1. Продуктивність.

Ефективність використання трудових ресурсів підприємства характеризується продуктивністю праці. Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт та послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги). Продуктивнысть праці формується під впливом таких факторів:матеріально-технічні ,організаційні;економічні;соціальні, природні умови та географічне розміщення підприємств . Продуктивність характеризується показниками виробітку і трудомісткості. Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво: В = Q / Т,де В — виробіток;Т — затрати робочого часу;б — обсяг виробленої продукції. Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто він зворотній виробітку): Тр = Т / Q, де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

2. Резерви продуктивності .

Резерви зростання продуктивності праці -- це такі мож.ливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин досі що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем про.дуктивності праці в конкретний момент часу. Резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи: 1)соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили; 2)матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва; 3)організаційно-економічні, що визначають можливості вдоскона.лення поєднання робочої сили з засобами виробництва. Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляються програми управління продук.тивністю, у яких зазначаються види резервів, конкретні терміни і захо.ди щодо їх реалізації, плануються витрати на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, призначаються відповідальні виконавці.

3. Оплата праці.

Оплата праці (заробітна плата) — грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виступає у формі будь-якого заробітку, виплаченого власником підприємства працівникові за виконану роботу. Заробітна плата працівника незалежно від виду підприємства визначається його особистим трудовим вкладом, залежить від кінцевих результатів роботи підприємства, регулюється податками і максимальними розмірами не обмежується. Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплати праці. Основна заробітна плата працівника визначається тарифними ставками, посадовими окладами, відрядними розцінками, а також доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. її розмір залежить від результатів роботи самого працівника. Величина додаткової заробітної плати визначається кінцевими результатами діяльності підприємства і виступає у формі премій, винагород, заохочувальних виплат, а також доплат у розмірах, що перевищують встановлені чинним законодавством. Заробітна плата виконує такі основні функції: — відтворювальну функцію (забезпечення розширеного відтворення якісної робочої сили найманого працівника та членів його сім'ї); — стимулюючу функцію (заробітна плата, її форми та системи повинні стимулювати високоефективну працю); — розподільчу функцію (стимулювання припливу робочої сили в одні галузі та її відпливу з інших); — соціальну функцію (сприяє досягненню певної соціальної справедливості).