64.Основні риси та періодизація філософії епохи Відродження

Початок епохи Відродження припадає на середину XIV ст., а кінець - на 40-ві рр. XVII ет. (період першої англійської революції). Ренесанс - це нова доба в історії Європи, яка характеризується розкладом феодальних відносин і зародженням капіталістичних. Ренесанс засвідчує появу нової культури - культури гуманізму. Відродження характеризується особливим ставленням до античності. Діячі відродження прагнули відтворити античний світ у всьому багатстві його культурних здобутків: збирали давні рукописи, зразки грецької та римської культур, твори античного мистецтва, предмета домашнього вжитку. Античність для них була не просто предметом вивчення, а й способом життя. В античності вони шукали джерело нових ідей, точку опертя у боротьбі із схоластикою і середньовічною обмеженістю. Відродження, спираючись на кращі зразки античної культури, прагнуло реабілітувати земне життя людини та її природні основи.

У сучасній літературі основного причиною виникнення Ренесансу часто вважається причина економічна, оскільки це був час бурхливого розвитку ремесел, виникнення і зміцнення міст

Філософію Відродження поділяють на Італійське Відродження (сер. ХІУ-поч. XVI ст.) і Північне Відродження (ХУІ-ХУЦ ст

У межах філософії епохи Відродження формуються такі напрямки: гуманістичний (ХІУ-ХУ ст.), у якому вирішували проблему людини, стверджували її велич і могутність, заперечували догмати церкви (Ф. Петрарка, Л. Валла); неоплатонічний (ХУ-ХУІ ст.), у якому з позицій ідеалізму намагалися пізнати явища природи, Космос, розвивали вчення Платона (М. Кузанський, П. Мірандола, Парацельс); натурфілософський (XVI - поч. XVII ст.), , здійснили спробу змінити уявлення про устрій Всесвіту, Космосу (М. Коперник, Дж. Бруно, Г. Галілей); реформаційний (ХУІ-ХУП ст.), у якому здійснили спробу перегляду церковної ідеології і взаємовідносин між людьми і церквою (Е. Роттердамський, Ж. Кальвін, М. Лютер та ін.); політичний (ХУ-ХУІ ст.), пов'язаний із проблемами управління державою (М. Макіавеллі); утопічно-соціалістичний (ХУ-ХУІІ ст.), для якого характерні пошуки ідеального суспільства на основі регулювання, всіх взаємовідносин з боку держави за умови відсутності приватної власності (Т. Мор, Т. Кампанелла).

Культура епохи Відродження - це синтез християнської, античної і східної культур. В епоху Ренесансу відбувається відокремлення релігії від науки, політики і моралі; починає становлення досвідних наук, які дають істинне знання про природу. Приходить відроджений антропоцентризм, коли людина стає центром пізнання, мислення.

65. Гуманістичні ідеї у творчості ф. Петрарки

Для культури В. характерно світське сприйняття й осмислення світу, утвердження цінності земного буття, величі розуму і творчих здібностей людини, достоїнства особистості.

Гуманізм (від лат. humanus - людський) став ідейною основою культури Гуманісти виступили проти диктатури католицької церкви в духовному житті суспільства. критикували метод схоластичної науки, заснований на формальній логіці (діалектиці) , відкидали її догматизм і віру в авторитети, розчищаючи тим самим шлях для вільного розвитку наукової думки.

Автор числених трактатів, у яких вперше сформульовані ідеї та принципи гуманізму, італійський поет і філософ Франческо Петрарка першим почав говорити про необхідність відродження античного духу, ідеалів античності.

У центрі уваги - римська духовна спадщина, якій надавав перевагу грецькою, вважаючи Рим класичним зразком цивілізації загалом. ... зацікавлень Петрарки входить й середньовічна ф., зокрема, духовна спадщина Августина. П. протягом усього життя прагнув примирити християнство з античністю. В той же час він виступав проти схоластичної обмеженості та невігластва.«Про своє та чуже невігластво». У ньому Петрарка виступає проти всієї системи середньовічної ученості. . вказує на невігластво самих схоластів. Їхній уявній ученості протиставляються нові знання і культура. В цих знаннях немає місця авторитетові якогось одного ф. (для схоластів це арист.), бо справжня освіченість полягає у засвоєнні усього багатства створеної людством культури. Петрарка проголошує принципову відкритість до всієї античної спадщини. головні причини «зіпсутості» і «безбожжя» свого часу і шляхи боротьби з ними: 1. захоплення «натуралізмом», тобто вивченням природи, запозиченного від арабів. необхідно знову повернутися до людини та її душі; 2. захоплення раціоналістичними методами мислення, тобто діалектикою і логікою. треба боротися повернувшись до гуманітарних наук і їхніх методів.

П.проголосив кардинальну гуманістичну ідею – необхідність пізнання людини, яка посідає найвище місце серед інших створінь, все у цьому світі створено для неї. Завдяки розуму людина перевершує усіх тварин, а головна її перевага полягає не у походженні, а в освіченості.