, навичок, поведінкових зразків. Особистість прирівнюється до проміжних змінним між стимулом і реакцією. Не заперечуючи вроджених факторів, представники біхевіоризму вивчають перш за все спостерігається поведінка і визначають його фактори середовища. Формування особистості розглядається як результат научения: підкріплення одних типів поведінки і угашенія інших. Вивчення підстав та рушійних сил розвитку особистості виступає як аналіз фізіологічних механізмів потягів. Розрізняють первинні (фізіологічні) і вторинні (психологічні) спонукання. Розвиток особистості відбувається в процесі диференціації, Ієрархізація спонукань, формування нових зразків поведінки на основі підкріплення. Вторинні спонукання поступово стають провідними. Система підкріплень також ускладнюється: первинн. підкріплення втрачають свою роль. Реакції диференціюються, узагальнюються на основі мови, набувають внутр. організацію.

3.4. Карен Хорні Згідно з її переконаннями, вирішальним фактором в розвиткові особистості є соціальні відносини між дитиною і батьками. Згідно з Хорні, для дитинства характерними є дві потреби: потреба в задоволенні і потреба в безпеці. Задоволення охоплює всі основні біологічні нужди: в харчах, сні і т.ін. дитина повністю залежить від своїх батьків. Хорні розділила список з деся-ти потреб на три основні категорії, кожна з яких являє собою стра-тегію оптимізації міжособистісних відносин з метою досягнення почуття безпеки в оточуючому світі. К. Хорні створила свою теорію психології жінки як новий по-гляд на відмінності між чоловіками і жінками в контексті соціокуль-турних впливів. Хорні доводить, що соціальні системи з їх чолові-чим домінуванням постійно змушують жінок відчувати себе залеж-ними і неспроможними...

3.5. Одним із фундаторів гуманістичної психології вважається американський дослідник К.Роджерс . Центральною ланкою особистості, за К.Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про себе, що породжується у взаємодії з іншими людьми.Однак формування самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини оточуючими і тоді виникає дилема - чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Неправильне уявлення про себе призводить іноді до крайнощів у перекручуванні самооцінки.

3.6. Американський психолог, один з основоположників гуманістичної теорії А.Маслоу головною характеристикою особистості вважав потяг до само актуалізації, самовираження, розкриття потенцій до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба приносити людям добро. Він стверджував, що людині, як і тварині, не властиві природжені інстинкти жорсткості й агресій, як уважав З.Фрейд. навпаки, в них закладений інстинкт збереження своєї популяції, що змушує їх допомогти одне одному.

За А.Маслоу, ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності, доброзичливості, з якими народжується людина і які вона може реалізувати в певних умовах.

Ієрархію потреб, згідно з Маслоу складають:1. фізіологічні потреби;2. потреби в безпеці;3. потреби в любові і прихильності;4. потреби у визнанні та оцінці;5. потреби в самоактуалізації - реалізації здібностей і талантів.

3.6.  Теорія відчуження Е. Фромма Втрату зв'язків із світом та з іншими людьми Е. Фромм називає відчуженням, «негативною свободою». Такий стан пригнічує людину, адже вона прагне мати певні стосунки з іншими, вступати з ними у взаємодію та спілкування. Але такої можливості навколишній світ не надає індивідові й тому він стає самотнім. Таким чином, Е. Фромм підкреслював двоїсту природу людини, яка, з одного боку, хоче бути незалежною, а з іншого — прагне позбавитися цієї незалежності, що призводить до відчуження. Отже, відчуження, за Е. Фроммом, це фатальна основа міжособистісних стосунків. Воно може проявитися у формі конформізму, мазохізму, садизму, перерости в почуття агресії. Самим же головним у зміні культури нової епохи (капіталізм) Э. Фромм уважає зміни психологічного відношення людей до миру, основний зміст яких - відчуження.

3.7. Трансакційний аналіз Берна. ґрунтується на ди­намічних принципах і має своїм предметом міжособистісну поведінку;  Ці стани, або самості, визначають способи, які використовує пацієнт у своїх трансакціях — певній базовій єдності соціальної взаємодії. Кожна особа поводить себе відносно іншої або як Дитина (нестримно емоційна істота, вражена спілкуванням), або як Батько (диспозиція і віра, що це "плечі", "плечі-потреба", яка засвоюється з дитинства у сприйманні батьків), або як Доросла людина, що має са­мостійність суджень (зріле та раціональне ego).Хоч три стани ego перебувають на несвідомому рівні, у трансакційному аналізі терапевт має справу з феноменами, які перебувають на рівні свідомому, і вказує шляхи, на яких пацієнт і спільнота, з якою той має спра­ву, були б успішними в їхніх комунікаціях, привабливими у "перехресних трансакціях".