50.Східна апологетика. Оріген.

Східна апологетика, на відміну від західної, орієнтується на споглядання внутрішньої людини, несповідимі глибин людського духу. Особливу увагу східні апологети приділяють екзегезі – алегоричному прочитання і тлумачення священних текстів. У рамках цієї гілки апологетики закладаються основи апофатичній теології, головний принцип якої полягає в тому, що, визначаючи Бога, ми можемо сказати тільки те, чим він не є. Найбільшими представниками східної апологетики були Оріген і Юстин.

Саме Ориген був першим християнським теологом, який обґрунтовував нематеріальність Бога, досконалість та вічність якого, на його думку, з необхідністю вимагають саме такого уявлення. Інша вирішальна властивість Бога, також уперше приписана йому Оригеном, полягає в його нескінченності. У Біблії немає такого тлумачення, але воно, по суті, випливає з положень негативної теології, яка вимагає заперечення щодо Бога всіх можливих предикатів. Використовуючи, услід за Філоном, ці положення, Ориген наблизив поняття Бога до неоплатоністського поняття абсолюту, але разом з тим зберіг і біблійні визначення Бога як окремої особи, яка здатна бути доброю, закоханою в людство. Нескінченність божественної істоти випливає з її нематеріальності: те, що безтілесне, не може мати якихось меж.

Вічність Бога, доводив філософ-богослов, передбачає і вічність процесів творіння. Бог щоразу створює світ, обмежений у просторі, але, оскільки будь-який світ має не тільки початок, а й кінець — також обмежений божественною волею у часі — услід за ним Бог створює новий світ і цей процес не має кінця, бо творення має трансцендентальну суть. Наш світ, проте, має суттєву відмінність від інших, створених Богом світів, бо саме в ньому божественний Логос постає в образі людини (істоти, здатної самостійно творити добро і зло), і цим Бог проявив свою рятівну функцію — надав можливість стати необмеженою простором і часом сутністю. Людина у своїх справах має можливість стати невмирущою, приєднатися до вічного творіння світу.

Приписуючи духам властивість мати свободу волі, Ориген намагається зняти з Бога відповідальність за зло, яке панує в світі, що стає в наступних християнських вченнях класичною формулою теодіцеї (боговиправдання). Падіння духів мало вирішальний вплив на долю світу, але Бог не дозволяє йому вічно перебувати у злі. Через Христа, носія божественного Логоса, Бог перед усіма істотами відкриває можливість спасіння, котрої ніхто не може втратити, поки не продасть душу сатані, через те що кожен, намагаючись повернутися у лоно верховного отця (так званий окатарсис), допомагає у творінні кращого світу. Повернення до Бога, до духовної повноти буття становить новий етап у бутті світу. Ориген досить оптимістичний у своїх міркуваннях, бо вважає, що навіть сатана за певних обставин може врятуватися (за умови повернення Богові всіх загублених ним душ).

51. Західна апологетика.Тертуліан

На Заході одним із самих значних апологетів був Квінт Септимій Флоренс Тертуліан (160-230) із Карфагену.

Позицію Тертуліана можна охарактеризувати як ірраціоналізм та антиінтелектуалізм. Важливою проблемою у вченні Тертуліана є відношення філософії і релігії (віри і розуму). Засадничими положеннями поглядів Тертуліана є: протиставлення моральності - чуттєвості, обожненого Одкровення - людському розумові, релігії - філософії, християнства - язичництву. Він заперечував будь-яке погодження Одкровення і розумового знання, вважав розумове знання некорисним, бо про істину ми дізнаємося з Святого Письма; Стверджував про вищість віри над розумом. Усе, що пов'язане з вірою, не обов'язково повинно узгоджуватися з законами логіки. Єдиним джерелом істини є Святе Письмо. Негативне ставлення Тертуліана до античної філософії все ж не завадило йому віднайти певну духовну опору для свого світогляду у стоїцизмі. Єдиний Бог це - дух, але дух особливий -матеріальний, тілесний.