- •1.Предмет та періодизація історії філософії
- •2.Історія філософії як наука та принципи її періодизації
- •3.Становлення філософських поглядів у країнах Стародавнього Сходу.
- •4.Філософія Стародавньої Індії
- •5.Ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії
- •6. Неортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.
- •8.Філософія школи санхя
- •9.Школа йоги: основні ідеї.
- •10.Філософія Буддизму
- •12. Філософське вчення Конфуція та його послідовників.
- •13.Філософія Мен Цзи
- •14. Філософія Сюнь Цзи
- •15.Філософська школа законників(легістів)
- •17. Основні етапи розвитку та специфіка античної філософії
- •18. Мілетська школа: Фалес, Анаксімандр,наксімен.
- •19.Філософське вчення Геракліта Ефеського
- •20. Філософія піфагорійців
- •22. Апорії Зенона Елейського
- •23Філософія Емпедокла
- •24.Філософське вчення Анаксагора
- •25. Атомістична філософія Демокріта
- •26.Софістика
- •27.Філософія софістів
- •28.Філософія Сократа.
- •30. Малі сократичні школи
- •31. Об’єктивний ідеалізм Платона.
- •32 Гносеологія Платона.
- •33. Докази безсмертя душі (Платон)
- •34. Філософське вчення Арістотеля.
- •36.Критика Арістотелем учення Платона про ідеї
- •37. Риси елліністичної філософії.
- •39. Ф. Епікура
- •40.Матеріалізм Kapa
- •41.Філософія стоїків
- •42. Античний скептицизм (Піррон)
- •43. Неоплатонізм Плотіна
- •44. Християнство і античність: джерела середньовічної філософії
- •45. Екзегетика Філона Олександрійського
- •47.Патристика.
- •48. Східна апологетика. Юстин Мученик
- •49. Олександрійська богословська школа. Климент Олександрійський.
- •50.Східна апологетика. Оріген.
- •51. Західна апологетика.Тертуліан
- •52 Каппадокійські отці церкви. Аврелій Августин.
- •53. Проблема віри і розуму у ф. Августина
- •54. Теорія ілюмінації Августина
- •55. Проблема добра і зла у філософії Августина.
- •56.Боецій і його філософське вчення.
- •57 Схоластика
- •58. Суперечка про природу понять у середньовічній ф.: реалізм і номіналізм.
- •59. Філософія а. Кентерберійського
- •64.Основні риси та періодизація філософії епохи Відродження
- •65. Гуманістичні ідеї у творчості ф. Петрарки
- •67. Пантеїстична натурф. Джордано Бруно
- •69, 70. Проблема методу наукового пізнання в філософії XVII ст.: ф.Бекон і р.Декарт.
- •71. Принцип універсального сумніву р. Декарта
- •72. Дуалізм картезіанської філософії
- •73, 74, 75. Три вирішення субстанційної проблеми: Декарт, Спіноза, Ляйбніц
- •76.Філософське Вчення Гоббса
- •78. Суб’єктивний ідеалізм Берклі.
- •79. Скептицизм Юма.
- •80. Загальні риси ф. Просвітництва
- •81. Теорія пізнання Канта
- •82. Об'єктивний ідеалізм Гегеля
- •83. Антропологічний матеріалізм л. Феєрбаха
- •85.Екзистенційна філософія і її представники.
- •86. Позитивізм
85.Екзистенційна філософія і її представники.
Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. Покоління інтелігенції, яке пережило першу світову війну та прихід до влади фашизму, ця філософія зацікавила перш за все тим, що вона зосереджувала увагу на кризових ситуаціях у житті людини і людства, пробувала розглянути людину в умовах складних історичних випробувань. Однією із складових частин цієї течії став екзистенціалізм.
Джерела екзистенціалізму у вченні Сьорена К'єркегора (1813—1855), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить у зовнішнє. Значно вплинули на формування та розвиток екзистенціалізму також "філософія життя" і особливо феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859—1938). Основна ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась у теорію екзистенціалізму.
У наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: в Німеччині — Мартін Гайдеггер (1889— 1976), Карл Ясперс (1883—19*69); у Франції — Жан-Поль Сартр (1905—1980), Альбер Камю (1913—1960), Габріель Марсель (1889—1973), Моріс Мерло-Понті (1908—1961), Сімома де Бовуар (1915—1986); в Іспанії — Хосе Ортега-і-Гасет (1883—1955); в Італії — Нікколо Аббаньяно (1901— 1977); а також Леопольд Сенгор (1906) в Сенегалі, засновник оригінального екзистенціалістського вчення, поширеного в Екваторіальній Африці і на островах Карибського моря. Послідовники екзистенціалізму є також у США (У. Баррет), в Японії (Нісіда, Васудзі), в арабських країнах (Абд-аль-Рахман Бадаві, Таїб Тізіні, Камаль Юсеф аль-Хадж) та ін. Екзистенціалізм є філософським вираженням глибоких потрясінь, які спіткали західну цивілізацію в XX ст. Його прибічники вважають, що катастрофічні події новітньої історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. Представники екзистенціалізму не робили спроб проникнути в методологічні аспекти науки чи розкрити природу моралі, релігії, мистецтва.
В центрі їхньої уваги були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувались названих питань. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації,проблеми свободи і відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування, проблема часу як характеристики людського буття.
