3. Прямі і непрямі іноземні інвестиції

З погляду платіжного балансу пряме іноземне інвестування (ПІІ) — це будь-яке надання кредиту чи придбання власності зарубіжного підприємства, певна частка якого перебуває у власності резидентів країни-інвестора. ПІІ мають три основні компоненти:

•    акціонерний капітал — купівля інвестором акцій підприємства в іншій країні;

•    реінвестовані доходи — пряма частка доходів інвестора (пропорційно до прямої акційної участі), що не розподілені як дивіденди філіями, чи доходи, що не переказані до материнської фірми;

•    внутрішньо фірмові позики, або внутрішньофірмові боргові трансакції — це коротко - чи довгострокові позики, що надаються один одному прямими інвесторами (материнськими компаніями та їхніми філіями).

Розрізняють і не акційні форми інвестування. Так, інвестори можуть отримувати частку в управлінні іншим суб'єктом підприємницької діяльності не тільки шляхом придбання певної акційної частки. З цією метою використовуються також і такі дії, як субпідрядництво, управлінські контракти, франчайзинг, ліцензування тощо. Оскільки основане на ПІІ міжнародне виробництво, як і міжнародна торгівля, пов'язане з вивозом вартості за кордон, слід зупинитись на їх взаємовпливі. Він є досить характерним, оскільки міжнародне виробництво при входженні на зарубіжний ринок може і заміщати торгівлю (ефект заміщення), і творити торгівлю (ефект експансії). Який з ефектів домінує, залежить від специфіки конкретної ситуації та інвестиційного ризику тієї чи іншої угоди. Як правило, входження на зарубіжний ринок відбувається за такою схемою: експортування, ліцензування, інвестування. Не менш важливий фактор нарощування ПП — зростання кількості й активізація діяльності компаній і фірм розвинутих країн на глобальних ринках. Багато мультинаціональних (МНК)., транснаціональних компаній (ТНК), ведучи діяльність на ринках окремих країн, водночас є активними учасниками регіональних інтеграційних об'єднань, таких як ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР, АТЕС, АСЕАН тощо. Спостерігається також тенденція до закордонної експансії з боку таких компаній через механізм об'єднання і придбання (ОіП).

Головною причиною швидкого поширення ОіП, що становлять вагому частину стратегії ТНК, є зростаюче значення, яке надається придбанню стратегічних частин та потужностей фірми. Керівництво ТНК усвідомлює, що для утримання конкурентоспроможності через глобальний доступ до ресурсів («global sour-cing») слід розширювати свою участь в інших компаніях.

\Не менш вагомий внесок у розвиток цього процесу зробила хвиля приватизації в різних перспективних галузях (комунікація, повітряні перевезення, енергетика та ін.), що пройшла по всій Європі, починаючи з Великої Британії. Крім того, безпосередньої тісної координації діяльності через ОіП вимагає технічний розвиток, передусім у мікроелектроніці та біотехнології.

Взагалі процес здійснення ОіП історично має фазовий характер.Непрямі портфельні інвестиції — інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

Портфельна інвестиція передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій.