8. Захисні механізми особистості за Фрейдом

Прагнучи позбутися від неприємних емоційних станів людин за допомогою “Я“ виробляє в себе так називані захисні механізми:Заперечення. Коли реальна дійсність для людини дуже неприємна вона прибігає до заперечення її існування, чи намагається знизити серйозність, заперечення, критики у свою адресу з боку інших людей, твердження, що те, що критикується, насправді не існує. У деяких випадках таке заперечення грає визначену психологічну роль, наприклад, коли людина дійсно серйозно хвора, але не приймає, заперечує цей факт: Тим самим, вона знаходить у собі сили продовжувати бороти за життя. Однак найчастіше заперечення заважає людям жити і працювати, оскільки не визнаючи критики у свою адресу, вони не прагнуть позбутися від наявних недоліків. Придушення. відноситься до блокування з боку “Я” внутрішніх імпульсів і погроз, що йдуть від “Поверх–Я”. Найчастіше придушуються ті думки і бажання, що суперечать прийнятим самим собі людиною моральним цінностям і нормам. Раціоналізація. Цей спосіб розумного виправдання будь–яких вчинків і дій, що суперечать моральним нормам і викликають занепокоєнню. Найбільш типові прийоми раціоналізації наступні:а)виправдання своєї нездатності що–небудь зробити; б)виправдання досконале небажаної дії, об'єктивно сформованими обставинами. Формування реакції. Іноді люди можуть ховати від самих себе мотив власного поводження за рахунок його придушення через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу. Приміром, несвідома ворожість до військовослужбовця може виражатися в навмисній увазі до нього. Проекція. Механізм проекції виявляє своя дія в тім, що власні негативні якості людин несвідомо приписує іншому обличчю, причому, як правило, у перебільшеному виді. Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба піти з емоційно загрозливої ситуації шляхом не як би відстороненого обговорення в абстрактних, інтелектуалізованих термінах. Заміщення. Воно виражається в частковому, непрямому задоволенні неприйнятного мотиву яким–небудь морально припустимим способом.

9.Психологічна сутність самосвідомості полягає в тому, що в ставленні особистості до себе закладена здатність її самоудосконалення, допомагає людині змінювати себе, корегувати свої дії, долати негативне. Самосвідомість забезпечує встановлення рівноваги між зовнішніми впливами та внутрішнім станом суб'єкта, визначає формування свідомої поведінки людини. Поєднує пізнання та переживання. В цьому проявляється цілісність, єдність людського Я.

Психологічне значення: кожна людина не лише пізнає, але і творить сама себе, утверджує свою самоцінність, право на саморозвиток, самовиховання, самоосвіту. Через самопізнання відбувається розвиток особистості.

П. Р. Чамата (укр.). Самосвідомість-усвідомлення людиною себе самої та своїх відношень до зовнішнього світу, ставлення до інших людей. Сапожникова: самооцінка дітей різного віку, її зв'язок з рівнем домагань учнів, з позицією їх в колективі. Зміна соціальної ролі, рівня домагань актуалізує питання «Хто Я», «Який Я» і сприяє формуванню внутрішнього світу, регулюючу роль відіграє самооцінка, що стимулює самовиховання та розвиток індивіда. Боришевський вивчає механізми саморегуляції як вияв внутрішньої самоактивності особистості. Він дослідив залежність процесу саморегулювання від інтелектуального, морального розвитку особистості та її емоційно-вольової сфери.

10. Я- концепція особистості

«Я-конце́пція» — динамічна система уявлень людини про саму себе, що включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних природних властивостей; самооцінку; суб'єктивне сприйняття, що впливає на власну особистість зовнішніх факторів. Вона формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки з оточуючим її світом.

«Я-концепція» — цілісний, хоча й не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного Я, що виступає як установка по відношенню до самого себе і який включає компоненти: когнітивний — образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості тощо (самосвідомості);

емоційний — самоповага, самоприниження; оцінково-вольовий- прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу.

Види образів «Я»: соціальне «Я», духовне «Я», фізичне «Я», інтимне «Я», сімейне «Я» тощо, а також «Я» - реальне, «Я» - ірреальне, теперішнє, майбутнє, фантастичне і т. п.

Фрейд (1933) вважав внутрішнім джерелом розвитку «Я» особистості суперечність між його реальним та ідеальним компонентами (боротьба «Его» та «Супер-Его»). Бернс (1986) чітко доводить, що властива процесам самосвідомості концептуальність знаходить вираз у систематизованій «Я - концепції».

За своїм змістом «Я - концепція» може бути позитивною, негативною, амбівалентною.

"Я-реальне" та "Я-ідеальне", тобто те, якою людина є насправді і те, якою вона хоче бути. Якщо «Я - реальне» і «Я - ідеальне» не збігаються, у людини викликає невдоволення собою, розчарування, занижується самооцінка. В результаті чого вона може шукати нові способи поведінки, які дозволяють більш самоактуалізуватися.