41.Філософія стоїків

Школа стоїків. Стоїцизм поєднував у собі елементи матеріалізму й ідеалізму, атеїзму і теїзму

Засновник стоїцизму - Зенон Кітійський (з міста Кітія) (336/5-264/3 рр. до н. е.). Він поділяв філософію на фізику, етику і логіку. Кінцева мета - це жити у згоді з природою, і це те саме, що і жити згідно з чеснотами: сама природа веде нас до чеснот.

Історію стоїцизму поділяють на три періоди: Давня Стоя (IV-III ст. до н. е.; Зенон Кітійський, Клеатіф Ассоський), Середня Стоя (II ст. до н. е.; Панецій Родоський, Посідоній), та Нова Стоя (І-ІІ ст. н. е.; Сенека, Епіктет, Марк Аврелій).

Стоїки визнавали, що об'єктивно існують тільки тіла. Разом із тим у їх систему входять і бог чи боги, і душа (душі), і логос як світовий розум. Особливо велике значеїшя стоїки надавали вогню і суміші вогню з повітрям -пневмі. Вважали вогонь первинною і субстанційною стихією, субстратом усього існуючого. Все виникає з вогню (це творчий вогонь).

Згідно зі стоїками, буттям є тільки те, що здатне діяти і страждати, "буття і тіло - одне і те саме". Форма ототожнюється стоїками із Богом-Логосом, який у своїй тілесній матеріальності ототожнюється з гераклітовим творчим ефірним вогнем - Зевсом.

42. Античний скептицизм (Піррон)

Для античного скептицизму характерно не пряме догматичне заперечення можливості пізнання, а лише утримання від рішучих і остаточних висловлювань.

Філософ, за Піррон, - той, хто прагне до щастя. Але щастя полягає тільки в незворушності й у відсутності страждань . Хто бажає досягти понятого таким чином щастя, має відповісти на три питання: 1) з чого складаються речі? 2) як повинні ми ставитися до цих речей? 3) який результат, яку вигоду отримаємо ми з цього нашого до них ставлення?

Пірроном, вважав що істинне знання належить тільки богам. Основні аргументи проти можливості достовірного знання, суть яких у цих тезах: одні і ті самі речі у різних людей викликають різні відчуття; одні і ті самі люди у різних станах і різними органами відчуттів сприймають речі по-різному. Він ніщо не вважав ні прекрасним, ні потворним, ні справедливим і вважав, що істинно ніщо не існує, а людські вчинки керуються лише законом і звичаєм. Піррон оголошує неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу. Скептицизм(коливання) , невіра в можливість пізнання світу

43. Неоплатонізм Плотіна

Неоплатонізм - завершальний період в історії античного платонізму. Початком неоплатонічної ф. вважається вчення Плотіна (204-269). Характерними рисами неоплатонізму є вчення про ієрархічно влаштованому світі, породженим від позамежного йому першооснови. Особливу увагу до теми «сходження» душі до свого витоку. Оссновою всього існуючого є надчуттєвий, надприродний божественний принцип. Цей принцип є абсолютним буттям і говорить про нього, що воно непізнаване. Усе решта, що існує в світі, є похідним від цього єдиного існуючого буття.

Вчення Плотіна являє собою послідовний об’єктивний ідеалізм. Сутть його вчення у тому, що він ставить на вершині ієрархії існуючого один початок, надбуттєве, яке осягається людиною тільки в стані екстазу.

Вінвиокремлює 4 початки: природа, світова душа, світовий розум і єдине.

Античний неоплатонізм існував як шкільна ф. і був орієнтований на коментування діалогів Платона і систематичну розробку його вчення. До школи Плотіна у Римі належали Амелі і Порфирій.

Плотін перейняв концепцію метафізики: Бог, світ і посередник між Богом і світом. Він зберіг також концепцію етики, по якій повинно звернутися до Бога, і концепцію знання, що отримується в стані екстазу. Починаючи з Порфирія, в неоплатонізмі починається систематичне тлумачення творів Платона і Аристотеля.

Двома основними школами пізнього неоплатонізму були Афінська і Олександрійська. Неоплатонізм зробив величезний вплив на розвиток середньовічної ф. і теології. Розроблений в школі понятійний апарат, вчення про спрямованість до нетлінного і вічного були переосмислені і увійшли в контекст християнського богослов'я, як на Сході , так і на Заході (Августин).