25. Атомістична філософія Демокріта

Згідно з Демокрітом, існують два перпюпочатки речей: атоми і порожнеча (як неодмінна умова, руху атомів). Атоми Демокріт уявляє як неподільні часточки матерії; вони вічні і перебувають у постійному русі. Розвиваючи атомістичну теорію, Демокріт наблизився до механістичного світорозуміння. Джерело руху він убачав в самій матерії, а не в зовнішніх надприродних силах. Атоми відрізняються один від одного формою, величиною, положенням і порядком. Інші властивості, такі як звук, колір, смак тощо, атомам не притаманні. Із поєднань атомів виникають тіла, а роз'єднання атомів призводить до загибелі тіл.

Демокріт був послідовним матеріалістом. Душа також складається з атомів. Вона смертна і не може існувати без тіла. Демокріт виступав також проти віри в Бога

На думку філософа, існують два види пізнання: чуттєве і раціональне. Чуттєве пізнання є необхідною умовою мислення, але воно є обмеженим. Розум здатний пізнати основи всього - атоми і порожнечу.

Демокріт самоосліпив себе. Ціцерон цей факт пояснював так: "Демокріт сам позбавив себе зору, бо вважав, що роздуми та розмисли розуму під час спостерігання та обдумування природи будуть більш живими, коли звільняться від розваг, зору та перепон очей".

неподільного цілого, однаково присутнього в усіх елементах чуттєво даної дійсності.Парменід заперечував реальне існування окремих речей і відкидав можливість руху. За ним буття неподільне, несуперечливе, нерухоме, вічне, має форму кулі(досконалості). Істина у Парменіда – логос(розум)., який осяга буття у його цілісності, бо почуття сприймають множинність речей-явищв їх постійній зміні, вони є джерелом омани, відчуття сприймають за існуюче те, що реально не існує. Він ототожнював буття і мислення. Зенон розриває чуттєве і раціональне пізнання. Істинним він однозначно визнає раціональне пізнання, а чуттєве пізнання веде до не розвя’зуваних суперечностей. Він прославився саме через вияснення суперечностей між розумом і відчуттями. Апорії зенона: «Дихотомія», «Стадій», «Стріла»(розглядає траєкторію польоту стріли і стверджує, що в кожний момент часу польоту стріла знаходиться в певному місці. Отже, видимий рух стріли є сумою її станів спокою).

26.Софістика

Софісти були суб'єктивістами, скептиками, раціоналістами, сенсуалістами, індивідуалістами. Основою їхнього світогляду був вислів Протагора «Людина є міра всіх речей». їхній суб'єктивізм проявлявся в тому, що істина не мислилася ними як щось єдине для всіх. Софісти вважали, якщо всі думають по-різному, то й істина в кожного своя, і уявлення про прекрасне й потворне в кожного своє, і взагалі всі поняття як філософії, так і моральності відносні. Факт відносності всього — головна засада всього світогляду софізму. Якщо все відносно й залежить від суб'єктивного смаку, що розуміється як єдиний критерій істинності, то виходить, що геть усе істинне. Однак саме суб'єктивізм, привнесений у теорію пізнання, сприяв тому, що вперше в історії філософії могло бути поставлене питання, як співвідносяться із навколишнім світом наші думки про нього. Філософія, що стояла на щаблі космологічної об'єктивності, в принципі не здатна була задатися таким питанням, тому що мислення вважалось тотожним із буттям. Це приводило до нерозвиненості форм доказовості й логічних визначень. В області гносеології софісти не виробили певної теорії, цьому заважала їхня надто велика увага до психологічних процесів, цікавість до строкатості людського життя. Вони прагнули перевести об'єктивні цінності на мову відчуттів, що приводило їх до сенсуалізму. Для софістів те, що не підпадає під відчуття, було примарою.

Софістам був також властивий скепсис щодо можливостей людини пізнати буття. Так Горгій (483—375, учень Емпедокла), приїхавши в Афіни в 427 до н. е., вразив усіх красномовством, тому що міг висловитись без підготовки на будь-яку тему. У своїх промовах він розвивав скептицизм, основні положення якого зводив до наступних трьох пунктів: зовсім немає ніякого буття; якщо воно і є, то непізнавано;

якщо воно є й пізнавано, все-таки істину про буття передати неможливо.