11. Неокласична модель ринку праці.

Неокласична теорія. Ця теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнуч­кою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на пра­цю є максимізація прибутку. З огляду на це, підприємства, визна­чаючи свій попит на робочу силу, зіставляють приріст витрат на працю з вигодами від ЇЇ використання, тобто приростом доходу. Це означає, що кожне підприємство збільшуватиме попит на працю, допоки приріст його витрат на оплату праці не перевищить приріст виручки від реалізації продукту: W*делтL<P*делтY , де W — номінальна заробітна плата робітника; делтL — приріст праці; Р — ціпа товарів і послуг; делтY — приріст продукту.. максимізація прибутку забезпечується за умов, якщо вартість граничної продуктивності праці дорівнює граничним витратам на заробітну плату Але слід враховувати, що прихильники неокласичної теорії спираються не на номінальну, а реальну заробітну плату. Тому поділимо на Р ( ціни) і отримаємо делтL=делтY/(W/P). Видно, що в умовах, які максимізугать прибу­ток, попит на працю знаходиться в оберненій залежності від реаль­ної заробітної плати. Тому згідно з неокласичною теорією попит на працю є спадною функцією від реальної заробітної плати.

Іншою змінною цієї функції має бути обсяг продукту, який є функцією сукупного попиту, І дійсно, незважаючи на здешевлення праці (зменшення реальної заробітної плати), підприємства не збільшуватимуть попит на працю, якщо при цьому не відбуватиметься зростання по­питу на продукцію їхнього виробництва. Це означає, що на умо­вах максимізації прибутку попит на пращо залежить від двох змінних: є спадною функцією від реальної заробітної плати та зростаючою функцією від реального продукту.

11. Кейнсіанська модель ринку праці.

В обгрунтуванні функції попиту на працю кейнсіанці не врахо­вують заробітну плату, оскільки вважають ЇЇ негнучкою в корот­костроковому періоді. Попит на працю кейнсіанці ставлять у за­лежність від сукупного попиту. Це означає, що в кейнсіанській теорії сукупний попит зумовлює не тільки обсяг продукції, який мас бути вироблений економікою, а й ту кількість праці, що не­обхідна для ЇЇ виробництва.Отже попит на працю є зростаючою функцією від сукупного попиту. L^D=f(AD) Визначаючи функцію пропозиції праці, прихильники кейнсі-анської теорії, на відміну від неокласиків, спираються не на реаль­ну, а на номінальну заробітну плату. Кейнс вважав, що номіналь­на заробітна плата може змінюватися лише в один бік — у бік зростання, оскільки намагання підприємців зменшити реальну заробітної плату через 'зниження номінальної заробітної плати викликає сильнішу протидію, ніж зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін. Зі збільшенням номінальної за­робітної плати пропозиція праці збільшується. Отже, пропозиція праці в кейнсіанському варіанті є зростаючою функцією від но­мінальної заробітної плати: L ^s=f(W) У кейнсіанській теорії виникнення безробіття пояснюється не надмірною зарплатою, а дефіцитом сукупного попиту. У кейнсіанській моделі передумови, необхідні для встановлення рівноваги на рин­ку праці є такими :

По-перше, в кейнсіанській теорії лише пропозиція праці є функ­цією від номінальної заробітної плати. Проте Кейнс уважав, що заробітна плата не може змінюватися в бік зниження, оскільки вона не реагує на недостатність попиту на працю. Тому і пропо­зиція праці не може зменшитися п напряму до рівноважної вели­чини. По-друге, попит на працю також не може збільшитися, оскільки в кейнсіанській теорії він є функцією не заробітної пла­ти, а сукупного попиту.