78. Суб’єктивний ідеалізм Берклі.

Субъективный идеализм – фил. направление 2 пол. 17 – нач. 18 ст. , представители которого либо отрицают существование объективного мира, либо рассматривают его как нечто полностью определяемое активностью субъекта.

Родоначальник – Беркли , боролся с безбожниками ( материалистами, атеистами).Он хотел доказать, что материи нет, для этого использ. Идеи Локка, а именно его концепцию про так назв. « первичные и вторичные свойства объекта» (Локк делил св-ва вещей на 2 групы:1)объективные ( зависят от объекта) – вес, длина и т.д.; 2)субъективные (зависят от чел-ка) – вкус, цвет, запах и т.д.)Беркли, используя концепцию локка, заявил, что объект.св-в – нет, все св-ва – субъективны.Материя – комплекс наших ощущений ( ощущения он назыв. Идеями)Вывод Беркли : для вещей существовать значит быть воспринимаемыми, а для душ существовать значит воспринимать. Я – комплекс ощущений

Проблема Беркли :

1)Можно ли отрицать существ-е людей, если я их не воспринимаю

2)Люди и церковь существ. как комплекс моих ощущений.

Он заявил , что другие люди существуют не в моих ощущениях, а в ощущениях Бога.

79. Скептицизм Юма.

Філософія Давида Юма (1711-1776) виявила критичне і скептичне ставлення до висновків догматичних систем, що виходять з емпіризму. Юм виводить всі ідеї з чуттєвих вражень. Юмовского принцип, згідно з яким ідея відрізняється від враження тільки за ступенем інтенсивності і яскравості, по необхідності тягне за собою твердження, що всяка ідея є всього лише «чином», «відбитком» і як такий - індивідуальним і приватним.

Але він відхиляє, як невиправдану, всяку спробу вивести з цих передумов метафізичні слідства. Тому поняття Бога для Юма є настільки ж недоведеним припущенням, як і поняття об'єктивної матерії, що існує незалежно від нас. Нам дано виключно тільки відчуття і їх різноманітні поєднання. Тому для Юма єдине завдання філософії - знайти умови, за яких ми виводимо ці поєднання, і потім визначити фактичний зміст понять, властиве таким сполученням наших ідей, як субстанції, причинності або в моральній області - симпатії, прихильності, справедливості.

Юм намагається довести, що субстанція і причинність - не об'єктивно існуючі сутності, не апріорні ідеї, але що вони за своїм емпіричному змістом являють собою виключно асоціації, які утворюються завдяки звичним сполученням вражень. Серед поступово з'являються ідей про речі ми починаємо помічати певну схожість, що дозволяє дати цим поняттям одне і те ж назву, залишаючи в стороні можливі якісні і кількісні відмінності, і набуваємо «звичку», завдяки якій, почувши дану назву, ім'я або слово, ми оживлюємо в пам'яті одне з приватних понять, але так як те ж саме слово, часто застосовується і до інших одиничним об'єктам, у багатьох відносинах відмінним від тієї ідеї, яка безпосередньо дана нашому розуму, і так як слово це не може оживити ідеї всіх цих одиничних об'єктів, то воно лише оживляє ту звичку, яку ми придбали шляхом розгляду цих ідей. Останні не реально, не фактично, а лише у можливості наявності в розумі. Ми не малюємо їх чітко в уяві, а тримаємо напоготові, щоб оглянути будь-які з них. Це засудження принципу звички, утруднення добре помітно: «незвичайним» характеризується те, що жорсткі рамки емпіризму не дозволяють пояснити повністю.

Таким чином, субстанція для нього комплекс вражень, безперервно пов'язаний в загальну єдність, причинність ж - послідовність вражень, причому ми постійно передувала називаємо причиною, наступне - дією.

Подібно цим основним поняттям теоретичного пізнання, основою моралі є почуття, моральні мотиви, на думку Юма, спираються також на міцність звичних асоціацій. Юм вважав, що в основі моралі лежить особливе почуття задоволення і болю. Моральне задоволення (або біль) своєрідно. Воно розвивається дійсно абсолютно відмінним від інших типів задоволення чином. Істотний моральний мотив - симпатія до наших ближніх, вона виникає тоді, коли ми проникаємо шляхом асоціації в душу ближнього.

Ставлячись скептично до всякої метафізики, Юм, таким чином, предначертивает філософії в істотних рисах критичну завдання як в області теорії пізнання, так і в області моралі, задачу, яка в кожній з цих областей покоїться на психологічних законах асоціації. Через це Юм займає положення скептика-критика, який, проводячи послідовно чисто емпіричне напрямок, головним чином, працює над знищенням догматичної метафізики, а проте, разом з тим, своєю спробою обгрунтувати походження фундаментальних понять теорії пізнання і моралі він підготовляє критичну філософію